ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2004 Справа N 23/175
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Москаленко В.С. - головуючий, судді Джунь В.В. і Селіваненко
В.П.
за участю представників сторін:
позивача - А.А.А.,
відповідача - не з'яв.,
третьої особи - не з'яв.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX", м. H-cьк (далі - ТОВ "XXX")
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
12.11.2003 p.
зі справи № 23/175
за позовом ТОВ "XXX"
до відділу Державної виконавчої служби P-ського районного
управління юстиції м. H-cька (далі - відділ ДВС),
третя особа - приватний підприємець Б.Б.Б., м. H-cьк (далі- ПП
Б.Б.Б.)
про стягнення 14023 грн. збитків,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" звернулося до господарського суду Донецької області з
позовом до відділу ДВС про стягнення 14023 грн. збитків, завданих
у зв'язку з бездіяльністю відділу ДВС з виконання рішення
господарського суду, а також витрат названого товариства у зв'язку
з користуванням правовою допомогою.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23.07.2003
(суддя Забарющий М.І.) позов задоволено частково: з відділу ДВС
стягнуто на користь ТОВ "XXX" 11 823 грн. збитків; у задоволенні
решти позову відмовлено. Крім того, з відділу ДВС у доход
державного бюджету стягнуто 500 грн. штрафу на підставі пункту 5
статті 83 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України).
У прийнятті зазначеного рішення суд виходив з того, що відділом
ДВС втрачено наказ господарського суду, через що позивач не зміг
скористатися статтею 120 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, та порушено
вимоги статті 55 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
, у зв'язку з чим названий відділ припустився незаконних
дій, які призвели до втрати майна боржника і неможливості
виконання судового рішення.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
12.11.2003 (судова колегія у складі: суддя Кондратьєва С.І. -
головуючий, судді Калантай М.В. і Українська Р.М.) апеляційну
скаргу відділу ДВС задоволено частково: зазначене рішення суду
першої інстанції у частині задоволення позову щодо стягнення з
відділу ДВС суми 11823 грн. на відшкодування збитків скасовано; у
задоволенні позову в цій частині відмовлено; в іншій частині
рішення залишено без змін. У прийнятті постанови апеляційна
інстанція виходила з того, що позивачем - ТОВ "XXX" не було вжито
усіх заходів з реалізації його права на виконання судового
рішення, наведені у рішенні суду першої інстанції порушення Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
позивачем не
оскаржувалися і, більш того, відповідні порушення не є такими, що
сприяли б настанню несприятливих наслідків для стягувача.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"XXX" просить відповідну постанову апеляційної інстанції скасувати
та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Скаргу
мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції у здійсненні
апеляційного провадження припустився порушень норм матеріального
права: статей 203, 442, 453 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - Цивільний кодекс), статті 27 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, статей 55, 63, 69 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
- і процесуального
права: статей 42 і 97 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу відділ ДВС заперечує проти доводів
скаржника, повідомляючи про те, що державним виконавцем
здійснювався опис лише імовірного майна боржника (ПП Б.Б.Б.), і
немає впевненості в тому, що майно, яке знаходилось з зазначеною
стягувачем адресою, дійсно належало боржникові.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги. Представники відповідача і третьої
особи в судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність
скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та
передачі останньої на новий розгляду до суду першої інстанції з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- рішенням господарського суду Донецької області від 02.10.2002 зі
справи № 4/599 з ПП Б.Б.Б. на користь ТОВ "XXX" стягнуто 12000
грн. заборгованості, 83 грн. пені, 122 грн. державного мита і 118
грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; на
виконання цього рішення судом видано ТОВ "XXX" наказ про примусове
стягнення відповідних сум;
- ТОВ "XXX" надіслало наказ для виконання до відділу ДВС, яким
10.12.2002 винесено постанову про відкриття виконавчого
провадження;
- 04.03.2003 відділом ДВС складено акт опису і арешту майна ПП
Б.Б.Б.;
- в акті поіменовано 19 видів описаного і арештованого майна;
- крім названого акта, відділом ДВС в присутності боржника
складено (також 04.03.2003) акт про неподання ПП Б.Б.Б. документів
щодо арештованого майна (товару);
- за твердженням ТОВ "XXX", відділ ДВС скасував власний акт опису
і арешту майна від 04.03.2003, а відділ ДВС підтвердив цей факт,
посилаючись в обгрунтування відповідних дій на статтю 55 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
;
- після скасування названого акта майно ПП Б.Б.Б. станом на
24.03.2003 за адресою: м. H-cьк, вул. Ч-ська, 88 - знайдено не
було, про що відділом ДВС складено акт, датований цим числом;
- відділом ДВС заявлено суду першої інстанції про звернення із
запитами до БТІ та МРЕВ м. H-cька, але відповідних доказів цим
відділом не подано;
- відділом ДВС не подано суду документів, які свідчили б про
проведення відділом ДВС розшуку майна ПП Б.Б.Б., яке зникло;
- 08.05.2003 відділом ДВС винесено постанову про повернення
виконавчого документа стягувачеві; згідно з листом відділу ДВС від
зазначеної дати ця постанова, наказ господарського суду та копія
складеного державним виконавцем акта мали бути надіслані на адресу
ТОВ "XXX"; останнє в суді першої інстанції заперечувало одержання
названих листа і наказу, а відділом ДВС на підтвердження їх
надіслання було надано витяг з книги (журналу) вихідної
кореспонденції від 21.05.2003, який судом першої інстанції не
взято до уваги, оскільки він свідчить лише про реєстрацію
відповідного листа, а не про його надіслання;
- ТОВ "XXX" не спростувало надану відділом ДВС квитанцію про
сплату ПП Б.Б.Б. названому товариству 14.10.2002 суми 500 грн.
