7/384 Про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії - Текст документа

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2003 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05-27.05.2003 - скасовано: визнано недійсним рішення ДПІ у м. Сімферополі від 11.04.2001 № 17-22-106-22327664/2109 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 13 781, 80 грн. та № 18-22-106-22327664/2110 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 4 675, 00 грн..

ДПІ у м. Сімферополі, звертаючись з касаційною скаргою, не погоджується з постановою апеляційного господарського суду, тому просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 2, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , п. 23 ст. 1 Митного кодексу України (92-15) , мотивація яких викладена в касаційній скарзі.

Заслухавши представника відповідача, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України,

В С Т А Н О В И Л А :

Як слідує з матеріалів справи та встановлено в судових актах, за наслідками перевірки складено акт № 65/22-106 від 02.04.2001 тематичної перевірки Української інтернаціональної компанії по газифікації та будівництву "КК" з питань дотримання валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічному контракту № 01/2 від 06.06.1997 з фірмою "ЕА" (Австрія) та декларування валютних цінностей за межами України станом на 01.04.2000, 01.07.2000, 01.10.2000, 01.01.2001, яким зафіксовано порушення вимог валютного законодавства, а саме: ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та Положення про валютний контроль (z0209-00) , затвердженого Постановою правління НБУ від 08.02.2000 № 49, Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно перебувають за її межами" (319/94) .

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі прийнято:

- рішення від 11.04.2001 № 17-22-106-22327664/2109 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства" позивачу донараховано - пеня за порушення термінів розрахунків по імпортним операціям на суму 13 781, 80 грн. в сфері зовнішньоекономічної діяльності - загальною сумою 132 102, 12 грн.; - рішення від 11.04.2001 № 18-22-106-22327664/2110 про застосування штрафних санкцій за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України про систему валютного регулювання та валютного контролюв розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян за кожен день порушення, а всього на суму 4 675, 00 грн..

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволені позову, встановив, що виходячи з фактичних обставин справи, спірним питанням між сторонами є встановлення моменту переміщення товару через митну територію України, позивач стверджує, що печатка митного органу, проставлена на інвойсі є доказом закінчення митного оформлення вантажу, в той час нормами валютного та митного законодавства обов'язковою умовою переміщення товару через митний кордон України в транспортних сполученнях є митне оформлення вантажу шляхом оформлення вантажно-митної декларації, оскільки зазначений документ позивачем не було представлено, рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за порушення строків декларування валютних цінностей відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" визнане обґрунтованим.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, скасувавши рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, визнав необґрунтованими посилання відповідача в тій частині, що підставою для не застосування санкцій, передбачених ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) є виключно наявність вантажно-митної декларації, яка підтверджує надходження імпортного товару на митну територію України, не базується на нормах діючого законодавства, та зазначив, що при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності господарюючі суб'єкти мають право здійснювати розрахунки акредитивами, векселями, шляхом заліку взаємних вимог, тому дійшов висновку, що ст. 2 вищенаведеного Закону (185/94-ВР) не є обов'язковою умовою наявність вантажно-митної декларації, факт надходження товару може бути підтверджено іншими доказами, в тому числі інвойсами, товарно-супроводжувальними документами та інше.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи та висновки, встановлені судом апеляційної інстанцій, їх відповідність чинному законодавству, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) встановлено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Нацбанку України.

Статтею 4 вказаного вище закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону (185/94-ВР) , тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0, 3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) термін "імпорт (імпорт товарів)" означає купівлю (з оплатою в не грошовій формі) українськими суб'єктами ЗЕД в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України.

Однак, нормами вищезначеного Закону (959-12) , який регулює зовнішньоекономічну діяльність у цілому, визначається лише термін "імпорт (імпорт товарів)", тоді як порядок розрахунків при здійсненні, в тому числі, імпортних операцій встановлено нормами Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Таким чином, виходячи з наведених правових норм випливає, що норми Закону про зовнішньоекономічну діяльність щодо визначення імпорту як купівлі українськими суб'єктами ЗЕД в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України та щодо визначення моменту його здійснення як моменту перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця, все ж є загальними в частині регулювання такої сфери відносин, як зовнішньоекономічна діяльність, і є нормами прямої дії, у разі якщо інше не встановлено спеціальним законодавством, до якого в даному випадку належить Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Тому, момент переходу права власності для встановлення дати імпорту не є визначальним, а наявність факту переходу права власності на товар згідно із зовнішньоекономічним договором є лише суттєвою обставиною для віднесення його до імпортного (купівля у нерезидента).

У разі ввезення товарів за імпортним договором в Україну Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , момент імпорту визначено як момент перетину товаром митного кордону України.

Згідно ст. 1 Митного кодексу України (92-15) визначено поняття переміщення товарів через митний кордон України. Обов'язковою умовою переміщення товарів через митний кордон України у вантажних сполученнях є митне оформлення вантажу шляхом оформлення вантажно-митної декларації.

Виходячи з наведеного, момент переміщення товару через митний кордон України має бути підтверджено належним чином оформленою ВМД типу ІМ-40, яка підтверджує факт імпорту, а датою імпорту слід вважати дату, проставлену на товаросупровідних документах з відтиском штампа "Під митним контролем". Форма вантажно-митної декларації, порядок її подання, оформлення та використання, визначено у Положенні про вантажну митну декларацію (574-97-п) , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997.

У відповідності з ч. 5 ст.4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , державні податкові інспекції вправі за насідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Згідно з пп. 18.1.3 п. 18.1 ст.18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , списанню з платників податків підлягають пеня та штрафні санкції, нараховані на податковий борг, визначений у пунктах 18.1.1 та 18.1.2 цього пункту, та не сплачені до набрання чинності цією статтею, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані у зв'язку з порушенням строків розрахунків під час здійснення операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Стаття 18 наведеного Закону (2181-14) набрала чинності з дня опублікування закону, тобто з 21 лютого 2001 року.

Таким чином, списанню може підлягати лише податковий борг та пеня, що виникли станом на 31 грудня 1999 року та не сплачені до дня набрання чинності цією статтею, тобто 21 лютого 2001 р..

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду не відповідають вимогам діючого законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної оцінки обставинам у справі, у сукупності та відповідності нормам матеріального і процесуального права, що стало підставою для ухвалення незаконних рішення та постанови, не враховано суперечна правова позиція позивача, дійсність його вимог.

Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі від 14.01.2004 № 498/9/10 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 05-27.05.2003 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.12.2003 скасувати, а справу № 2-7/384-2003 передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.