ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2004 Справа N 18/469
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши ТОВ “Е”
касаційні скарги
на постанову від 22.10.2003
Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 18/469
господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ “Е”
до ВАТ “Страхова компанія “С”
про стягнення 159863 грн.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2003р. товариство з обмеженою відповідальністю “Е”
звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до
відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “С” про
виплату страхового відшкодування в сумі 159863 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 27.03.2003р. у справі
№ 18/469 позов задоволено з тих підстав, що не встановлено факту
порушення позивачем правил пожежної безпеки, а також в зв’язку з
тим, що в генеральному договорі страхування № 293 від
28.02.2002р. не передбачено такої підстави для відмови у виплаті
страхового відшкодування як здійснення позивачем сушіння
застрахованого майна.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
22.10.2003р. рішення господарського суду м. Києва від
23.07.2003р. у справі № 18/469 скасовано, у позові відмовлено.
Постанова мотивована тим, що застраховане майно позивачем не
лише зберігалося, але й оброблялося теплом (сушилося), і що
додатковою підставою для відмови у виплаті страхового
відшкодування відповідачем є встановлення факту порушення
позивачем правил пожежної безпеки, що призвело до виникнення
пожежі.
У касаційній скарзі ТОВ “Е” просить скасувати постанову
Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2003р. і
залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від
23.07.2003р. у справі № 18/469. Скаржник вважає, що постанова
від 22.10.2003р. прийнята Київським апеляційним господарським
судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На думку скаржника, Правила страхування від вогню та інших
небезпек МС від 31.03.1997р. № 007 (далі – Правила) згідно із
домовленістю між сторонами у справі застосовуються виключно щодо
прав та обов’язків кожної із сторін договору, а тому
застосування Правил в іншій частині є порушенням умов укладеного
між сторонами договору страхування, статей 153, 165 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статті 6 Закону України “Про
страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
. Скаржник посилається на неправильне
застосування апеляційної інстанцією ст. 161 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, статей 25, 26 Закону України “Про страхування”
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
, статті 5 Закону України “Про пожежну безпеку”
( 3745-12 ) (3745-12)
, пункту 2.4 Правил пожежної безпеки в Україні, а
також положень укладеного між сторонами генерального договору
страхування від 28.08.2002р. 293.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28.08.2002р. на
підставі заяви позивача про страхування майна між сторонами було
укладено генеральний договір страхування майна № 293, за умовами
якого страховик (відповідач) зобов'язався за обумовлену плату
відшкодувати страхувальнику (позивачу) збитки при настанні
страхового випадку, до якого відноситься пошкодження або
знищення майна внаслідок вогневих ризиків (пожежа, вибух, удар
блискавки), а також крадіжка зі зломом або протиправні дії
третіх осіб.
31.01.2003 р. сторонами було підписано адендум № 6 до
вищезазначеного генерального договору страхування, в якому
визначено, що об'єктом страхування є майновий інтерес
страхувателя, пов'язаний з прийнятим на зберігання майном,
(пухоперовою сумішшю водоплаваючого птаха), яке знаходиться на
складі, розташованому за адресою: смт. Гостомель, вул. Леніна,
68-А.
В цьому ж адендумі сторонами було визначено розмір франшизи,
страхового тарифу та страхового платежу, а також, що страхова
сума становить 400000 грн., період відповідальності встановлено
з 01.02.2003 р. по 28.02.2000р.
Відповідно до адендуму № 6 відповідачем було видано позивачу
страховій сертифікат № 025020 від 03.02.2003 р. до договору
страхування майна № 293.
25.02.2003р. в складській будівлі ТОВ"Гостомельбудматеріали",
розташованій за адресою: смт. Гостомель, вул. Леніна, 68-А, де
знаходилося застраховане майно позивача, сталася пожежа, що
відповідно до генерального договору страхування № 293 є
страховим випадком.
Відповідно до пп. (а) п. 6.4 генерального договору страхування №
293 від 28.08.2002р. позивач заявою повідомив відповідача про
настання страхового випадку та про наявність підстав для виплати
останнім страхового відшкодування.
На підставі заяви про настання страхового випадку сторонами було
складено акт про страховий випадок до договору страхування № 293
від 28.08.2002 р., в якому зафіксовано настання страхового
випадку та встановлено, що розмір збитків становить 218000 гри.
Однак листом № 135 від 19.03.2003 р. відповідач відмовив
позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на
п. 2.2 генерального договору страхування № 293 від 28.08.2002 р.
Згідно з п. 2.2. даного договору страхування"... у всіх випадках
не відшкодовуються збитки внаслідок порушення встановлених
правил пожежної безпеки, правил зберігання вогненебезпечних або
вибухонебезпечних речовин чи предметів..." тощо.
Судом апеляційної інстанції встановлено те, що з тексту висновку
по дослідженню причин пожежі від 04.03.2003 р., який складено
випробувальною пожежною лабораторією Управління пожежної безпеки
в Київській області, вбачається, що пожежа сталася в складському
приміщенні ТОВ "Гостомельбудматеріали" за адресою смт.
