ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.02.2004 Справа N 28/360
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Шевченківському районі м. Києва
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003
у справі № 28/360
господарського суду міста Києва
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності
- фізичної особи К-ої Марії
Антонівни
до Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
за участю представників сторін від:
позивача
відповідача
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.09.2003 позов
задоволено: визнані недійсними платіжні повідомлення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва серії МР-ІІ за № № 017952, 017953,
017954 від 02.08.2001; податкове повідомлення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва № 0001012302/0 від 14.05.2002;
податкове повідомлення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
№ 0010731703/0 від 11.07.2003.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
09.12.2003 рішення господарського суду міста Києва від 01.09.2003
у зазначеній справі залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій
просить постанову Київського апеляційного господарського суду -
скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені
позовних вимог ПП К-ої М.А., посилаючись на допущені судом
апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 42,
206 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, ст.ст. 2, 5 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, мотивація яких викладена
в касаційній скарзі. В судовому засіданні від представника
відповідача надійшла заява про уточнення вимог касаційної скарги,
в якій просить переглянути постанову Київського апеляційного
господарського суду від 09.12.2003, скасувати рішення
господарського суду м. Києва від 01.09.2003, а справу передати на
новий розгляд.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлених
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні
місцевого господарського суду та постанові апеляційного суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
Звертаючись з позовом до суду, СПД К-а М.А. заявлені вимоги з
приводу визнання недійсною податкову вимогу від 27.06.2002 про
нарахування позивачу суми податкового боргу за узгодженими
податковими зобов'язаннями з податку на землю у сумі 5 586, 43
грн.
06.08.2003 позивачем заявлено вимоги щодо збільшення попередньо
поданих позовних вимог, а саме: визнати недійсними першу податкову
вимогу № 1/25 від 27.06.2002 щодо сплати на користь відповідача
суми узгодженого податкового боргу з податку на землю в розмірі
5 278, 92 грн., суми пені в розмірі 307, 51 грн., а разом за
першою податковою вимогою 5 586, 43 грн., та другу податкову
вимогу № 2/252 від 16.10.2002 щодо сплати на користь відповідача
суми узгодженого податкового боргу з податку на землю в розмірі
7 971, 16 грн. суми пені в розмірі 307, 51 грн., а разом за другою
податковою вимогою 8 278, 67 грн..
18.08.2003 позивачем направлено до господарського суду заяву про
зміну предмету позову, якою позивач просить суд визнати недійсними
платіжні повідомлення серії МР-ІІ № № 017952, 017953, 017954 від
02.08.2001, податкове повідомлення за № 0001012302/0 від
14.05.2002.
В той же час, іншою заявою від 18.08.2003 позивачем заявлено про
збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить
визнати недійсними платіжні повідомлення серії МР-ІІ № № 017952,
017953, 017954 від 02.08.2001, податкове повідомлення за
№ 0001012302/0 від 14.05.2002, податкове повідомлення
№ 0010731703/0 від 11.07.2003.
Місцевий господарський суд, приймаючи судове рішення, яке
підтримане апеляційним господарським судом, зазначивши у
мотивувальній частині судового рішення про заявлені вищенаведені
вимоги позивача з приводу збільшення позовних вимог та зміни
предмету позову, не надав належної правової оцінки цим вимогам
окремо в кожному випадку та у сукупності, оскільки поза увагою
суду залишились початково заявлені позовні вимоги, викладені у
позовній заяві, їх відповідність пізніше поданим.
Як наслідок, за результатами розгляду судової справи між сторонами
цього спору, місцевий господарський суд в резолютивній частині
рішення зазначив лише про задоволення позовні вимог щодо визнання
недійсними: платіжних повідомлень ДПІ у Шевченківському районі м.
