ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2004 справа N 6/202-н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Полонському районі
відкритому Хмельницької області
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003
у справі № 6/202-н
господарського суду Хмельницької області
за позовом Селянського фермерського
господарства "БЛ"
до ДПІ у Полонському районі, м.
Полонне Хмельницької області
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутні
від відповідача: присутні
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 25.12.2002 у
справі № 6/202-н, залишеним без змін постановою Житомирського
апеляційного господарського суду від 14.10.2003 позов задоволено:
податкові повідомлення-рішення ДПІ у Полонському районі
Хмельницької області від 22.08.2002 № 0000762301/02363/10,
№ 0000752301/02364/10, № 0000742301/02365/10 визнано недійсними.
У касаційній скарзі ДПІ у Полонському районі Хмельницької області
просить скасувати постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 14.10.2003 та рішення господарського суду
Хмельницької області від 25.12.2002 у справі № 6/202-н, прийняти
нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення
господарським судом апеляційної інстанції норм п.п. 7.4.4 п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР
) від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п.п.
5.3.9 п.5.3, п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997
року № 283/97-ВР (зі змінами і доповненнями), ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом
апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
У липні 2002 р. ДПІ у Полонському районі Хмельницької області було
проведено комплексну планову документальну перевірку щодо
дотримання підприємством позивача вимог податкового законодавства
за період з 01.07.2000 по 31.03.2002, за результатами якої
складено акт від 02.08.2002 № 80/2301.
В акті перевірки встановлено факти порушення позивачем п.п. 5.4.10
п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
внаслідок включення позивачем до складу
валових витрат витрат по придбанню паливно-мастильних матеріалів
для легкових автомобілів; факти порушення позивачем п.п. 7.4.4 п.
7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
внаслідок віднесення до податкового кредиту сум
податку на додану вартість, сплачених при придбанні матеріальних
цінностей, які не відносяться до валових витрат (високооктанового
бензину, використаного для легкових автомобілів), а також факти
порушення позивачем п. 2.13 Положення про ведення касових операцій
у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ від
19.02.2001 № 72 ( z0237-01 ) (z0237-01)
, у зв'язку з використанням одержаних
в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням
(кошти, видані для закупки зерна, було витрачено для придбання
товарно-матеріальних цінностей).
На підставі акта перевірки від 02.08.2002 № 80/2301 ДПІ у
Полонському районі Хмельницької області прийнято податкові
повідомлення-рішення від 22.08.2002 № 0000762301/02363/10 про
визначення позивачу податкового зобов'язання в сумі 19 000 грн.
штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки, № 0000752301/02364/10 про визначення податкового
зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 6435 грн., у т.ч.
3862 грн. основного платежу та 2573 грн. штрафних (фінансових)
санкцій, № 0000742301/02365/10 про визначення податкового
зобов'язання з податку на прибуток в сумі 5903, 75 грн., у т.ч. 4
723 грн. основного платежу та 1 180,75 грн. штрафних (фінансових)
санкцій.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що
висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не підтверджені
матеріалами справи, оскільки: по-перше, позивачем надано до
господарського суду документи в підтвердження використання бензину
на вантажний транспорт (договори оренди вантажних автомобілів від
15.07.1999 та від 17.09.2000, шляхові (подорожні) листи на
вантажні автомобілі, копії технічних паспортів на вантажні
автомобілі); по-друге, готівкові кошти, видані І-ко Л.С. для
закупки зерна, було потрачено ним за цільовим призначенням, про що
свідчать видаткові касові ордери № 145 від 13.11.2001, № 146 від
14.11.2001, № 149 від 21.11.2001, згідно з якими, кошти були
повернуті М-ву Л.І. як раніше потрачені ним на закупівлю пшениці
за власні кошти.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій не можна вважати таким, що ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
Господарські суди, пославшись на непідтвердження висновків
відповідача матеріалам справи, фактично лише обмежилася посиланням
на подання позивачем документів в підтвердження використання
бензину на вантажний транспорт (договорів оренди, шляхових
листів), не надавши будь- якої оцінки цим доказам, а також доводам
відповідача про перебування на балансі позивача лише двох легкових
автомобілів, відсутності під час перевірки договорів оренди
вантажних автомобілів, шляхових листів до вантажних автомобілів,
товарно-транспортних накладних.
Крім того, господарськими судами не надано будь-якої оцінки
доводам відповідача щодо невідповідності наданих позивачем (лише
після ознайомлення з актом перевірки) шляхових листів вимогам
чинного законодавства, оскільки один шляховий лист видавався на
цілий місяць без належного оформлення всіх передбачених
реквізитів; товарно-транспортні накладні взагалі не оформлялись;
крім того, згідно з наданими шляховими листами нормативи витрат
палива для вантажних автомобілів постійно перевищувалися.
Не надано господарськими судами оцінки і самим шляховим листам,
оформлених з грубим порушенням чинного законодавства; договорам
оренди вантажного транспорту, наданим лише після закінчення
перевірки (згідно з якими керівник підприємства та його дружина
здавали в безоплатну оренду належні їм вантажні автомобілі).
Доводи відповідача щодо порушення позивачем у зв'язку з викладеним
вимог п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у
зв'язку з включенням до податкового кредиту та до складу валових
витрат суми коштів, що не підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість
ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
податкового обліку, також не було взято судами до уваги.
Що стосується витрачення готівкових коштів, виданих під звіт Мву
Л.І., не за цільовим призначенням, то слід зазначити, що
господарський суд, зобов'язавши сторони ухвалою від 02.07.2003
провести звірку по використанню коштів згідно з первинними
документами (т. 15 а.с. 32), не надав будь-якої оцінки акту звірки
розрахунків по використанню виданих під звіт коштів М-ву Л.І.
№ 36/23-03 від 10.10.2003.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Полонському районі Хмельницької області
задовольнити частково.
Скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 14.10.2003 та рішення господарського суду Хмельницької області
від 25.12.2002 у справі № 6/202 - н, а справу передати на новий
розгляд до господарського суду Хмельницької області.