ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.02.2004 Справа N 2/188
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідача
третьої особи
розглянувши у відкритому Державного підприємства "ЕР"
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 29 жовтня 2003 року Київського
апеляційного господарського суду
у справі за позовом ВАТ "Д"
до Державного підприємства "ЕР",
третя особа Національна комісія
регулювання електроенергетики
України
про стягнення 27626190, 01 грн.,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2003 року ВАТ "Д" звернулося до господарського суду м.
Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача
заборгованість в сумі 27626190, 01 грн., відповідно до договору
№ 69/01-ЕР від 30 серпня 1999 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26 червня 2003 року
позов задоволений.
Стягнуто з відповідача на користь ВАТ "Д" 27626190, 01 грн. боргу,
1700 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29
жовтня 2003 року рішення господарського суду залишено без змін.
В касаційній скарзі ДП "ЕР" просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням та неправильним
застосуванням норм матеріального права.
У відзиві на касаційну скаргу ВАТ "Д" просить залишити без змін
постанову апеляційного господарського суду, а скаргу - без
задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 161 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а
при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться.
Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до
пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
визначаються законом, яким є Закон України від 16.10.1997 року
№ 575/97-ВР "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
. Статтею 15
зазначеного Закону передбачено, що купівля всієї електричної
енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг
відпуску яких більші за граничні показники, та весь її оптовий
продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України,
який створюється на підставі договору. Основні питання
функціонування комплексу підприємств, що здійснюють діяльність на
енергоринку, врегульовані Договором між членами оптового ринку
електричної енергії України від 15 листопада 1996 року
( n0001227-96 ) (n0001227-96)
.
Встановивши факт існування між сторонами зобов'язальних відносин
щодо купівлі-продажу електроенергії та розрахунків за неї на
підставі двостороннього договору від 30 серпня 1999 року
№ 69/01-ЕР, суд першої інстанції не проаналізував умови
зазначеного договору та не дав їм юридичної оцінки. Зокрема, судом
не враховані положення цього договору, якими передбачено, що
сторони визнають свої зобов'язання за ДЧОРЕ ( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(пункт
2.1.); платежі за отриману ДП "ЕР" у ВАТ "Д" електроенергію
здійснюються кожного банківського дня з поточного рахунку із
спеціальним режимом використання ДП "ЕР" відповідно до алгоритму,
який затверджується НКРЕ, у строки та в порядку визначеному в
чинній Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку
електричної енергії України, яка є додатком до ДЧОРЕ
( n0001227-96 ) (n0001227-96)
(пункт 4.2.).
Суд не застосував до спірних відносин положення ст. 151 Закону
України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, якою встановлено
порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної
енергії. Цей порядок передбачає, що для проведення розрахунків за
куплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту
електричну енергію енергопостачальники, які здійснюють
підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на
закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий
постачальник електричної енергії, яким є Державне підприємство
"ЕР", відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки
із спеціальним режимом використання (раніше вони називались
розподільчі рахунки). Такі рахунки призначені для накопичення
коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів; та
розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії.
Зокрема, перерахування коштів енергогене-руючим компаніям та іншим
суб'єктам підприємницької діяльності, які проводять продаж
електричної енергії на оптовому ринку, здійснюється уповноваженим
банком з поточного рахунку із спеціальним режимом використання
оптового постачальника електричної енергії відповідно до алгоритму
(порядку розподілу коштів), встановленого НКРЕ.
На оптового постачальника електричної енергії покладено обов'язок
забезпечити щоденне інформування учасників оптового ринку
електричної енергії про стан проведення розрахунків.
Виходячи з тлумачення поняття алгоритму та поточного рахунку із
спеціальним режимом використання, яке наведено у ст. 1 Закону
України "Про електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, алгоритм розподілу
коштів, який встановлюється НКРЕ, застосовується до всіх без
винятку поточних рахунків із спеціальним режимом використання, в
тому числі і до таких рахунків ДП "ЕР".
Тобто, умова про алгоритм розподілу коштів з поточного рахунку
спеціальним режимом використання, оптового постачаль-ника ДП "ЕР"
є не договірною умовою, встановленою договором між членами
оптового ринку електроенергії та додатками до нього, а нормою
закону.
Порушення господарськими судами норм матеріального і
процесуального права, при розгляді справи, є підставою для
скасування постановлених судових рішень та направлення справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати
наведене та вирішити спір з дотриманням вимог закону.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
1. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29
жовтня 2003 року та рішення господарського суду м. Києва від 26
червня 2003 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу
частково.
2. Справу передати на новий розгляд до господарського суду м.
Києва в іншому складі суду.