ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
18.02.2004                            Справа N 6/3/113д-4/1/363д
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
                           Черногуза Ф.Ф. – головуючого,
                           Михайлюка М.В.,
                           Невдашенко Л.П.,
 
 розглянувши у відкритому  державного підприємства Національної
 засіданні матеріали       атомної енергогенеруючої компанії
 касаційної скарги         “Енергоатом”, м. Київ в особі
                           відособленого підрозділу Запорізької
                           атомної електричної станції,
                           м. Енергодар (далі – ДП НАЕК
                           “Енергоатом” в особі відособленого
                           підрозділу Запорізької АЕС)
 
 на рішення                від 21.07.2003
 
 господарського суду       Запорізької області
 
 у справі                  № 6/3/113д-4/1/363д
 
 за позовом                товариства з обмеженою
                           відповідальністю “Ерко-Запоріжжя”,
                           м. Запоріжжя (далі – ТОВ
                           “Ерко-Запоріжжя”)
 
 до                        ДП НАЕК “Енергоатом” в особі
                           відособленого підрозділу Запорізької
                           АЕС
 
 про   зобов’язання укласти додатку угоду
 
 представник позивача      Совин м. І.
 представник відповідача   Носиков О.О.
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
ТОВ  “Ерко-Запоріжжя  (далі – Позивач)  звернулося  до  ДП  НАЕК
“Енергоатом”  в  особі відособленого підрозділу Запорізької  АЕС
(далі  –  Відповідач)  з позовом про спонукання  про  підписання
додаткової  угоди на плату за поставлену продукцію за  договором
№  01-08д  про співробітництво та додатковою угодою № 36  даного
договору.
 
На   виконання   умов  вищезазначеної  угоди  Позивач   поставив
Відповідачу   товарно-матеріальні  цінності  на  загальну   суму
77763,12 грн.
 
04.12.2000 Позивач своїм листом за № 07-251 направив Відповідачу
додаткову  угоду  № 1 до додаткової угоди № 36 від  11.11.99  до
даного  договору  №  01-08д від 04.01.97 з проханням  підписати,
чого Відповідачем зроблено не було.
 
Ухвалою  господарського суду Запорізької області від  15.08.2002
було  встановлено, що дана позовна заява не підлягає розгляду  в
господарських судах України та припинено провадження  у  справі.
Суд  послався  на  те,  що у позові Позивач вимагає  зобов’язати
Відповідача до підписання додаткової угоди, а у зв’язку  з  тим,
що   функція  підписання  договору  покладена  на  уповноважених
посадових осіб, то з позовної заяви випливає, що позов заявлений
від фізичної особи.
 
Дана ухвала була оскаржена Позивачем в апеляційному порядку.
 
Постановою  Дніпропетровського апеляційного господарського  суду
від  24.10.2002  апеляційну  скаргу  Позивача  було  задоволено,
ухвалу господарського суду Запорізької області від 15.08.2002  у
справі  №  6/3/113д скасовано, справу передано до господарського
суду Запорізької області для розгляду по суті.
 
Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.07.03  у
справі № 6/3/113д-4/1/363д позов задоволено у повному обсязі.
 
У відповідності до ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         Позивачем було
змінено  позовні  вимоги, у зв’язку з  чим  предметом  позову  є
вимога позивача про зобов’язання Відповідача підписати додаткову
угоду  №  1  до додаткової угоди № 36 від 11.11.99  до  договору
№ 01-08д від 04.01.97, виклавши її у наступній редакції: “Оплата
за   поставлену  продукцію  здійснюється  у  повному  обсязі   в
грошовому  виразі у 7-денний строк з моменту одержання платіжної
вимоги на оплату”.
 
Відповідач  заперечує проти позову, мотивуючи  це  тим,  що  при
укладенні   додаткової  угоди  Позивач  запропонував   ціну   на
поставлену продукцію, яка перевищує ціну на аналогічну продукцію
в 5,1 рази.
 
Крім  того,  Відповідач  вважає, що  додаткова  угода  №  36  до
договору   №   01-08д  є  договором  поставки,  внаслідок   чого
відповідно до ст.ст. 5, 11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         не  визначено
порядок  розгляду  спорів  про  зобов’язання  внесення  змін  до
договору  поставки, в зв’язку з чим просить  на  підставі  п.  1
ст.  80  ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         припинити провадження у  справі
9 6/3/113д-4/1/363д.
 
Задовольняючи  позов,  суд  виходив з  того,  що  відповідно  до
ст.ст.  161,162  ЦК  України  ( 435-15  ) (435-15)
          зобов’язання  повинні
виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до
вказівок закону, договору. Одностороння відмова від зобов’язання
не  допускається. У додатковій угоді № 36 сторони зобов’язалися,
що порядок, строк і форма оплати будуть визначатися сторонами  у
додатковій угоді.
 
У  касаційній  скарзі відповідач ставить питання про  скасування
рішення господарського суду Запорізької області від 21.07.03  по
справі № 6/3/113д-4/1/363д та припинити провадження у справі  на
підставі п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        .
 
Скаржник  вважає,  що  рішення господарського  суду  Запорізької
області   прийнято   з   порушенням   норм   матеріального    та
процесуального   права,  зокрема,  посилається  на   неправильне
застосування ст.ст. 161,162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
        ,  ст.  380  ЦК
України  ( 435-15 ) (435-15)
        , на порушення норми п. 2 ст. 5 ГПК  України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , а також вказує на застосування судом ч. 1  ст.  80
ГПК  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        , вважаючи, що дана справа не  підлягає
розгляду в господарських судах України.
 
Заслухавши  пояснення  учасників  судового  процесу,  дослідивши
доводи  касаційної  скарги  та  перевіривши  застосування  судом
першої  інстанції  норм  матеріального і  процесуального  права,
колегія  суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
 
Судом  встановлено,  що  відповідно до  додаткової  угоди  №  36
Позивач  та  Відповідач взяли на себе зобов’язання по  укладенню
додаткових  угод  до  додаткової  угоди  №  36,  спрямованих  на
визначення порядку та форми проведення розрахунків.
 
Проте  господарський  суд під час розгляду  справи  і  вирішення
спору  по  суті  не  з’ясував  правову  природу  укладених   між
сторонами  угод,  а  тому ухвалене у справі рішення  не  містить
повного  юридичного аналізу зазначених договірних правовідносин,
а  правові  висновки, що містяться в рішенні, не грунтуються  на
конкретних матеріально-правових нормах.
 
Судом  також  не  враховано положення ч. 2 ст.  159  ЦК  України
( 435-15  ) (435-15)
        , де вказано, що розбіжності між підприємствами,  що
виникають  при  укладенні  договору,  який  не  грунтується   на
обов’язковому  для  обох  сторін державному  замовленні,  можуть
розв’язуватися судом, якщо це спеціально передбачено законом або
погодженням сторін.
 
За   таких   обставин  рішення  господарського   суду   підлягає
скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
 
Керуючись    ст.ст.    111-5,   111-7,   111-9    Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , суд
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Рішення господарського суду Запорізької області від 21.07.2003 у
справі  № 6/3/113д-4/1/363д скасувати, справу передати на  новий
розгляд до господарського суду Запорізької області.