ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2004 справа N 7/86а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Центрально-Міському районі
відкритому м. Горлівки
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 21.10.2003
у справі № 7/86а
господарського суду Донецької області
за позовом ТОВ "ДІР"
до ДПІ у Центрально-Міському районі
м. Горлівки
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 13.08.2003 у
справі № 7/86а, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 21.10.2003 позов задоволено:
податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центрально-Міському районі м.
Горлівки від 04.11.2002 № 0001582342/0 та № 0001592342/0 визнано
недійсними.
Рішення і постанова мотивовані тим, що суб'єктам підприємницької
діяльності Законом України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
надано право самостійно встановлювати ціни і тарифи, у зв'язку з
чим позивач мав право продавати товар за ціною, нижчою від ціни
його придбання і відносити вартість такого товару до валових
витрат виробництва та обігу. Крім того, господарські суди
послалися на непідтвердження висновків відповідача, викладених в
акті перевірки, висновком судово-бухгалтерської експертизи.
У касаційній скарзі ДПІ у Центрально-Міському районі м. Горлівки
просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 21.10.2003, рішення господарського суду Донецької області
від 13.08.2003 у справі № 7/86а, прийняти нове рішення, яким у
задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції норм п.
1.32, ст. 1, п. 5.1, п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.1994
№ 334/94 ВР (зі змінами і доповненнями).
Позивач та відповідач не скористалися своїм процесуальним правом
на участь своїх представників в засіданні суду касаційної
інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Центрально-Міському районі м. Горлівки здійснено позапланову
комплексну документальну перевірку позивача за період з 01.04.2001
по 31.12.2001, за результатами якої складено акт № 65/ДКУ23-114
від 24.05.2002, яким встановлено факти продажу товару за ціною,
нижчою від ціни його придбання, а саме.
У березні 2001 р. у підприємства МИК-57 позивач придбав 134 тони
вугілля за ціною 76, 39 грн. за одну тонну, на загальну суму 10
237, 05 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 2 047 41 грн. У
квітні 2001 р. вищезазначене вугілля було продано ТОВ "Ресурс
комплект" по ціні 58 33 грн. за одну тонну, на загальну суму - 7
816, 75 грн. Сума різниці вартості придбаного та реалізованого
вугілля склала 2 420, 30 грн.
По другій операції у тому ж звітному періоді, позивач придбав
цеглу у кількості 66,7 тонн по ціні 1 875 грн. за тону на загальну
суму 125 062, 50 грн., яка в наступному була реалізована за ціною
1 492, 50 грн. за тону на загальну суму 99 549, 75 грн. Сума
різниці вартості придбаного та реалізованого товару склала 25 512,
75 грн.
На підставі акту перевірки від 24.05.2002 р. відповідачем прийнято
податкове повідомлення - рішення № 0001582342/0 від 04.11.2002,
яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на
прибуток у сумі 7 764 грн. та застосовано фінансові санкції з
податку на прибуток у сумі 1 705 грн., та податкове
повідомлення-рішення від 04.11.2002 № 0001592342/0, яким визначено
податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 23 грн.
та застосовано фінансові санкції з податку на додану вартість у
сумі 850 грн. за заниження позивачем податку на прибуток і податку
на додану вартість внаслідок порушення норм Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
і Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що
висновки акту перевірки не підтверджені матеріалами справи, в т.ч.
висновком судово - бухгалтерської експертизи.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій не можна вважати таким, що ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Визначення терміну "валові витрати" міститься у п. 5.1 ст. 5
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно з яким валові витрати виробництва та обігу -
це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким
платником податку для їх подальшого використання у власній
господарській діяльності
За змістом зазначеної норми Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
необхідною умовою для
віднесення витрат до валових є використання придбаних за рахунок
цих витрат товарів (робіт, послуг) у власній господарській
діяльності.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарська діяльність - це
будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли
безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є
регулярною, постійною та суттєвою.
Як свідчать матеріали справи, відповідач, заперечуючи проти
позову, посилався на те, що позивач, уклавши і виконавши продовж
кількох днів договори на купівлю та продаж товарів за ціною, нижче
ціни придбання, не використовував даний товар у власній
господарській діяльності.
Однак, ці доводи відповідача перевірені судом не були, тоді як
встановлення обставин щодо використання позивачем вказаних товарів
у власній господарській діяльності має істотне значення для
правильного вирішення спору.
Крім того, слід зазначити, що в порушення вимог ст. ст. 42, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно з якими висновок судового експерта для
господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським
судом за правилами ст. 43 цього кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
) господарський
суд, пославшись на непідвердження висновків відповідача,
викладених в акті перевірки, матеріалами справи і висновком
судово-бухгалтерської експертизи, фактично лише обмежився
викладенням змісту висновку судово-бухгалтерської експертизи. Але
слід зазначити, що викладення судом змісту висновку судово-
бухгалтерської експертизи без оцінки його як доказу за правилами
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може вважатися встановленням
судом факту, на підтвердження якого надано цей доказ.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Невстановлення вищезазначених обставин справи при розгляді справи
судами попередніх інстанцій позбавляє касаційну інстанцію
можливості зробити висновок щодо правильного застосування норм
матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а
справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Центрально-Міському районі м. Горлівки
задовольнити частково.
Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 21.10.2003 та рішення господарського суду Донецької області
від 13.08.2003 у справі № 7/86а, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.