ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2004 Справа N 29/316
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ДПІ у Печерському районі м. Києва
судовому засіданні
касаційну скаргу
на рішення від 16.12.2002
господарського суду м. Києва
у справі № 29/316
за позовом ЗАТ “ВЦ”
до ДПІ у Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового розпорядження
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2002 позов
задоволено, оспорюване податкове розпорядження визнано недійсним
у зв’язку з його невідповідністю вимогам чинного законодавства,
а саме п. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У поданій касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва
просить рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в
позові, оскільки вважає, що судом першої інстанції було
неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: абзац
2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12
1994 № 334/94.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом першої інстанції та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без
змін, а касаційна скарга відповідача – відхиленню з наступних
підстав.
На спірні податкові правовідносини, пов’язані з віднесенням
позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених
(нарахованих) у звітному періоді у зв’язку із спорудженням
комплексу будівель Міжнародного виставкового центру, вартість
яких буде поступово зменшуватися після введення комплексу в
експлуатацію внаслідок його морального і фізичного зносу,
поширюється дія п. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 8.2.1 ст. 8 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, що
враховано судом першої інстанції та не спростовано відповідачем.
Внаслідок проведеної відповідачем тематичної документальної
перевірки з питань дотримання позивачем податкового
законодавства виявлено порушення останнім п. 7.4.1 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке, на
думку скаржника, полягало в завищенні платником податку суми
податкового кредиту за січень 2002 року у розмірі 189478 грн.,
про що складено акт від 26.06.2002 № 191/23-807. На підставі
цього акту 26.06.2002 прийнято відповідачем оспорюване
розпорядження № 259 “Про внесення змін у визначену платником
суму ПДВ за результатами комплексної (тематичної) документальної
перевірки”, яким зменшено суму заявленого позивачем та
задекларованого до відшкодування ПДВ за січень 2002 року в сумі
189478 грн. При цьому підставою для зменшення заявленого
позивачем до відшкодування ПДВ в акті перевірки визначено
невіднесеність споруджуваного позивачем об’єкту (міжнародного
виставкового центру) до основних фондів, що підлягають
амортизації та відсутність використання цього об’єкту у
господарській діяльності платника податку.
Проте, судом першої інстанції на підставі ретельної правової
оцінки генерального підрядного контракту від 14.06.2001 (а.с.58-
67), договору підряду № 40 від 02.10.2001 (а.с. 68-69), договору
№ 29 від 17.10.2001 (а.с.72), наявних у справі податкових
накладних (а.с. 43-45, 49-51, 55), накладних (а.с. 41, 42, 48)
та довідок про вартість виконаних робіт форми № КБ-3 в їх
сукупності встановлено правомірне включення позивачем до складу
податкового кредиту в січні 2002 року ПДВ на загальну суму
189478 грн., сплаченого (нарахованого) платником податку
підрядчикам у вартості виконаних робіт у зв’язку із спорудженням
комплексу будівель Міжнародного виставкового центру, які
відносяться до основних фондів незалежно від строків введення їх
в експлуатацію. Зазначені висновки суду грунтуються на вимогах
п. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (
168/97-ВР ) згідно яких суми ПДВ, сплачені (нараховані)
платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням
(спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації,
включаються до складу податкового кредиту, незалежно від строків
введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи
має платник податку оподатковувані обороти протягом такого
звітного періоду.
У зв’язку з цим колегією відхиляються посилання скаржника на
невіднесеність споруджуваного позивачем Міжнародного
виставкового центру до основних фондів, які використовуються у
господарській діяльності та підлягають амортизації в розумінні
п. 8.2.1 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки відповідно до вимог
п. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на податковий кредит платник податку отримує
як при придбанні основних фондів у третіх осіб, так і при їх
спорудженні незалежно від термінів їх введення в експлуатацію.
Отже, наявнийстатус споруджуваного позивачем Міжнародного
виставкового центру, як об’єкту незавершеного будівництва, не
позбавляє акціонерне товариство права включати до податкового
кредиту сплачені підрядчикам суми ПДВ в період будівництва цього
об’єкту до його введення в експлуатацію в установленому порядку.
Водночас касаційна інстанція погоджується з висновками суду
першої інстанції про те, що комплекс будівель Міжнародного
виставкового центру після завершення будівництва і введення його
в експлуатацію буде використовуватися позивачем в господарській
діяльності товариства протягом періоду, що перевищуватиме 365
календарних днів, і вартість якого буде поступово зменшуватись у
зв’язку з фізичним або моральним зносом, що відповідає
визначенню терміну “основні фонди”, викладеному в п.п. 8.2.1
п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Окрім того, п. 7.10.11 зазначеного
закону передбачено можливість віднесення до основних фондів
замовника будівництва (позивача) об’єкту довгострокового
підрядного контракту, чим спростовуються твердження відповідача
про неможливість входження об’єкту незавершеного будівництва до
складу основних фондів, що підлягають амортизації.
Разом з тим, наявні заперечення скаржника по суті зводяться до
посилань на недоведеність обставин віднесеності споруджуваного
позивачем об’єкту до основних фондів замовника будівництва,
однак згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі
не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин
норм чинного податкового законодавства та відсутність будь-яких
підстав вважати, що судом помилково застосоване матеріальне чи
процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2002 у справі
№ 29/316 залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Печерському
районі м. Києва – без задоволення.