ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2004 Справа N 16/396
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу РВ ФДМ України по Полтавській області
на ухвалу від 04.07.03 Вищого господарського суду
України
у справі № 16/396 господарського суду полтавської
області
за позовом ЗАТ “Електрод”, м. Полтава
до РВ ФДМ України по Полтавській області
про визнання права власності на будівлю
Представники сторін:
позивача – не з’явився
відповідача – Осіпова В.О., довір. у справі
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.02.2003
відмовлено в позові ЗАТ “Електрод” про визнання за ним права
власності на будівлю “Червоного куточка”. Рішення мотивоване
тим, що факт передачі будівлі ні у складі майнового комплексу ні
окремо позивачем не доведено, право власності по неї не
підтверджено (суддя В. Шевченко).
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
22.04.2003 рішення місцевого суду скасовано, за позивачем
визнано право власності на приміщення “Червоний куточок”
залишковою вартістю 50528,45 грн., розташоване за адресою
м. Полтава, вул. Зіньківська, 55. Постанова мотивована тим, що
спірне приміщення перебуває на балансі ЗАТ “Електрод” і його не
вилучено із складу цілісного майнового комплексу. Право
власності позивач набув на підставі договору купівлі-продажу
державного майна № 966 від 21.07.1994, акту прийому-передачі
майна від 29.07.1994, яким позивачу був переданий у власність
цілісний майновий комплекс до складу якого увійшло спірне
приміщення, яке було передане позивачу у власність безоплатно у
відповідності до ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна
державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
. Згідно з законодавством, що
діяло на момент укладання договору купівлі-продажу державного
майна позивачем, в 1994 році відповідач мав безоплатно передати
об’єкт соціально-побутового призначення “Червоний куточок” в
складі цілісного майнового комплексу ЗАТ “Електрод” (колегія
суддів у складі: Л. Слюсарева, Н. Білоконь, С. Бурьянова).
В поданій касаційній скарзі Регіональне відділення Фонду
держмайна України по Полтавській області просить залишити в силі
рішення місцевого суду від 12.02.2003, оскільки постанова
апеляційної інстанції, на його думку, винесена з порушенням норм
матеріального права. Висновки апеляційної інстанції не
відповідають матеріалам справи. Позивач придбав державне майно
на суму 2736115 ти. крб., а не увесь цілісний майновий комплекс.
До складу вказаного майна ні спірне приміщення, ні його вартість
не входили. Будівля “Червоного куточку” фактично по акту
приймання-передачі позивачу не передавалася. Звідси, у нього
відсутнє право власності на цей об’єкт. Знаходження майна на
балансі підприємства не є безспірною ознакою його права
власності на це майно.
Апеляційним судом порушені вимоги ст. 27 Закону України “Про
приватизацію майна державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
, ст. 128
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо встановлення моменту виникнення права
власності.
Також не взято до уваги ст. 76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо
початку виникнення права на позов. Про відсутність факту
передачі спірного приміщення позивачу повинно було бути відомо
ще у 1994 році при підписанні акту приймання-передачі та
договору від 21.07.1994.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Попередні судові інстанції встановили наступне.
Сторони по справі уклали договір купівлі-продажу державного
майна № 96 від 21.07.1994, за яким відповідач продав позивачу
цілісний майновий комплекс, а останній сплатив 273615,00 тис.
крб. Виконання договору підтверджується актом прийому-передачі
проданого державного майна від 29.06.1994 та свідоцтвом про
власність № 76.
Статутний фонд створеного ВАТ складав 273615,00 тис. крб.
До складу цілісного майнового комплексу підприємства, як об’єкт
соціально-побутового призначення, відносилось також приміщення
“Червоний куточок” залишковою вартістю 22227,00 тис.крб., але до
статутного фонду вказане майно не включалося. Спірне приміщення
було передано позивачу безоплатно.
Відповідач “Червоний куточок” вважає державною власністю і
пропонував позивачу укласти договір оренди на це приміщення.
Спірне приміщення “Червоний куточок” перебуває на балансі ЗАТ
“Електрод”.
По Плану приватизації заводу “Електрод”, акту оцінки вартості
майна об’єкту будівля “Червоний куточок” до статутного фонду
підприємства не увійшла. В п. 4.4 плану позивач пропонував
передати йому цю будівлю безоплатно (на пільгових умовах).
На виникші спірні між сторонами відносини поширюється дія Закону
України “Про приватизацію майна державних підприємств”
( 2163-12 ) (2163-12)
. Відповідно до п. 2 ст. 24 цього Закону створеному
працівниками підприємству, яке стало власником майна в
результаті викупу підприємства, за його згодою відповідний
державний орган приватизації безоплатно передає об’єкти
соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів
фонду соціального розвитку зазначеного підприємства із
зменшенням ціни, на яку було придбане майно підприємства, на
суму початкової ціни передаваємого безоплатно майна.
Апеляційний суд встановив, що спірне приміщення до складу
статутного фонду позивача не увійшло, тобто воно не викупалось і
його вартість у сплачену позивачем суму 273615,00 тис. крб. не
увійшло. Приміщення було передане позивачу безоплатно.
З огляду на встановлені обставини, апеляційна інстанція надала
їм неправильну юридичну оцінку і висновок про те, що спірне
приміщення було передане позивачу у власність безоплатно з
посиланням на ст. 24 Закону України “Про приватизацію майна
державних підприємств” ( 2163-12 ) (2163-12)
в редакції Закону 1992 р.,
помилкове. Статтями 1, 2, 15 цього Закону (1992р.) встановлено,
що приватизація державного майна на користь недержавних
юридичних та фізичних осіб здійснюється на засадах оплатності.
Безоплатна передача будівель у власність не допускається.
Повно дослідив надані сторонами документи і дав їм та
встановленим обставинам справи правильну юридичну оцінку
господарський суд Полтавської області в рішенні від 12.03.2003.
Касаційна інстанція дійшла висновку, що постанова апеляційної
інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду
залишенню і силі.
Керуючись ст.ст. 111-5 111-7 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного
майна України по Полтавській області задовольнити.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
22.04.2003 року скасувати і залишити в силі рішення
господарського суду Полтавської області від 12.02.2003 по справі
№ 16/396.