ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 19/87
Судова колегія Вищого господарського суду України,
розглянувши матеріали касаційної скарги УПФ на ухвалу
господарського суду Запорізької області від 20 жовтня 2003 р. у
справі N 19/87 за заявою ТОВ "АД" до ВАТ "З" про банкрутство,
В С Т А Н О В И Л А:
Господарським судом Запорізької області ухвалою від 11 липня
2003 р. за заявою ТОВ "АД" було порушено провадження у справі
N 19/87 про банкрутство ВАТ "З".
23 серпня 2004 р. у газеті "Голос України" N 158 (3158) було
опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про
банкрутство.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20 жовтня
2003 р. визнано грошові вимоги ряду кредиторів та затверджено
реєстр вимог кредиторів.
Не погоджуючись із винесеною ухвалою, УПФ звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції у
частині відхилення його кредиторських вимог та визнати загальний
розмір грошових вимог УПФ.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 14 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення
провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів від дня
опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про
порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати
до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а
також документи, що їх підтверджують. При цьому факт
заборгованості кредиторів має бути підтверджений відповідними
документами.
За результатами розгляду спірних грошових вимог кредиторів
господарський суд виносить ухвалу, в якій визнає чи відхиляє
вимоги з відповідним обґрунтуванням винесеного рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, УПФ звернулася з вимогами
до боржника на суму 122238,05 грн., однак судом були визнані
вимоги кредитора на суму 1679,88 грн.
Відхиляючи грошові вимоги УПФ, суд першої інстанції виходив з
того, що грошові вимоги кредитора містять у собі суму
заборгованості, строк сплати яких не настав.
Проте до такого висновку суд прийшов без достатніх правових
підстав, а саме документального підтвердження та належного
нормативно-правового обґрунтування.
Положення ст. 47 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачають, що судове
рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи та норми ст. 84 ГПК зобов'язують суд у
мотивувальній частині судового рішення вказувати, зокрема, докази,
на підставі яких постановлено рішення, та законодавство, яким
господарський суд керувався, постановляючи рішення.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 15
ст. 11 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
після опублікування
оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному
друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку
виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими
вимогами до боржника згідно зі ст. 14 цього Закону.
Отже, у порядку ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство
( 2343-12 ) (2343-12)
кредитори мають право заявляти вимоги до боржника
незалежно від настання строку виконання зобов'язань.
Таким чином, господарським судом першої інстанції не
дотримано вимог ст. 43 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного й
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Допущені порушення норм процесуального права не можуть бути
усунуті судом касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що вимоги кредитора
згідно зі ст. 15 Закону про банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
визнані
частково, постановлене судове рішення підлягає скасуванню в
частині визнання грошових вимог УПФ, а справа у відповідній
частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 14, 15 Закону
про банкрутство ( 2343-12 ) (2343-12)
, статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу УПФ на ухвалу господарського суду
Запорізької області від 20 жовтня 2003 р. у справі N 19/87
задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 20 жовтня
2003 р. у справі N 19/87 у частині визнання грошових вимог УПФ
скасувати.
Справу N 19/87 у частині визнання грошових вимог УПФ передати
на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Надруковано:
Збірник "Господарське судочинство
в Україні: Судова практика.
Застосування законодавства
про банкрутство", 2004 р.