ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 6/165
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий,
Суддів,
за участю представників :
позивача - не з'явились,
відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в
м.Києві, касаційну Державного комунального підприємства "Ч"
скаргу
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 16.10.2003 року
у справі № 6
за позовом ВАТ "Енергопостачальна компанія "ЧЕ"
до Державного комунального підприємства "Ч"
про стягнення 14659573,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 24.07.2003
року у справі № 6 позов задоволено, стягнуто з відповідача на
користь позивача 13521687,07 грн. боргу з урахуванням індексу
інфляції, 809733,52 грн. пені, річні в сумі 328152,71 грн. та
судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
16.10.2003 року рішення господарського суду Чернівецької області
від 24.07.2003 року у справі № 6 скасовано в частині стягнення
пені в сумі 118695,91 грн., в іншій частині позов залишено без
змін.
Не погоджуючись з постановою відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
оскаржувану постанову скасувати в частині стягнення 691037,61 грн.
пені; безпідставно нарахованих 3% річних за період з жовтня 2001
року по грудень 2002 року в сумі 156458,15 грн. та прийняти нове
рішення.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що судом
апеляційної інстанції порушені норми матеріального права, а саме
ст.ст. 72, 76, 214 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а також
неправильно застосовані положення ст.ст. 79, 81 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення,
дослідивши правильність застосування господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі
укладеного між сторонами договору № 24 від 01.02.1997 року, у
відповідача виникла заборгованість перед позивачем за спожиту ним
електроенергію. При цьому судами встановлений факт невиконання
відповідачем своїх договірних зобов'язань по оплаті електроенергії
за період з 01.10.2001 року по 01.06.2003 року.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційна інстанція
дійшла обґрунтованого висновку про скасування рішення в частині
стягнення пені за період з 01.12.2002 року по 01.01.2003 року в
сумі 118695,91 грн.,з огляду на дату пред'явлення позову та з
підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Крім того, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної
інстанції про те, що вимоги щодо стягнення пені носять триваючий у
часі характер до повного погашення заборгованості, по якій
нараховується пеня, в межах загального строку позовної давності,
встановленої ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
правомірним, а відтак
господарський суд апеляційної інстанції правильно застосував
ст.ст. 79, 81 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та не порушив норми ст.ст. 72,
76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Що стосується посилання скаржника на порушення судом норм ст. 214
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, то вони також є безпідставними, оскільки ч.1
ст.6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що захист цивільних прав
здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила
право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або
договором - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами,
передбаченим законом, до яких і відносяться річні, передбачені ст.
214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд, приймаючи
рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір
неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила
зобов'язання.
Крім того, статтею 121 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено також
право суду, у виняткових випадках, залежно від обставин,
відстрочити або розстрочити виконання рішення суду.
Таким чином, вказаними нормами Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд наділений у виняткових випадках
зменшити розмір стягуваної неустойки, а також відстрочити або
розстрочити виконання рішення суду.
Разом з тим, Закон не покладає на господарський суд обов'язок по
вчиненню вказаних процесуальних дій, а відтак, не реалізувавши
надане йому право, суд не припустився порушень вимог
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті
оскарженої постанови апеляційний господарський суд повно, всебічно
та об'єктивно розглянув всі обставини справи, надав належну оцінку
наявним в матеріалах справи доказам, правильно застосував норми
матеріального і процесуального права та вирішив спір відповідно до
вимог Закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Ч" залишити
без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.10.2003 року у справі № 6 залишити без змін.
Головуючий, суддя
Судді