ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2004 Справа N 12/7
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ЗАТ “А”
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 25.09.2003
у справі за позовом ПП “Н”
до Центрального військового складу
№ 231
третя особа ЗАТ “А”
про відшкодування вартості поставленої продукції в сумі
422 680 грн.
за участі прокурора Б-ого Ю.М.
В С Т А Н О В И В:
У грудні ПП “Н” звернулось до господарського суду з позовом до
Центрального військового складу № 231 та Міністерства оборони
України про стягнення вартості поставленої продукції за
контактом № 18/05 в сумі 422 680 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.04.2003 позов
задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь третьої
особи з самостійними вимогами - ЗАТ “А” 380 714, 57 грн. боргу,
1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно –
технічне забезпечення судового процесу, у позові ПП “Н”
відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
25.09.2003 рішення місцевого господарського суду змінено, позов
ЗАТ “А” залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. У решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі заявник посилається на неправильну правову
оцінку обставин справи і просять постанову апеляційного
господарського суду скасувати, а рішення місцевого
господарського суду залишити без змін.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення представника третьої
особи, думку прокурора, перевіривши матеріали справи і
обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без
розгляду позовні вимоги ЗАТ “А” апеляційний суд послався на
неподання цим підприємством легалізованих консульською установою
України документів на підтвердження свого правового статусу.
Проте погодитись з наведеними мотивами залишення позову без
розгляду не можна, вони не ґрунтуються на вимогах закону.
10.01.2002 року Верховна Рада України прийняла Закон України
“Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу
легалізації іноземних офіційних документів”, а відповідно до
ст.ст. 1, 2 Конвенції учасником якої є США кожна з договірних
держав звільняє від легалізації офіційні документи, які були
вчинені на території одної договірної держави і мають бути
представлені на території іншої договірної держави.
Єдиною формальністю, яка може вимагатися для підтвердження
достовірності підпису, статусу особи, яка підписала документ,
достовірності печатки та штампу, якими скріплено документ, може
бути поставлення апостилю компетентним органом держави, в якій
цей документ було вчинено (ст. 3 Конвенції).
Таким чином, посилання апеляційного суду на необхідність
легалізації документів, як на підстави залишення позову без
розгляду не можна визнати обґрунтованими, а постанову
апеляційного суду з цього приводу законною.
За таких обставин та враховуючи, що справа апеляційним судом по
суті не розглядалась і висновків щодо правомірності тих чи інших
вимог постанова не містить, Вищий господарський суд України,
керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
25.09.2003 скасувати, а справу направити до Київського
апеляційного господарського суду для розгляду.