ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2004 Справа N 1/4/391
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого,
Суддів,
за участю представників :
позивача -
відповідачів -
розглянувшиу відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ТОВ "А"
на постанову від 17.12.2003
Запорізького апеляційного господарського
суду
у справі № 1
за позовом ДПА у Запорізькій області
до ВАТ "ЗК"та ТОВ "А "
про про визнання недійсним укладеного між
відповідачами договору купівлі-продажу
від 30.07.2001 № 1336д,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 30.09.2003 господарського суду Запорізької області
позов задоволено - на підставі ст.48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано
недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу від
30.07.2001 № 1336д у зв'язку з його невідповідністю вимогам п.5
Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами" № 167/98 від 04.03.98 ( 167/98 ) (167/98)
.
Постановою від 17.12.2003 Запорізького апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ТОВ "А " у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки
вважає, що в порушення вимог ст.19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
позивачем як державним податковим
органом у даній справі заявлено позовні вимоги про визнання
недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу
від 30.07.2001 на підставі ст.48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, правовим
наслідком застосування якої є зобов'язання судом сторін по
договору повернути одна одній все отримане за недійсним договором,
а не стягнення в доход держави коштів, отриманих за такими
угодами.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та
постанова - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в
позові з наступних підстав.
На спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з пред'явленням
органом державної податкової служби позову про визнання недійсним
договору купівлі-продажу на підставі ст.48 чинного на той час ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України,
п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, що не враховано судом при прийнятті
оскаржуваних рішення та постанови.
Згідно імперативних вимог ч.2 ст.19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади, в т. ч органи державної
податкової служби, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Статус органів державної податкової служби, її функції, завдання
та правові засади діяльності встановлено Законом України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
.
Відповідно до п.11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
на державну податкову інспекцію
покладено, зокрема, виконання функції подавати до судів позови до
підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами, що в свою чергу є сферою правового регулювання
виключно статті 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції, чинній до
01.01.2004. Отже, законодавцем чітко визначено допустимість
подання державними податковими органами до судів позовних заяв про
визнання недійсними угод на підставах, за якими чинне
законодавство встановлює наслідки у вигляді стягнення в доход
держави коштів, одержаних господарюючими суб'єктами за такими
угодами, які укладено з умислом та метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства.
Водночас статтею 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чинного на момент
пред'явлення позову та вирішення даного спору, передбачено
визнання недійсними цивільних угод, які не відповідають
законодавству України, та наслідком цього може бути лише
зобов'язання сторін за такими угодами відновити первісний стан і
повернути одна одній все одержане за цими угодами (майно, грошові
кошти тощо). Враховуючи вимоги ч.2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, норма п.11 ст. 10 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
не має диспозитивного
характеру, а тому позивач не наділений правом подавати позовні
заяви про визнання угод недійсними на підставі ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, наслідки застосування якої не породжують стягнення в
доход держави всього одержаного сторонами за такими угодами.
Позивачем було заявлено вимогу про визнання недійсним укладеного
між відповідачами договору купівлі-продажу № 1336д від 30.07.2001
на підставі ст. ст. 48, 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
як укладеного з
порушенням вимог п.п. 2, 5 Указу Президента України від 04.03.1998
№ 167/98 "Про заходи щодо підвищення відповідальності за
розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами"
( 167/98 ) (167/98)
.
Таким чином зміст позовної заяви від 19.02.2002 № 827/10/10-013
(а.с.2-7, том 1) свідчить, що позивачем фактично пред'явлено одну
позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу на
підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки одночасне
пред'явлення позову на підставі ст. ст. 48, 49 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
означатиме об'єднання двох відмінних позовних вимог, які істотно
відрізняються наслідками їх задоволення (відповідно повернення
сторін у первісний стан та стягнення всього одержаного в доход
держави), а тому можуть розглядатися лише в окремих судових
провадженнях.
Штучне зазначення позивачем ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в якості
підстави позову не породжує юридичних наслідків, оскільки
означатиме неправомірне виникнення по даній справі відразу двох
предметів та підстав позову. Окрім того, в рішенні від 30.09.2003
(а.с.31, том 2) зафіксовано відхилення судом першої інстанції
клопотання позивача про зміну підстави та предмету позову шляхом
викладення вимоги про визнання цієї угоди недійсною згідно зі ст.
49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
із застосуванням передбачених цією
статтею наслідків, що чітко вказує на визначеність правової
позиції позивача та залишення для подальшого розгляду первісної
позовної вимоги про визнання договору недійсним лише на підставі
ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Чинний Господарський процесуальний кодекс ( 1798-12 ) (1798-12)
не
передбачає прийняття до розгляду та вирішення в одному судовому
провадженні водночас декількох позовних вимог, не пов'язаних між
собою підставою виникнення (наприклад ст. 48 та ст. 49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
), що випливає зі змісту ч.1 ст. 58 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки таке штучне
помилкове об'єднання неоднорідних позовних вимог є обов'язковою
підставою для повернення такої позовної заяви згідно з п.5 ч.1 ст.
63 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
резолютивна частина рішення має містити
висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю
чи частково по кожній з заявлених вимог.
Однак, з мотивувальної та резолютивної частини рішення від
30.09.2003 не вбачається жодних вказівок на розгляд та вирішення
господарським судом Запорізької області спору про визнання
договору недійсним на підставі ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що з
врахуванням вимог п.4 ч.1 ст. 84 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
є переконливим підтвердженням розгляду
судом виключно позовної вимоги про визнання договору недійсним з
підстав, передбачених ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Отже, позивачем всупереч вимогам ч.2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
шляхом неправомірного виходу за межі своїх
повноважень, чітко врегульованих п.11 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, пред'явлено позов
до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу
від 30.07.2001 № 1336д на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
З огляду на те, що підставою для прийняття рішення від 30.09.2003
та постанови від 17.12.2003 стало помилкове застосування судами
першої та апеляційної інстанцій п. 11 ст. 10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та водночас незастосування судами ч.2 ст. 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, колегія дійшла висновку про
наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваних судових
рішень з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
Враховуючи викладене та керуючись ч.2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. ст. 111-5, 111-7, п.2 ст. 111-9, ч.1 ст.
111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "А " задовольнити.
Рішення від 30.09.2003 господарського суду Запорізької області та
постанову від 17.12.2003 Запорізького апеляційного господарського
суду у справі № 1 скасувати.
В позові відмовити.
Головуючий
Судді