ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                           ПОСТАНОВА
 
                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
 11.02.2004                                       Справа N 27/122
 
Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:
 
головуючого  Божок В.С,
суддів:      Дроботової Т.Б., Черкащенка М.М.,
 
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу    спеціалізованої Державної податкової інспекції
                    по  роботі  з великими  платниками  податків у
                    м. Н-ську
 
на постанову        Дніпропетровського апеляційного господарського
                    суду від 10.11.03
 
у справі            господарського суду  Дніпропетровської області
 
за позовом          ВАТ "ХХХ", м. Н-ськ
 
до                  СДПІ  по роботі з великими платниками податків
                    у м. Н-ську
 
про                 визнання   частково    недійсним   податкового
                    повідомлення-рішення
 
в судовому засіданні взяли участь  представники:
 
від позивача:       А.А.А., Б.Б.Б.,
від відповідача:    В.В.В., Г.Г.Г., Д.Д.Д., Е.Е.Е., Є.Є.Є.
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням від   11.09.03   господарського   суду  Дніпропетровської
області позовні вимоги  задоволено.  Визнано  недійсним  податкове
повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків
у м.  Н-ську № 610814/0/17550 від 18.09.02 в  частині  нарахування
пені     за     порушення    термінів    розрахунків    в    сфері
зовнішньоекономічної діяльності в сумі 660886406, 48 грн.
 
Постановою від    10.11.03     Дніпропетровського     апеляційного
господарського  суду  рішення  від  11.09.03  господарського  суду
Дніпропетровської області залишено без змін.
 
Судові рішення мотивовані тим,  що  відповідно  до  ст.  6  Закону
України  "Про  зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
         суб'єкти
зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види
зовнішньоекономічних договорів (контрактів),  крім тих,  які прямо
та у виключній  формі  заборонені  законами  України.  Статтею  14
вищевказаного  Закону  ( 959-12  ) (959-12)
         суб'єктам зовнішньоекономічної
діяльності надано право самостійно визначати форми розрахунків  за
зовнішньоекономічними операціями, що не суперечать законам України
та відповідають міжнародним правилам.
 
Таким чином,  укладення   угод   учасниками   зовнішньоекономічної
діяльності,  що   передбачені  ст.  217 Цивільного кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
        , не суперечить чинному законодавству.
 
Не погоджуючись з судовими рішеннями СДПІ  по  роботі  з  великими
платниками  податків у м.  Н-ську звернулась у Вищий господарський
суд  України  з  касаційною  скаргою  і  просить   їх   скасувати,
посилаючись   на   те,   що   вони   прийняті  з  порушенням  норм
матеріального права,  зокрема ст.  1 Закону України  "Про  порядок
здійснення  розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
        .  Суть в
неправильному  застосуванні  судом норми ст.1 вищевказаного Закону
( 185/94-ВР   ) (185/94-ВР)
          полягає  в  тому,  що  суди  визнали  правомірним
перерахування валютної виручки на розрахункові  рахунки  банку,  у
зв'язку  з  проведенням  заліку  однорідних  зустрічних  вимог між
нерезидентом та позивачем на підставі ст.  217 Цивільного  кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
        , у той час, коли вищевказаною статтею 1 Закону
України   "Про  порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР   ) (185/94-ВР)
           передбачено  зарахування  виручки  резидентів  у
іноземній валюті на їх валютні рахунки в уповноважених банках.
 
Колегія суддів,  приймаючи  до  уваги  межі  перегляду  справи   в
касаційній   інстанції,   проаналізувавши  на  підставі  фактичних
обставин справи застосування норм матеріального  і  процесуального
права   при   винесенні   оспорюваного  судового  акту,  знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
 
Відповідно до  ст.  6  Закону  України  "Про   зовнішньоекономічну
діяльність"  ( 959-12  ) (959-12)
         суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних  договорів
(контрактів)  відповідно  до  цього  та інших законів України крім
тих, які прямо та у виключній формі заборонені Законами України.
 
Статтею 14   Закону  України "Про зовнішньоекономічну  діяльність"
( 959-12   ) (959-12)
           передбачено,   що   суб'єкти   зовнішньоекономічної
діяльності мають право самостійно визначати форму  розрахунків  за
зовнішньоекономічними   операціями,  що  не  суперечать  інтересам
України та відповідають міжнародним правилам.
 
Як встановлено господарськими судами,  16.11.99 між ВАТ  "ХХХ"  та
фірмою  "SSS"  укладено  імпортний  контракт  №  КІ  384-99/196 на
поставку коксу доменного, а 31.12.99 між ними укладений експортний
контракт № РВ 522-99/830 на поставку металопродукції. На виконання
імпортного контракту позивач перерахував нерезиденту передплату  в
сумі  16  400  000  дол.  США.  На виконання експортного контракту
позивач  відвантажив  фірмі-нерезиденту  металопродукцію  на  суму
122731695 дол.США та отримав в якості оплати 35638852 дол.США.
 
Господарськими судами  також встановлено,  що на протязі 1999-2001
років позивачем укладались договори з комерційним банком "ZZZ"  на
отримання   кредитів,  за  якими  в  якості  поручителя  виступила
фірма-нерезидент  "SSS".  На  виконання  умов  договорів   поруки,
фірма-нерезидент  перерахувала  КБ  "ZZZ" протягом 2000-2001 років
86006037,69 дол.США,  у зв'язку з чим  набула  прав  кредитора  на
вказану суму.
 
Погашення заборгованості   за   наведеними  контрактами  проведено
позивачем шляхом  зарахування  зустрічних  однорідних  вимог,  які
виникли  за  контрактами  №  КІ  384-99/196  від  16.11.99 та № РВ
522-99/830 від 31.12.99 з нерезидентом.
 
Відносини позивача з нерезидентом засновані на взаємній угоді  між
ними,   а   тому  вони  є  цивільно-правовими.  В  цих  відносинах
допускається припинення зобов'язань шляхом зарахування  однорідних
вимог,  тому  господарські суди законно і обґрунтовано застосували
ст.  217 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
        , якою передбачено,
що  зобов'язання  припиняються з урахуванням зустрічної однорідної
вимоги,  строк  якої  настав  або  строк  якої  не  зазначений  чи
визначений  моментом  витребування.  Для  зарахування досить заяви
однієї сторони.
 
Зважаючи на викладене,  колегія суддів вважає,  що  господарськими
судами  дана  правильна  юридична  оцінка обставинам справи,  тому
судові  рішення  відповідають  чинному  законодавству  України  та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
 
На підставі викладеного,  керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12  ) (1798-12)
        ,
Вищий господарський суд України
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
 
Рішення від 11.09.03 господарського суду Дніпропетровської області
та  постанову   від   10.11.03   Дніпропетровського   апеляційного
господарського суду зі справи № 27/122 залишити без змін.
 
Головуючий В.С. Божок
Судді      Т.Б. Дроботова
           М.М. Черкащенко