Києва серії МР-ІІ за № № 017952, 017953, 017954 від 02.08.2001;
податкового повідомлення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
№ 0001012302/0 від 14.05.2002; податкового повідомлення ДПІ у
Шевченківському районі м. Києва № 0010731703/0 від 11.07.2003.. В
частині інших позовних вимог господарський суд не визначився.
З приводу податкових правовідносин, що склалися між сторонами
спору щодо сплати податку на землю, що стало підставою виставлення
позивачу спірних податкових повідомлень рішень, судова колегія
зазначає наступне.
Згідно з ст. 5 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
об'єктом плати за землю є
земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки,
земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Статтею 13 Закону ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - К-а М.А. є суб'єктом
підприємницької діяльності, відповідно до свідоцтва про державну
реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності -
фізичної особи від 12.04.2000 № 13367 (а.с.7).
Протягом 2001 - 2003 рр. позивач є платником єдиного податку
(а.с.8-10), основним видом діяльності є оренда.
Судовими інстанціями встановлено, що позивач є власником
нежитлових приміщень розташованих у м. Києві. Даний факт
підтверджено відповідними договорами купівлі-продажу та дарування,
наданими позивачем разом з позовною заявою.
Правова позиція судових інстанцій, з приводу неправомірного
нарахування позивачу податку на землю, доводитися тим, що,
поперше, визнано як доведений факт здійснення позивач
господарської діяльності - здача в оренду нежитлових приміщень;
по-друге, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний
податок, не є платником податку на землю, в той час, суб'єкт
малого підприємництва, який не є платником податку за землю,
звільняється від плати на землю лише за земельні ділянки, які
використовується ним для здійснення підприємницької діяльності.
В той же час, судовими інстанціями не надано належної правової
оцінки представленим в матеріалах справи довідкам Київського
міського управління земельних ресурсів про грошову оцінку частки
земельної ділянки, у яких надається інформація щодо площі
земельних ділянок за місцезнаходженням вищезазначених нежитлових
приміщень, що належать позивачу, та зазначаються інші технічні
параметри вказаних земельних ділянок.
Однак, позивачем взагалі не надано належного обґрунтування щодо
розміру земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування згідно
статті 5 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
і щодо
якої виник спір, та фактично є предметом розгляду справи
господарським судом, не представлено доказів щодо розміру сплати
земельного податку за періоди, які передували реєстрації позивача,
як суб'єкта підприємницької діяльності (право власності на вказані
об'єкти позивач набув в період 1997-1999 роки).
Так, судовими інстанціями не надано належного обґрунтування своєї
позиції з приводу фактичних обставин справи, що стали предметом
розгляду, відсутнє чітке розмежування правової позиції суду щодо
встановлених у справі обставин, а саме, чи позивач, здійснюючи
господарську діяльність шляхом здачі в оренду не житлових
приміщень не повинен сплачувати податок на землю, оскільки він, як
суб'єкт малого підприємництва не є платником плати (податку) за
землю (п.6 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
) або за відсутності належних доказів на
підтвердження права власності (або користування) позивача
земельною ділянкою взагалі відсутній об'єкт оподаткування.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що місцевим
господарським судом та апеляційним господарським судом, при
прийнятті судових рішень, не було належним чином проаналізовано
законодавство до спірних правовідносин та інші нормативноправові
акти, що регулюють питання оплати за землю.
Судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належної
оцінки обставинам у справі, у сукупності та відповідності нормам
матеріального і процесуального права, що стало підставою для
ухвалення незаконних рішення та постанови, не враховано суперечна
правова позиція позивача, дійсність його вимог.
Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови та
направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід всебічно і повно з'ясувати
наведені вище обставини справи і об'єктивно оцінити докази, що
мають значення для справи і вирішення спору по суті, та прийняти
на підставі чинного законодавства нове рішення або ухвалу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Шевченківському районі м. Києва від 09.01.2004 № 87/9/10-214
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 01.09.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
09.12.2003 скасувати, а справу № 28/360 передати на новий розгляд
до господарського суду міста Києва.