ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 2-1/6971-03
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “ДТ”, м. Євпаторія
касаційну скаргу
на постанову від 01.10.2003
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-1/6971-03
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “ДТ”, м. Євпаторія
до Дитячого санаторно-оздоровчого
центру “Ч”, м. Євпаторія
про спонукання до виконання договору оренди та про усунення
перешкод в користування об’єктами оренди
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10-
17.07.03 ТОВ “ДТ” відмовлено у задоволенні позову про спонукання
дитячого санаторно-оздоровчого центру “Ч” до виконання договору
оренди та усунення перешкод у користуванні об’єктами оренди і
задоволено зустрічний позов про визнання недійсним договору
оперативної оренди державного майна від 12.04.2002, укладеного
ТОВ “ДТ” та дитячим санаторно-оздоровчим центром “Ч”.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 01.10.03 рішення господарського суду залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд послався на
його необгрунтованість та недоведеність. Позивач не надав суду
відповідних розпоряджень відповідача про призупинення ремонтних
робіт, про зупинення подачі електроенергії, про заборону в’їзду
автотранспорту позивача на територію оздоровчого центру та
заборону експлуатації орендованого приміщення за призначенням.
Задовольняючи зустрічний позов, суд зазначив, що договір
оперативної оренди, укладений ДСОЦ “Ч” строком на 49 років, є
угодою, що суперечить встановленим цілям діяльності цієї
установи.
Основним видом діяльності оздоровчого центру “Ч” є організація
оздоровлення та відпочинку, узагальнення результатів оздоровчо-
профілактичних заходів, проведення науково-практичної роботи по
вивченню впливу оздоровчо-курортних заходів на організм людини,
здійснення оздоровчо-профілактичної діяльності.
Крім того, суд визначив, що договір оперативної оренди укладений
сторонами з порушенням чинного законодавства про оренду та не
відповідає його вимогам.
У касаційній скарзі ТОВ “ДТ” ставить питання про скасування
ухвалених у справі рішень та про задоволення його позову і
відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на те, що
порушення чинного законодавства про оренду при укладенні
спірного договору не було. Договір оренди погоджено з
Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки
Крим і Фондом державного майна АР Крим, сам договір оренди
відповідає всім вимогам закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
. Сторони досягли домовленостей
по всіх істотних його умовах та за взаємною згодою підписали
договір.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд не дав оцінки
наданим позивачем доказам, а саме: акту відключення
електроенергії, листам відповідача про заборону в’їзду
автотранспорту позивача на територію оздоровчого центру, на
призупинення ремонтних робіт.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Статтею 9 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
передбачено порядок укладення договору
оренди.
Зокрема, якщо на укладення договору оренди потрібний дозвіл
Фонду державного майна України чи його регіонального відділення,
державне підприємство у 5-денний термін після отримання
висновків органу, уповноваженого управляти державним майном (у
даному випадку – Міністерство праці та соціального захисту АР
Крим), надсилає регіональному відділенню Фонду державного майна
копію проекту договору та інших документів, висновки зазначених
органів, розрахунок орендної плати.
Фонд державного майна чи його регіональне відділення протягом 15
днів повідомляє підприємство про своє рішення – надання дозволу
або відмову.
Із зазначеної норми Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
вбачається, що рішення
Фонду державного майна щодо надання дозволу або відмови має бути
викладено у письмовій формі, оскільки в разі відмови
підприємству в укладанні договору оренди заінтересовані особи
мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ “ДТ” зареєстровано в
органах державної влади 12.04.2002. Свідоцтво про реєстрацію
суб’єкта підприємницької діяльності видано 23.04.2002.
Підприємство включено до Державного реєстру підприємств у
організацій України 16.04.2002.
Договір оперативної оренди державного майна укладено ТОВ “ДТ” з
ДСОЦ “Ч” 12.04.2002. В той же день, 12.04.2002, підписано акт
приймання-передачі майна. Акт оцінки майна, що передається в
оренду, складено також 12.04.2002. На тексті договору
оперативної оренди від 12.04.2002 є напис, що цей договір
узгоджено з регіональним відділенням Фонду державного майна
України 27.04.2002, тобто після його укладення і фактичної
передачі майна в оренду.
Оцінюючи наведені обставини, суд першої та апеляційної інстанцій
дійшов висновку, що при укладенні сторонами договору оренди
строком на 49 років допущено порушення чинного законодавства про
оренду. Зокрема, до передачі майна в оренду дитячий санаторно-
курортний центр “Ч” згідно п. 5 його статуту мав обов’язково
отримати дозвіл регіонального відділення Фонду державного майна
України.
Місцевий та апеляційний суди встановили, що оздоровчий центр,
передавши майно в оренду терміном на 49 років, при цьому майно,
яке необхідне для статутної діяльності, діяв в суперечності з
встановленими цілями його діяльності, а саме організації
оздоровлення та відпочинку.
Визнавши угоду недійсною відповідно до вимог ст. 50 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, суд мав застосувати наслідки ст.ст. 48 або 49 цього
Кодексу. Разом з тим, за заявою сторони або за своєю ініціативою
суд має право винести додаткове рішення з цього питання.
Що стосується первісного позову, ТОВ “ДТ” та колегія суддів
вважає, що суд першої та апеляційної інстанції обгрунтовано
дійшли висновку про недоведеність позову щодо перешкод у
користуванні орендованим майном.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану
місцевим та апеляційним судами обставинам справи такою, що
грунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.10.03
у справі № 2-1/6971-03 – без змін.