ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2004 Справа N 207/14-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши матеріали касаційної скарги Закритого акціонерного
товариства “Картонно-паперова фабрика “А”
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.10.2003
у справі № 207/14-02
за позовом Закритого акціонерного товариства “Картонно-паперова
фабрика “А”
до Державного спеціалізованого підприємства “Ч”
про стягнення 660 329,54 грн. заборгованості
Рішенням господарського суду Київської області від 27.08.2003 р.
по справі № 207/14-02 за позовом Дочірнього підприємства “А” до
Державного спеціалізованого підприємства “Ч” про стягнення 660
329,54 грн. позов задоволено; стягнуто з Державного
спеціалізованого підприємства “Ч” на користь ЗАТ
“Картонно-паперова фабрика “А” 670 454,26 грн. основного боргу.
При цьому в процесі розгляду справи судом було замінено позивача
на його правонаступника – Закрите акціонерне товариство
“Картонно-паперова фабрика “А”; окрім того, Позивач подавав
заяву про збільшення позовних вимог.
Відповідач ДСП “Ч”, не погоджуючись із рішенням господарського
суду Київської області, подав до Київського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення
господарського суду Київської області від 27.08.2003 р.
скасувати, а в позові відмовити.
Київський апеляційний господарський суд своєю постановою від
17.10.2003 р. по справі № 207/14-02 апеляційну скаргу ДСП “Ч”
задовольнив частково: рішення господарського суду Київської
області від 27.08.2003 р. скасував, стягнув з ДСП “Ч” 117 766,55
грн. основного боргу.
Позивач, не погоджуючись із постановою Київського апеляційного
господарського суду від 17.10.2003 р., подав до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить
скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду
від 17.10.2003 р., а рішення господарського суду Київської
області залишити без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, дослідивши
матеріали справи та заслухавши представників сторін, встановила
наступне:
17.02.2000 р., 01.03.1999 р. та 01.02.2000 р. між ДАЕК “КЕ”, ДСП
“Ч” та ЗАТ “Картонно-паперова фабрика “А” були укладені договора
поруки, відповідно, за № 61/195, № б/н та № 61/179. Відповідно
до зазначених договорів ЗАТ “Картонно-паперова фабрика “А”
зобов’язався відповідати перед ДАЕК “КЕ” солідарно за виконання
ДСП “Ч” зобов’язань по оплаті транзиту електроенергії.
Суд апеляційної інстанції в своїй постанові встановив, що
виконання зобов’язань позивача перед ДАЕК “КЕ” за зазначеними
вище договорами поруки підтверджується платіжними дорученнями на
загальну суму 660 329,54 грн. Отже, з урахуванням укладених
договорів поруки та здійснених позивачем розрахунків з ДАЕК
“КЕ”, позивач набув прав кредитора відносно відповідача.
Окрім того, між позивачем та відповідачем 11.02.1999 р. був
укладений договір 61/27, відповідно до умов якого позивач
зобов’язався провести погашення заборгованості за рахунок
отриманих від відповідача активів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач на
виконання договору № 61/27 передав позивачу активи на суму 3 499
197,59 грн. Окрім того, за цим же договором в позивача залишився
борг перед відповідачем на суму 542 562,99 грн.
З урахуванням вищезазначених договорів поруки та договору
№ 61/27 сторони – позивач та відповідач – 05.09.2001 р. уклали
Протокол зарахування однорідних зустрічних вимог, відповідно до
якого сторони припинили зустрічні зобов’язання на суму
542 562,99 грн. шляхом зарахування. Таким чином, після
підписання цього протоколу заборгованість позивача перед
відповідачем становила суму 117 766,55 грн.
В своїй касаційній скарзі позивач посилається на те, що згідно
висновків експертів, які містяться в матеріалах справи,
відповідачем була здійснена підробка Протоколу від 05.09.2001
р., а також на те, що зустрічні вимоги, зарахування яких вимагає
відповідач, не є однорідними. З урахуванням цього позивач
вважає, що зазначений Протокол не може бути підставою для
зменшення заборгованості відповідача за рахунок проведення
взаємозаліку за договором № 61/27.
Такі посилання позивача колегію суддів не беруться до уваги,
оскільки складання протоколу зарахування зустрічних вимог не
тягне за собою настання будь-яких правових наслідків в розумінні
зарахування зустрічних вимог.
Згідно з вимогами ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк
якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом
витребування. При цьому для зарахування досить заяви однієї
сторони.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач надсилав
позивачу вимогу № 03/06-90/1561 від 28.02.2003 р., відповідно до
якої він (відповідач) вимагає заліку однорідних вимог на суму
542 562,99 грн. Цей факт позивачем не береться під сумнів і не
заперечується ним і в тексті касаційної скарги.
Окрім того, вимоги за договорами поруки та договором № 61/27 є
однорідними, оскільки предметом всіх цих договорів є грошові
зобов’язання сторін одна перед одною.
Отже, в спірних правовідносинах присутні всі ознаки припинення
зобов’язання зарахуванням: вимоги є однорідними, зустрічними,
здійснена відповідна заява однієї з сторін зобов’язання.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку про те, що
висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності та
обґрунтованості зарахування зустрічних однорідних вимог
відповідають фактичним обставинам справи та нормам
законодавства, що регулює відповідні правовідносини, а саме
ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За таких обставин постанова Київського апеляційного
господарського суду від 17.10.2003 р. підлягає залишенню без
змін, а касаційна скарга – не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого господарського суду України
п о с т а н о в и л а:
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
“Картонно-паперова фабрика “А” залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.10.2003 р. залишити без змін.