ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Cправа N 6/162-Д30/24-Д12/30
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали ВАТ “Державний експортно-імпортний банк
касаційної скарги України”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 13.10.2003
у справі м. Києва
господарського суду
за позовом КП “Дніпропетровська трикотажна фірма
“Дніпрянка”
до 1. ВАТ “Державний експортно-імпортний
банк України”
2. Кабінету Міністрів України
про визнання кредитної угоди недійсною,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Огородник В.І., Шапіро С.Г.
- відповідача: Волощук Р.А., Вороніна І.Г.
В С Т А Н О В И В:
У січні 2002 року КП “Дніпропетровська трикотажна фірма
“Дніпрянка” звернулось до господарського суду з позовом про
визнання кредитної угоди недійсною.
Рішенням господарського суду від 13.06.2003р. в позові
відмовлено повністю, а провадження у справі в частині позовних
вимог до Кабінету Міністрів припинено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.10.2003р. рішення господарського суд скасовано частково та
прийняте нове рішенням, яким позов задоволено частково: визнано
недійсною кредитну угоду від 18.03.1994 р.
Не погоджуючись з винесеною постановою ВАТ “Державний
експортно-імпортний банк України” подало касаційну скаргу в якій
просить скасувати постанову суду та залишити без змін рішення
господарського суду м. Києва від 13.06.2003 р.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
апеляційної інстанції неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття
незаконної постанови.
У судовому засіданні від 04.02.2004 р. була оголошена перерва до
14.02.2004 р.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судова колегія не може погодитись з висновком апеляційного суду
про визнання спірної угоди недійсною, враховуючи наступне.
Угодами визнаються дії сторін, спрямовані на встановлення, зміну
або припинення цивільних прав або обов'язків (ст. 41 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
в даному випадку і надалі в редакції до 01.01.2004).
На час укладення спірної Угоди кредитні відносини регулювались
главою 33 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та Законом України “Про банки та
банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
у редакції від 20.03.91
№ 872-ХІІ
Згідно ст. 382 ЦК порядок видачі цільових строкових позичок
встановлюється законодавством Союзу РСР.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91
№ 1545-ХП на території України діяли Правила Державного банку
СРСР кредитування матеріальних запасів і виробничих витрат від
30.10.87 № 1 в частині, що не суперечили Конституції і законом
України. Згідно з даними законодавчими актами за договором
кредиту кредитор зобов'язаний надати в борг на певний термін для
певної цілі на умовах повернення грошові кошти зі сплатою
відсотків за користування ними.
Крім того, 27.08.1992 валютно-кредитною радою КМ України було
затверджено положення “Про порядок одержання, використання і
погашення іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету
Міністрів України та Національного банку”.
Враховуючи, що спірна кредитна угода Позивачем підписана
01.03.1994, а з боку ВАТ “Укрексімбанк” 18.03.1994 то висновок
апеляційного суду про невідповідність даної угоди Правилам
Державного банку СРСР кредитування матеріальних запасів і
виробничих витрат від 30.10.87 № 1 є безпідставним.
Судом першої інстанції встановлено, що вказані зобов'язання
відповідача 1 визначені у ст. 1 Угоди. Зокрема, відповідач
зобов'язувався надати позивачу кредит для оплати 100% частки
останнього у контракті, визначеному додатком до контракту № 6,
що складає 4,8 відсотка загальної суми кредиту по контракту від
05.03.91 № 223-112006/280/2095749/910243-22, укладеному між
“Текстима Експорт Імпорт ГмбХ” та асоціацією “Алінекс”. Ціль
кредиту є оплата поставки технологічного обладнання в межах
контракту від 05.03.91 № 223-112006/280/2095749/910243-22.
Інші статті Угоди регламентують порядок надання, використання та
повернення даних коштів, тобто визначають дії осіб, спрямовані
на реалізацію прийнятих на себе зобов'язань за кредитом. Тобто
Угода встановлює, змінює та припиняє цивільні права і обов'язки
для двох сторін.
З огляду на це,суд першої інстанції дійшов правомірного
висновку, що посилання позивача на відсутність за Угодою у
відповідача 1 зобов'язань не відповідає фактичним умовам
договору, а тому підстави вважати її такою, що не відповідає
вимогам ст. 41 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відсутні.
Суд першої інстанції достовірно встановив і дійшов правомірного
висновку, що вказана Угода є однією зі складових правовідносин,
що виникли між позивачем, відповідачем 1, асоціацією “Алінекс”,
“Текстима Експорт Імпорт ГмбХ” та асоціацією німецьких банків
“АКА”. Ціль їх укладення - це оплата частини обладнання на суму
4100000 німецьких марок, що постачається за договором від
05.03.91 № 223-112006/280/2095749/910243-22 І отримувачем якого
відповідно до додатків до даного договору та договором
№ 280/910243-22/5 від 05.03.93 є позивач.
Судова колегія погоджується з висновком першої інстанції, що
порядок надання кредиту, який передбачено Угодою, відповідає
досягнутим раніше домовленостям позивача з асоціацією “Алінекс”
та “Текстима Експорт Імпорт ГмбХ”, а саме: кредит повинен був
використовуватись на оплату поставного обладнання шляхом оплати
поставок в рахунок кредиту з безвідкличного, документарного
акредитиву, відкритого банком на підставі заяви асоціації
“Алінекс”, що авізується і виконується “Deutsche Ваnk АG Вегlіn”
проти документів, наданих експортером (п. 2.3 Угоди). Термін
використання кредиту, тобто його надання -до 01.12.96 (п. 2.2.
Угоди).
Таким чином, умови Угоди передбачають оплату за рахунок
банківських коштів вартості отриманого позивачем обладнання
безпосередньо постачальнику через німецький банк. Тобто вказаний
порядок не суперечить законодавству про кредитування і принципам
кредитування.
Отримання кредитних коштів не позичальником, а безпосередньо
постачальником обладнання, для оплати якого укладено кредит, не
суперечить ст. 381 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки, як було
зазначено вище, кредит носить цільовий характер, а тому таке
перерахування коштів є обраним позичальником способом
розпорядження ним.
Крім того, можливість видачі кредиту не безпосередньо
позичальнику, а шляхом оплати розрахунково-грошових документів
не заборонялась і діючим на час укладення Угоди законодавством.
З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з
висновком суду першої інстанції, що спірна угода не суперечить
ст. 381 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідно до вимог ст. 167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
повинно бути виконано в тому місці, яке зазначено в законі,
договорі, акті планування. Виконання кредитного зобов'язання
пов'язано з поверненням позичальником отриманих коштів і сплатою
відсотків, а тому його місцем виконання є місце знаходження
кредитора, на рахунок якого буде здійснено дане повернення.судом
першої інстанції встановлено, що угодою й доповненням № 1
визначено як місце знаходження банку, так і назви та номера
рахунків, на які позивачем повинно бути здійснено повернення
коштів.
Тому є правомірним висновок суду першої інстанції про
необгрунтованістьі твердження позивача про порушення Угодою
ст. ст. 151 та 167 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо не зазначення
місця виконання зобов'язання.
Суд першої інстанції, дослідивши Установчі документи, також
дійшов правомірного висновку, що доводи позивача про
нелегітивність посадової особи, яка підписала угоду є
безпідставними.
У той же час, необхідно поголитись з твердженнями позивача про
те, що п. 4.1 Угоди, який передбачає нарахування відсотків
виходячи з плаваючої процентної ставки грошового ринку ФРН з
додаванням маржі у розмірі 1,5% річних, не відповідає вимогам
законодавства.
Зокрема, як було зазначено вище, договори кредиту пов'язанні з
наданням коштів у борг за плату, якою є процент за користування
коштами, а тому відсотки є істотною умовою даних договорів.
Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються
банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від
кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій,
які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом,
облікової ставки та інших факторів.
Розмір відсоткових ставок є сталою величиною, як і сума кредиту,
та повинен бути чітко визначеним і незмінним протягом дії
договору кредиту, оскільки є прибутком банку.
В той же час, п. 4.1 Угоди чітко не встановлює розмір процентів
за користування кредитом і фактично надає можливість одній
стороні змінювати його в односторонньому порядку, що суперечить
вимогам ст. 162 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Таким чином, даний пункт Угоди суперечить законодавству, що, у
свою чергу, не тягне за собою недійсність всієї Угоди.
Згідно з положеннями ст. .71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність), встановлюється в три роки.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції,
що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності щодо
визнання п. 4.1 Угоди недійсним, оскільки угоду укладено
18.03.94, а позов до суду подано 23.01.02, тобто майже через 6
років, а висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для
застосування строку позовної давності в даному випадку вважає не
обґрунтованими і помилковими.
Ст. 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що позовна давність
застосовується судом, господарським судом або третейським судом
незалежно від заяви сторін, у той же час апеляційним судом не
враховані положення ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо наслідків
закінчення строку позовної давності.
Враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що рішення суду
першої інстанції ґрунтується на повному, всебічному дослідженні
всіх обставин справи і відповідає нормам матеріального та
процесуального права.
За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає
скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва залишенню без
змін.
Керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 111-13 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
13.10.2003 скасувати, рішення господарського суду м. Києва від
13.06.2003 у справі № 6/162-Д30/24-Д12/30 залишити без змін.