ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2004 Справа N 2-1/6563-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
суддів :
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Авіакомпанія
“В”
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від
10.11.2003 р.
у справі № 2-1/6563-2003 господарського
суду Автономної Республіки Крим
за позовом Державного підприємства Міністер-
ства оборони України “Українська
авіаційна транспортна компанія”
до Товариства з обмеженою
відповідаль-ністю “Авіакомпанія
“В”
про стягнення 497051,77 грн.
Справа розглянута за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство Міністерство оборони України “Українська
авіаційна транспортна компанія” звернулось до суду з позовом до
товариства з обмеженою відповідальністю “Авіакомпанія “В” про
відшкодування заборгованості.
Інші вимоги у справі № 2-1/6563-2003 суд не розглядав.
Заборгованість виникла з оренди літака АН-12, реєстраційний
№ 00347604, який використовував відповідач з.04.1998 року.
Розрахунок проводився, виходячи з літних годин (за кожну годину
еквівалент 280 дол.США). Укладаючи договір сторони досягли згоди
по всіх суттєвих умовах договору і не звертались протягом п'яти
років з позовом про визнання цієї угоди недійсною. Лише 16.04.03
відповідач звернувся із зустрічним позовом до суду.
Господарський суд АР Крим задовольнив позовні вимоги, а
Севастопольський апеляційний господарський суд залишив рішення
суду без змін, виходячи з того, що мало місце використання
транспортного засобу відповідачем. Кількість літних годин та
розрахунки за використання транспортного засобу протягом п'яти
років належним чином підтверджені матеріалами справи і не
оспорюються касатором.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги та заперечення проти неї, перевіривши
матеріали справи та правильність застосування норм матеріального
і процесуального права, Вищий господарський суд дійшов висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з
наступного.
3.04.1998 року між Державним підприємством Міністерства оборони
України “Українська авіаційна транспортна компанія” і авіаційною
компанією “В” було укладено договір оренди № 5-12-98 у
відповідності з яким орендодавець передав в оренду орендарю
укомплектоване транспортне повітряне судно АН-12, заводський №
00347604 для виконання авіаційних перевезень вантажів та
авіаційних робіт на повітряних лініях України та за її межами.
На думку позивача, за період находження судна в оренді у
відповідача, утворилась заборгованість в сумі 497051,77 грн.
Як встановив місцевий господарський та Севастопольський
апеляційний господарський суди, що заборгованість відповідача
фактично становить 409440,61 грн.
Апеляційний господарський суд також зазначив, що суд першої
інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічного позову
про визнання окремих положень договору оренди № 5-12-98 від
3.04.1998 р.
При цьому, апеляційний господарський суд, посилаючись на те, що
умови п. 8.2. договору оренди визначають, що орендар повинен
перерахувати грошові кошти за використання повітряного судна із
розрахунку мінімального гарантованого нальоту, який складає 40
літних годин в місяць. Щомісячна оплата за використання
повўтряного судна зверх гарантійного нальоту перераховується
орендарем на рахунок орендодавця (п. 8.5 договору).
Узгоджені сторонами розміри орендних платежів з врахуванням
кількості літних годин враховують специфіку орендованого майна.
Зокрема, що встановлені на повітряному судні двигуни мають
обмежувати ресурс і підлягають періодичній заміні. А оскільки
витрати орендаря на утримання орендованого майна залежать від
інтенсивності використання цього майна, то встановлення плати
орендатора на користь орендодавця з врахуванням кількості літних
годин, відповідає умовам виконання укладеного договору.
Враховуючи, що договір оренди був укладений сторонами
добровільно, відповідач знав про встановлення нових розмірів
орендної плати тому апеляційний суд дійшов висновку про
відсутність з боку позивача порушення ст. 4 Закону України “Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
в підприємницькій діяльності” ( 2132-12 ) (2132-12)
ст.ст. 3, 12, 15
Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, а також
апеляційний суд зазначив, що посилання відповідача на
недійсність договору оренди в частині встановлення орендної
плати більше 5% вартості орендованого майна не ґрунтуються на
нормах діючого законодавства, оскільки після укладання
додаткової угоди від 31.07.2000 року до договору оренди № 5-12-
98 від 3.04.1998 в Закон України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
було внесено зміни у
відповідності до яких норма закону про встановлення граничного
розміру орендної плати була скасована.
Встановлення фактичних обставин справи, оцінка доказів та їх
переоцінка не є компетенцією касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга не підлягає задоволенню,
оскільки в ній немає обґрунтованих матеріалами справи заперечень
щодо позову про стягнення заборгованості. Касатор акцентує увагу
на порушення позивачем (а не судом) законодавства про оренду
державного майна. Такі заперечення лежать поза межами цієї
справи.
Заперечення викладені в касаційній скарзі № 1.04/860 від 8.12.03
спростовуються матеріалами справи № 2-13/5247-2001, яка була
розглянута господарським судом АР Крим. Верховний Суд України не
знайшов підстав для скасування постанови Вищого господарського
суду України від 10.09.02 у справі за позовом ДП “Українська
авіаційна транспортна компанія” про розірвання договору,
повернення орендованого майна і стягнення заборгованості.
За таких обставин, рішення у справі № 2-13/5247-2001 має
преюдиційне значення для вирішення спору у цій справі, оскільки
сторони одні й ті ж, предмет спору – також.
Вищий господарський суд України не вбачає підстав для
задоволення касаційної скарги № 2-1/6563-2003 господарського
суду Автономної Республіки Крим.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
10.11.03 у справі № 2-1/6563-2003 залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення.