ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2004 Справа N 2-16/1457-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Виробничого кооперативу "В", м. Керч
судовому засіданні (далі ВК "В")
касаційну скаргу
на постанову від 09.10.2003 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 21
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом ВК "В"
до ДПІ у м. Керчі
третя особа Керченське виробниче об'єднання рибної
промисловості "К", м. Керч
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній,
від відповідача не з'явились
від третьої особи не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
12.05.-27.05.2003 року, залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.09.2003
року по справі № 21 в позові відмовлене.
В касаційній скарзі ВК "В" просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про
задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права, а саме пп. 6.2.2 п. 6.2 ст.
6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідач та третя особа не скористалися наданим процесуальним
правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередні судові інстанції, відмовивши в задоволенні позову,
виходили з того, що операції з надання позивачем послуг по ремонту
РТМК-С "КБ" не використовувались та не споживались нерезидентом -
фірмою "СК"; роботи позивачем виконувались для КВОРП "К", що
випливає з факту визнання недійсним Міжнародним комерційним
арбітражним судом при ТПП України контракту № 3/2001 стандартного
бербоутного чартеру судна РКМТ-С "КБ", укладеного між КВОРП "К" та
фірмою "СК"; фактично судно в бербоут чартер не передавалось;
судно митного кордону України не перетинало; контроль за
виконанням робіт на судні здійснював судновласник - КВОРП "К"; а ,
відповідно, до них не може бути застосована нульова ставка
оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок за нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених
для використання та споживання за межами митної території України.
У відповідності з пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право власності на роботи
(послуги), призначені для їх споживання за межами митної території
України підтверджується актом (іншим документом).
Таким чином судам під час розгляду даної справи слід було
встановити кому позивачем були продані послуги у вигляді робіт по
ремонту РКМТ-С "КБ" на момент їх виконання та передачі у
власність, відповідно до умов контракту для використання та
споживання за межами митної території України чи на митній
території України вони були призначені. При цьому суди мали дати
оцінку актам виконаних робіт, складеним позивачем і нерезидентом -
фірмою "СК", рішенню господарського суду м. Києва від 16.09.2002
року по справі № 8/406, яким на користь позивача з фірми "СК"
стягнуте заборгованість за виконані ремонтні роботи на РТМК-С
"КБ", згідно договору № 221 від 09.07.2001 року (а.с.50-51 т.1).
Колегія суддів звертає увагу на те, що правомірність застосування
позивачем нульової ставки податку на додану вартість відносно
вищезазначених робіт не залежить від встановлення факту
правомірності перебування судна в бербоут чартері у нерезидента,
оскільки як зазначалось вище значення має лише факт продажу
послуг, призначених для використання за межами митної території
України. Відповідно, не має значення в даному випадку і те, чи
перетинало судно митний кордон України.
Також колегія суддів відзначає, що встановивши на підставі наданих
КВОРП "К" доказів те, що роботи позивачем на РТМК-С "КБ"
виконувались для третьої особи, суд не дав оцінки доказам, які
маються в матеріалах справи, а саме, договору № 21 від 23.10.2000
року між позивачем та третьою особою на виконання тих самих робіт
(а.с. 33-35 т.1), який був достроково розірваний саме у зв'язку з
укладенням контракту бербоут чартеру з нерезидентом, листам
третьої особи на підставі яких позивач був поставлений до відома
про закриття замовлень на ремонт РТМК-С "КБ" і про припинення дії
договору № 21, та про вирішення питання про продовження ремонту з
фірмою "СК" (а.с.10-12 т.2), акту фактичної передачі третьою
особою судна на якому виконувались ремонтні роботи нерезидентові,
відповідно до контракту бербоут чартеру (а.с.94-98 т.1).
Також, судами не встановлено чи визнавався недійсним договір № 221
від 09.07.2001 р., укладений позивачем з фірмою "СК" на виконання
ремонтних робіт, чи виконаний він сторонами в повному обсязі та,
відповідно, не дано оцінки правовідносинам сторін відповідно до
умов цього договору.
Відповідно до встановленого судам слід вирішити питання щодо
застосування до спірних правовідносин пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
стосовно дати виникнення податкових зобов'язань позивача.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВК "В" від 04.11.2003 року № 16/86 на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.10.2003
року справі № 21 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від
12.05.-27.05.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 09.10.2003 року у справі № 21 - скасувати.
Справу № 21 направити до Господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.