ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N А-03/266-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Дзержинському районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 24.11.2003
р.
у справі господарського суду Харківської області
за позовом ТОВ “Фанрус”
до Державної податкової інспекції у
Дзержинському районі м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
за участю представників сторін:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.2003
р. у справ № А-03/266-03 задоволено позов ТОВ “Фанрус” до
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі
м. Харкова про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень від 05.03.2003 р. № 0001342303/0,
№ 0001362303/0 і № 0001352303/0.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
24.11.2003 р. у даній справі рішення господарського суду
Харківської області від 17.10.2003 р. залишено без змін.
Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова
у поданій касаційній скарзі просить судові рішення у даній
справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у
задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог скаржник
посилається на те, що суди невірно застосували норми Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, що полягає у невірному тлумаченні
судами механізму визначення податкових зобов’язань позивача з
податку на прибуток.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до пункту 10.2.2 пункту 10.2 ст. 10 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
будь-яка
особа, яка здійснює виплату особі у зв’язку з виграшем у казино,
бінго, інші ігри у гральних місцях (домах), зобов’язана
утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків від суми прибутку
такої особи, який визначається як різниця між її доходами,
отриманими у вигляді виграшів за відповідний робочий день, та
витратами, понесеними такою фізичною особою протягом такого
робочого дня, пов’язаними з такими виграшами, але не більше суми
такого виграшу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту
перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного
законодавства, повноти та своєчасності сплати податків та інших
платежів ТОВ “Фанрус” за період з 01.01.2000 р. по 01.01.2003
р., ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова прийняті податкові
повідомлення-рішення:
№ 0001342303/0, яким позивачу визначено суму податкового
зобов’язання відповідно до ст. 17 п. 17.1. п.п. 17.1.9 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
по
податку на прибуток у сумі 737442,12 грн.;
№ 0001362303/0, яким позивачу визначену суму податкового
зобов’язання відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
по
податку на прибуток у сумі 57490,0 грн.;
№ 0001352303/0, яким позивачу визначену суму податкового
зобов’язання відповідно до п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
по
єдиному податку у сумі 1536,0 грн.
В акті перевірки зазначено, що основним видом діяльності ТОВ
“Фанрус” є створення гральних закладів (зали гральних автоматів
та букмекерські контори).
За результатами перевірки товариству донараховано базу
оподаткування єдиним податком за ставкою 6% ц розмірі 0,856 тис.
грн., оскільки ним до складу виручки була включена лише різниця
між сумою проведеною через РРО та сумою повернення грошових
коштів фізичним особам (гравцям), що суперечить ст. 1 Указу
Президента “Про строщену систему оподаткування”.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що
відповідачем під час судового розгляду справи не доведено
вчинення позивачем зазначених порушень.
Разом з тим, відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 ст. 4
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування,
здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом
4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника
податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї
статті.
Як передбачено пунктами 5 і 4 Порядку податкового обліку
виграшів та витрат осіб, а також порядку звітності суб'єктів
грального бізнесу, затвердженого на виконання підпункту 10.2.2
ст. 10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
наказом ДПА України від 19.01.98 р. № 35,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.98 р.
№ 126/2566, після закінчення гри в межах робочого дня особа
зобов'язана зробити заяву про результати своєї гри шляхом
надання оператору каси всіх чеків за придбані фішки (жетони) та
залишку невикористаних або виграних фішок (жетонів), що дає
право обміну їх на готівку та видачу прибутку. Чеки за фішки
(жетони), що були придбані в попередні дні, для підрахунку
витрат за поточний робочий день оператором каси не приймаються.
Оператор-касир отримує чеки від особи та підраховує витрати
особи, а по наданих фішках (жетонах) – його виграш. Якщо виграш
(доход) особи є меншим від понесених витрат або дорівнює їм, то
оператор касир купує фішки (жетони) за готівку у національній
валюті України. Коли виграш (доход) особи перевищує витрати,
оператор-касир встановлює цю різницю і повідомляє особу про суму
прибутку. Після утримання податку у розмірі 30 відсотків від
цієї суми особі виплачується 70 відсотків від суми прибутку.
У разі відсутності у особи чека на придбання фішок (жетонів) всі
надані оператору-касиру фішки (жетони) враховуються як виграш
(доход).
Відповідач під час розгляду справи, стверджував, що виплачуючи
гравцям з каси грошові кошти, позивач не фіксував при цьому їх
витрати у зв'язку з придбанням фішок (жетонів) та номери чеків,
які б ці витрати підтверджували, що суперечить положенням пункту
6 названого Порядку, оскільки будь-яка виплата з каси грошових
коштів визначається як різниця, у формуванні якої обов'язково
приймає участь сума, сплачена за чеком на придбання фішок
(жетонів).
Як вбачається з наявної в матеріалах копії витягу з журналу
обліку виграшів та витрат осіб, позивач відтворював операції,
пов'язані з видачею каси виграшу гравцям.
За таких обставин господарському суду слід було ретельно
перевірити наведені доводи відповідача та з'ясувати, чи
відтворив позивач і в якому саме порядку витрати гравців по
придбанню фішок (жетонів) при визначенні грошової суми, яка в
подальшому виплачувалась з каси.
Необхідність з'ясування такої обставини випливає як із змісту
пункту 6 Порядку від 19.01.98 р., так і з положень ст. 4 Закону
України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”
( 996-14 ) (996-14)
, згідно якої бухгалтерський облік та фінансова
звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі повного висвітлення,
тобто повинні містити всю інформацію про фактичні та
потенціальні наслідки господарських операцій та подій, здатних
вплинути на рішення, що приймається на їх основі.
Крім того, це стосується і доводу в акті перевірки щодо
непроведення позивачем розрахунків сум доходів та витрат осіб з
використанням РРО в автоматичному режимі, оскільки останній
передбачає виконання всіх розрахункових операцій згідно
програми, встановленої для РРО, зареєстрованих для використання
в гральному бізнесі.
Дотримання позивачем такої програми при здійсненні розрахунків
могло б означати відтворення в контрольній касовій стрічці всіх
операцій по розрахункам, у тому числі віднімання суми, вказаної
в чеку на придбання фішок (жетонів), при визначенні суми виплати
з каси.
Беручи до уваги викладене, колегія приходить до висновку про
неповне з’ясування обставин, встановлення яких обумовлюється
предметом спору, що в свою чергу виключає можливість висновку
щодо правильного застосування господарськими судами попередніх
інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору. З огляду
на це постановлені у справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги наведене, вжити всі передбачені законом засоби для
всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи,
прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у
вўдповўдностў з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
(1798-12),
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському
районі м. Харкова задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
24.11.2003 р. та рішення господарського суду Харківської області
від 17.10.2003 р. у справі № А-03/266-03 скасувати, справу
передати на новий розгляд до господарського суду Харківської
області.