ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.02.2004 Справа N 5/825-25/138
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у м.
судовому засіданні касаційну Ужгороді
скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 17.12.2003
у справі № 5/825-25/138
господарського суду Львівської області
за позовом Державної податкової інспекції у м.
Ужгороді
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою
відповідальністю "Т";
2) Приватного підприємця П-ук В.І.
про визнання угоди недійсною,
за участю представників від:
позивача не з'явились
відповідача 1 не з'явились
відповідача 2 не з'явились
Рішенням господарського суду Львівської області від 04.06.2002 у
позові відмовлено.
За результатами апеляційного провадження Львівським апеляційним
господарським судом прийнято постанову від 17.12.2003, якою
рішення місцевого господарського суду залишено без змін, а
апеляційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді - без задоволення.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ДПІ у м. Ужгороді
подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в
якій просить рішення господарського суду Львівської області від
04.06.2002 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 17.12.2003 скасувати та прийняти нове рішення, яким
задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у м. Ужгороді посилається на
неправильне застосування господарськими судами норм матеріального
права, зокрема ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що за
результатами документальної перевірки господарсько-фінансової
діяльності ТОВ "Т" податковою інспекцією було виявлено, що між ПП
П-ук В.І. і ТОВ "Т" було укладено договір купівлі-продажу № 3/05
від 03.05.2001, відповідно до якого ТОВ "Т" за накладною № 3105
від 03.05.2001 отримало від ПП П-ук В. І. обрізні пиломатеріали на
суму 13 591, 50грн., в тому числі податок на додану вартість -
2 265, 25 грн.. На зазначену суму ПП П-ук В. І. була виписана
податкова накладна № 3105 від 03.05.2003.
Разом з цим, ПП П-ук В.І. на протязі 2001 р. не подавав в органи
податкової служби податкових декларацій, зокрема по податку на
додану вартість, не сплачував до бюджету податок на додану
вартість, що підтверджується листом Сколівського відділення
Стрийської ОДПІ Львівської області № 1533 від 06.02.2002.
Вважаючи, що спірну угоду було укладено з метою завідомо
суперечною інтересам держави і суспільства, ДПІ у м. Ужгороді
звернулась до господарського суду з позовом про визнання
зазначеної угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки ПП П-ук В. І. мав на меті уникнути
сплати встановлених законодавством податків по операції з продажу
пиломатеріалів, що були предметом даної угоди.
Відмовляючі у задоволенні позову, місцевий господарський суд
виходив з наступного:
- позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала
завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення
договору і чи була вона спрямована порушення чинного
законодавства;
- позивачем не представлено будь-яких доказів про умисел ТОВ "Т"
на укладення такої угоди. Законодавство не уповноважує суб'єктів
підприємницької діяльності здійснювати перевірки
фінансовогосподарської діяльності, своєчасності подання звітності
та повноти сплати податків іншими суб'єктами підприємницької
діяльності;
- статтею 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не передбачено
стягнення із сторони, у якої відсутній умисел, в доход держави
коштів, сплачених іншій стороні за угодою за отриманий товар;
- згідно із п. 10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платники податку несуть відповідальність
за достовірність і своєчасність обчислення та внесені податку до
бюджету відповідно до законодавства України.
Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд
погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що
податковою інспекцією не доведено належним чином, в чому саме
полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета
укладення договору і чи була вона спрямована на порушення чинного
законодавства, при цьому також зазначив, що неподання звітності і
не сплата приватним підприємцем П-уком В.І. податків не є у даному
випадку підставою для визнання угоди недійсною. Також, не є
підставою для визнання угоди недійсною - невиконання чи неналежне
виконання однією із сторін зобов'язань, що не становлять змісту
угоди.
Втім, колегія суддів не може погодитись з висновками господарських
судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Угоди визнаються недійсними на підставі ст. 49 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
за наявності мети не сплачувати податки,
оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати
податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За змістом ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода,
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди
недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угод недійсними і настання певних
юридичних наслідків. Пленум Верховного Суду України в пункті 6
постанови від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
роз'яснив, що до угод,
укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками,
передбаченими законом, тому у кожній справі про визнання угоди
недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими
закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Однак попередня інстанція не встановила достатніх фактичних та
правових підстав для віднесення чи не віднесення оспорюваної угоди
до такої, що спрямована на ухилення від оподаткування.
Зокрема не було встановлено чи зареєстрований ПП П-ук В.І.
платником податку на додану вартість, чи видавалось йому свідоцтво
платника податку на додану вартість.
Колегія суддів зазначає, що у разі визнання у встановленому
порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької
діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із
здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого
документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника
суб'єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб'єктом
підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними
згідно із статтею 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
незалежно від часу їх укладення. Проте судами не було встановлено
чи була скасована державна реєстрація ПП П-ук В.І. у встановленому
законом порядку.
Також, при розгляді справи належним чином не перевірено, яку
господарську діяльність здійснювало ТОВ "Т", яким чином були
використані товари, отримані за спірною угодою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди не з'ясували
обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не
прийняли до належної уваги роз'яснень Пленуму Верховного Суду
України, що призвело до висновку, з яким Вищий господарський суд
України погодитись не може.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові
господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст.ст. 111-10 - 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді
від 12.01.2004 № 226/9/10 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Львівської області від 04.06.2002
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 скасувати, а справу № 5/825-25/138 передати на новий
розгляд до господарського суду Львівської області.