ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2004 справа N 3/174
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Костопільської міжрайонної ДПІ
судовому засіданні Рівненської області
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 09.10.2003
у справі № 3/174
господарського суду Рівненської області
за позовом Приватного підприємця Я-ка С.М.
до Костопільської міжрайонної ДПІ
Рівненської області
про визнання недійсним податкових
повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 15.07.2003 у
справі № 3/174, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 09.10.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення - рішення Костопільської міжрайонної ДПІ
Рівненської області від 25.12.2002 № 0000062342/0/8383 визнано
недійсним з мотивів відсутності порушень позивачем норм ст. 7
Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.1993
№ 15-93.
У касаційній скарзі Костопільська ОДПІ просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2003 та
рішення господарського суду Рівненської області від 15.07.2003 у
справі № 3/174, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на
незастосування господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій норм ст. 7, абз. 6 п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Між позивачем та фірмою "НЕІ" укладено договори комісії № 1 від
26.03.2001 і № 1 від 31.01.2002. Згідно з вказаними договорами
комісії (з наступними змінами і доповненнями) позивач виступив
комітентом, а фірма "НЕІ" - комісіонером. При цьому, комісіонер
зобов'язався за дорученням комітента здійснити в інтересах
останнього від свого імені угоди з продажу бруківки базальтової,
каменю бортового, виробів з граніту, гранітних та базальтових
блоків. Умовами договорів передбачено, що за виконання доручення
комітент сплачує комісіонеру винагороду у розмірі 12% від суми
товару, проданого покупцю. Грошові кошти за продаж продукції
комітента надходять на розрахунковий рахунок комісіонера від
покупця. Згідно з п.п. 6.1 п. 6 договорів винагорода комісіонеру
виплачується шляхом утримання належних останньому сум із грошових
коштів, перерахованих покупцем комісіонеру за продаж продукції
комітента. Підставою для отримання винагороди комісіонером є
перерахування ним коштів на рахунок комітента і акт погодження
виконаних і оплачених робіт (п.п. 5.3 п. 5 договорів).
За договором № 1 від 26.03.2001 між сторонами було підписано 6
актів погодження виконаних і оплачених робіт (сума комісійної
винагороди 12097,67 німецьких марок), а за договором № 1 від
31.01.2002 між сторонами підписано 4 акти погодження виконаних і
оплачених робіт (сума комісійної винагороди 6833,79 євро). Вказані
суми відповідно до умов договорів підлягали утриманню комісіонером
із коштів, що надійшли від покупців за реалізовану продукцію.
З довідки РОФ АППБ "Аваль" (уповноважений банк, через який
здійснювались розрахунки) від 19.06.2003 № 0110/1369 про стан
розрахунків за договором комісії № 1 від 26.03.2001 вбачається, що
відвантажено продукції на 100 813, 88 німецьких марок, а отримано
коштів - 88797, 13 німецьких марок, комісійна винагорода згідно з
актами - 12097, 67 німецьких марок; за договором № 1 від
31.01.2002 - відвантажено продукції на 56948, 24 євро, отримано
коштів - 50200, 00 євро, комісійна винагорода згідно з актами -
6833, 79 євро.
З наведеної довідки вбачається, що розрахунки між комісіонером і
комітентом проведені в повному обсязі згідно з умовами договорів
комісії, експортні операції знято з контролю.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
відсутності порушень з боку позивача порядку проведення
розрахунків, встановленого ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"
( 15-93 ) (15-93)
з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
в
розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного
обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі
розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. За
порушення резидентами порядку розрахунків до них застосовуються
штрафні санкції, встановлені п. 2 ст.16 цього Декрету.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
від 23.09.1994
№ 185/94-ВР виручка резидентів в іноземній валюті підлягає
зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни
виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90
календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної
вантажної митної декларації) продукції, що експортується.
Частинами 4, 5 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
від 16.04.1991 № 959-ХІІ встановлено, що
суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати
будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім
тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано
недійсним тільки у судовому порядку. Водночас ст. 14 цього ж
Закону ( 959-12 ) (959-12)
всім суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності
надано право самостійно визначати форму розрахунків за
зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать
законам України та відповідають міжнародним правилам.
Проведення операції по утриманню належної комісіонеру винагороди з
сум, що надійшли до нього за рахунок комітента після виконання
доручення останнього згідно з договором комісії передбачено ст.
408 Цивільного кодексу України.
Враховуючи, що умовами контрактів передбачено проведення
розрахунків між позивачем та комісіонером з виплатою останньому 12
% комісійної винагороди (яка утримується самим комісіонером з
грошових коштів, перерахованих покупцем за продаж продукції
комітента), тобто умовами контрактів не передбачено повернення на
валютний рахунок позивача в уповноваженому банку комісійної
винагороди, висновки господарського суду апеляційної інстанції про
відсутність порушень встановленого законом порядку проведення
розрахунків за зовнішньоекономічними договорами комісії
відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи.
За таких обставин, підстав для скасування постанови Львівського
апеляційного господарського суду від 09.10.2003 у справі 3/174 не
вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Костопільської ОДПІ залишити без задоволення, а
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
09.10.2003 у справі № 3/174 - без змін.