ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 13/205-03
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Київському районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 15.10.2003 р.
у справі господарського суду Харківської області
за позовом Державної податкової інспекції у
Київському районі м. Харкова
до ЗАТ “Співдружність-Т”,
ПП “Глобус”
про визнання угоди недійсною,
за участю представників сторін:
- позивача: не з’явились;
- відповідача 1: Піх І.Б. – дов. від 27.01.2004 р.,
- відповідача2: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 28.08.2003
р. у справі № 13/205-03 Державній податковій інспекції у
Київському районі м. Харкова відмовлено в позові про визнання
недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угоди,
укладені між ЗАТ “Співдружність-Т” та ПП “Глобус” на загальну
суму 69024 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
15.10.2003 р. рішення господарського суду Харківської області
від 28.08.2003 р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано доказів
спрямованості умислу сторін на укладення угоди з метою ухилення
від сплати податків, а сам факт визнання недійсними установчих
документів є недостатнім для підтвердження умислу на укладення
угоди, що суперечить інтересам держави.
Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова у
поданій касаційній скарзі просить скасувати постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 15.10.2003 та
рішення господарського суду Харківської області від 28.08.2003 і
прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В
обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ЗАТ “Співдружність -
Т”, як суб’єкт підприємницької діяльності зареєстроване у
виконкомі Харківської міської ради (свідоцтво № 23457736 від
16.05.1995 р.). Як платник податків знаходиться на обліку ДПІ у
Київському районі м. Харкова з 16.05.1995 р., внесено до ЄДРПОУ
16.05.1995 р.
ПП “Глобус” зареєстроване рішенням виконавчого комітету
Донецької міської Ради від 20.03.2001р., про що зроблена запис у
журналі обліку реєстраційних справ за № 04052844 Ю 0060089.
Підприємство включене до єдиного державного реєстру 22.03.2001р.
за № 0060089. 26.03.2001р. вказане підприємство поставлено на
податковий облік у ДПІ у Кіровському районі м. Донецька та
одержало свідоцтво платника ПДВ від 26.03.2001р. № 07933816. На
підставі статуту засновником підприємства є Феоктистов Дмитро
Володимирович.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що ПП “Глобус” та
ЗАТ “Співдружність – Т” уклали усну угоду на купівлю-продаж
насосів. На виконання угоди ПП “Глобус” для ЗАТ “Співдружність –
Т” були виписані: податкова накладна № 216 від 27.04.2001 р.,
рахунок-фактура № 216 від 27.04.2001 р., видана податкова
накладна № 216 від 27.04.2001 р. на загальну суму 17520,0 грн.;
податкова накладна № 220 від 27.04.2001 р., рахунок-фактура
№ 220 від 27.04.2001 р., видана податкова накладна № 220 від
27.04.2001 р. на загальну суму 16464,0 грн.; податкова накладна
№ 204 від 04.05.2001 р., рахунок-фактура № 204 від 04.05.2001
р., видана податкова накладна № 204 від 04.05.2001 р. на
загальну суму 17520,00 грн.
ЗАТ “Співдружність–Т” для ПП “Глобус” виписано платіжні
доручення № 215 від 27.04.2001 р., № 216 від 27.04.2001 р.,
№ 246 від 07.05.2001 р., № 255 від 15.05.2001 р. на загальну
суму 69024,00 грн.
Кіровським районним судом м. Донецька від 19.07.2001 р.
встановлено, що підприємство за юридичною адресою, вказаною у
статутних документах, не знаходиться, податкову звітність до ДПІ
не надає. Феоктистов Д.В. внесків у статутний фонд не робив, а
тільки підписав декілька документів від свого імені як директор
ПП “Глобус”, у зв’язку з викладеним судом зроблений висновок, що
підприємство зареєстроване особою, яка не мала наміру
здійснювати підприємницьку діяльність. Рішенням Кіровського
районного суду м. Донецька від 19.07.2001р. установчі документи
ПП “Глобус” визнані недійсними з моменту реєстрації.
Рішення господарського суду Харківської області та постанова
Харківського апеляційного господарського суду мотивовані тим, що
позивач не довів суду наявність мети, суперечної інтересам
держави та суспільства, хоча б у одного з відповідачів. Умисел
юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або
іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної
особи, маючи на це належні повноваження. За відсутністю таких
повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися
встановленою. Умисел тієї чи іншої фізичної особи у скоєні
злочину може бути встановлений лише судом. Позивач не надав
рішення суду або вироки суду, в яких би було встановлено
конкретну фізичну особу, яка уклала договір від імені юридичної
особи з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Таким чином, посилання позивача на ст. 49 ЦК безпідставне,
оскільки, як вказано раніше, ПП “Глобус” зареєстроване саме
Феоктистовим Д.В., розрахунковий рахунок відкривав саме
Феоктистов Д.В., крім того, саме ним як директором підприємства
підписані декілька документів.
Крім цього, позивачем не надані документи, які б свідчили і про
те, що після виконання угоди відповідачі ухилились від
оподаткування. Про цей факт ДПІ вказує лише у позовній заяві до
Кіровського райсуду, але судом цей факт не був встановлений і
виходячи з вимог ст. 35 ГПК потребує доказування у загальному
порядку, а відповідно до ст. 34 ГПК обставини справи, які
відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Таким чином, сам по собі факт визнання недійсними
засновницьких документі СПД, не є підставою для визнання
недійними всіх угод, укладених ними раніше визнання
засновницьких документів недійсними.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставою позову є укладення угоди з метою завідомо суперечною
інтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку
спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, або
навпаки. Отже, встановивши, що позивачем не доведено, що
оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій
позиції позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб’єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов’язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Крім того колегія суддів Вищого господарського суду України бере
до уваги, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та п. 6
Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978
року (з наступними змінами) “Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними” ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
, угода, яка укладена з
метою, що суперечить інтересам держави та суспільства,
визнається недійсною і до таких угод належать угоди, спрямовані
на приховування фізичними та юридичними особами доходів від
оподаткування.
Однак господарські суди не встановили достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи невіднесення оспорюваних угод
до таких, що спрямовані саме на ухилення від оподаткування.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2, щодо проведення документальних
перевірок за спірними угодами з відповідачем-2 відповідача-1,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Крім того при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснював відповідач-1, яким чином були
використані товари, отримані за спірними угодами, та чи сплатив
відповідач-1 податки від здійснення господарської діяльності.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. При
новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
перевірити обставини по справі, проаналізувати їх та інші
докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо
належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення
у відповідності до вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському
районі м. Харкова задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
15.10.2003 року та рішення господарського суду Харківської
області від 28.08.2003 року у справі № 13/205-03 скасувати,
справу направити на новий розгляд господарському суду
Харківської області.