Гостомель, вул.Леніна, 68а. Дане приміщення було власністю
ТОВ"Гостомельбудматеріали", яке надало приміщення в оренду
ТОВ"Е". Складське приміщення ТОВ"Е" було переобладнано і
використовувалося як виробничий цех для переробки та сушки
пухоперової сировини. В цеху сушки пухоперової сировини було
встановлено два саморобні прилади, в яких здійснювалося сушіння
пір'я. Даним висновком було, зокрема, встановлено, що причиною
пожежі було загоряння пухоперової суміші в результаті неповного
згорання дизельного пального нестандартного нагрівального
приладу, який застосовувався для обігріву автобусів"Ікарус".
Відповідно до п. 6.1 генерального договору страхування № 293 від
28.08.2002 р. права та обов'язки сторін встановлюються Законом
України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
від 04.10.2001р.
та"Правилами страхування МС № 007", затвердженими Комітетом по
справах нагляду за страховою діяльністю від 31.03.1997 р.
Відповідно до п. 2.1 Правил страхування від вогню та інших
небезпек МС № 007 дані Правила розроблені у відповідності з
діючим законодавством України і є невід'ємною частиною договору
страхування.
Відповідно до положень розділу "Загальні винятки" страховик не
несе відповідальності за збитки, завдані при обробці вогнем,
теплом, іншому термічному впливі на майно з метою переробки або
у інших цілях (сушіння, варка, прасування тощо (п. 6.1.2 (л)), а
також за збитки, завдані внаслідок страхового випадку, якщо його
безпосередньою причиною стало порушення встановлених законом чи
іншими нормативними актами правил техніки безпеки, технологій
виробництва чи інших встановлених нормативів, а також
невиконання розпоряджень страховика чи порушення положень цих
Правил (п. 6.1.2 (о)).
В п. 6.1 генерального договору страхування прямо зазначено, що
права та обов’язки сторін встановлюються, зокрема, “Правилами
страхування МС № 007”, а тому судом апеляційної інстанції
обгрунтовано зроблено висновок, що при підписанні генерального
договору страхування позивач прийняв на себе зобов’язання,
визначені не лише в тексті договору страхування, але й даними
Правилами, а також що оскільки застраховане майно позивачем не
лише зберігалося, як про це зазначено в адендумі № 6, але й
оброблялося теплом (сушилося), відповідач вправі відмовити у
виплаті страхового відшкодування. При цьому п. 6.1.2 (л)
зазначених вище Правил право страховика відмовити у виплаті
страхування не ставиться в залежність від причин пожежі або
будь-яких інших обставин. Сушіння застрахованого майна в
порівнянні із зберіганням має наслідком зміну ступеня ризику, і
як наслідок збільшення страховиком розміру страхових внесків.
Згідно з пп. б п. 6.4 генерального договору страхування № 293
від 28.08.2002 р. страхувальник зобов'язаний надати страховику
достовірну інформацію та документацію для оцінки ступеню ризику,
що позивачем у справі зроблено не було.
Пунктом 16.4.1 Правил передбачено, що якщо страхувальник надасть
невірну чи неповну інформацію, допустить її перекручення або
приховає факти про ризик чи будь-які матеріали про зміну рівня
ризику і це потягне за собою невірну оцінку ризику з боку
страховика при укладенні договору страхування чи збільшить
ступінь ризику протягом дії договору страхування, то страховик
має право відмовити у виплаті страхового відшкодування. Судом
апеляційної інстанції обгрунтовано зроблено висновок, що
додатковою підставою для відмови у виплаті страхового
відшкодування відповідачем є встановлення факту порушення
позивачем правил пожежної безпеки, що призвело до виникнення
пожежі.
Відповідно до вимог п. 7.7.1 Правил пожежної безпеки в Україні
обладнання, призначене для використання пожежонебезпечних та
вибухопожежонебезпечних речовин і матеріалів, має відповідати
конструкторській документації. Судом апеляційної інстанції
встановлено, що будь-яка конструкторська документація на
прилади, які використовувалися для сушіння пір'я, у позивача
відсутня. Відповідні прилади є саморобними, орендовані позивачем
у іншої особи - ПП Т-ко Ю.М.
Згідно з вимогами п. 2.8 Правил пожежної безпеки в Україні
початок роботи новоствореного підприємства, введення в
експлуатацію нових, реконструйованих виробничих, житлових та
інших об'єктів, впровадження нових технологій, передача у
виробництво нових пожежонебезпечних машин, механізмів,
обладнання та продукції, а також оренда приміщень без дозволу
органів державного пожежного нагляду забороняється.
На порушення позивачем п. 2.8 Правил пожежної безпеки в Україні
вказує начальник ЗДПС № 8 в листі № 782 від 16.07.2003 р. (а.с.
65), зазначаючи, що на час виникнення пожежі (25.02.2003 р.)
ТОВ"Е" не отримувало дозволу на початок роботи орендованого
складського приміщення від органів державного пожежного нагляду
відповідно до Порядку видачі дозволу на початок роботи
підприємств та оренду приміщень, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 14.02.2001 р. № 150.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи Київським апеляційним господарським судом
фактичні обставини встановлено на основі всебічного, повного і
об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду
відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “Е” на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 22.10.2003 у справі № 18/469
господарського суду м. Києва залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
22.10.2003 у справі № 18/469 залишити без змін.