Тому у стягненні зазначеної суми суд першої інстанції відмовив і
визначив суму збитків, заподіяних ТОВ "XXX" відділом ДВС в 11823
грн.;
- допущені відділом ДВС порушення у виконанні наказу
господарського суду ТОВ "XXX" не оскаржено; назване товариство не
зверталося до суду із заявами про поновлення строку для
пред'явлення наказу до виконання чи про видачу дублікату наказу.
У зв'язку з цим у касаційній скарзі зазначається (і зазначалося
також у відзиві на апеляційну скаргу), що постанова відділу ДВС
від 08.05.2003 про повернення виконавчого документа стягувачеві з
доданими до неї документами, в тому числі наказом господарського
суду, фактично була надіслана відділом ДВС на адресу стягувача -
ТОВ "XXX" лише 24.07.2003, тобто після прийняття рішення судом
першої інстанції, й отримана цим товариством 02.08.2003, що
підтверджується поштовими штемпелями на конверті та актом про
відкриття конверту.
Статтею 442 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що шкода,
заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських
організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових
обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується
на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
), якщо інше не передбачено законом. За шкоду,
заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в
порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про
державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
шкода, заподіяна
державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час
виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому
законом за рахунок держави.
Згадана стаття 442 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
пов'язує
відшкодування шкоди, завданої організаціям незаконними діями у
галузі адміністративного управління, із спеціальним порядком, який
встановлюється законом.
Абзацом другим пункту 2 статті 27 Закону України "Про підприємства
в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
(який був чинний на час розгляду справи
судами першої і апеляційної інстанцій) встановлено, що збитки
(включаючи очікуваний і не одержаний прибуток), завдані
підприємству, зокрема, внаслідок неналежного здійснення державними
органами або їх службовими особами передбачених законодавством
обов'язків щодо підприємства, підлягають відшкодуванню за їх
рахунок.
Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними
діями державних організацій, господарські суди повинні обов'язково
враховувати наявність таких умов відповідальності, як
безпосередній причинний зв'язок між згаданими діями
(бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача. Остання виражається
через вину службових осіб даної державної організації, які вчинили
неправильні службові дії (абзац перший пункту 5 Інформаційного
листа Вищого арбітражного суду України від 29.12.2000 № 01-8/795
"Про деякі приписи законодавства про відшкодування шкоди,
заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій"
( v_795800-00 ) (v_795800-00)
).
Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про
те, що ним не повністю з'ясовано наявність усіх зазначених умов
відповідальності.
По-перше, згідно із статтями 50 і 55 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ) (606-14)
стягнення може звертатися і арешт
накладатися тільки на майно боржника. У зв'язку з цим судом не
встановлено факт належності описаного майна саме боржникові (ПП
Б.Б.Б.), а не іншій особі чи особам. З огляду на викладене
неможливо дійти однозначного висновку про наявність як
безпосереднього причинного зв'язку між діями відділу ДВС, зокрема,
скасуванням ним акта опису і арешту майна, і шкодою, так і вини
відповідача.
По-друге, суд не встановив усього кола обставин, пов'язаних з
розміром шкоди, яка, на думку позивача, підлягала відшкодуванню, а
саме - не встановлено вартості описаного відділом ДВС майна,
належного ПП Б.Б.Б. У разі недостатності описаного майна для
погашення заборгованості ПП Б.Б.Б. перед позивачем у справі
різниця між сумою цієї заборгованості і сумою, одержаною від
реалізації зазначеного майна, не могла б бути отримана стягувачем
навіть за умови додержання відділом ДВС своїх обов'язків щодо
належного виконання судового рішення.
Крім того, рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим,
що відділ ДВС втратив наказ господарського суду. Водночас за
відомостями, наведеними відділом ДВС у відзиві на апеляційну
скаргу та в касаційній скарзі, відповідний наказ повернуто
стягувачеві. Відповідні відомості необхідно перевірити та
встановити пов'язані з цим обставини.
Касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Суд апеляційної інстанції у розгляді справи не виправив недоліків,
що їх припустився суд першої інстанції, і водночас, скасовуючи
його рішення, не врахував, що:
- оскарження дій (бездіяльності) органу Державної виконавчої
служби (стаття 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) є правом, а не
обов'язком стягувача; те, що він не скористався можливістю такого
оскарження, не позбавляє його права на звернення з позовом про
відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем;
- те ж саме стосується можливості звернення стягувача до суду із
заявами про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу
до виконання та/або про видачу дубліката наказу (відповідно статті
119 і 120 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
); до того ж видача дубліката
наказу можлива лише в разі втрати останнього, чого в даному разі
не сталося, оскільки наказ, за повідомленням скаржника, одержаний
ним від відділу ДВС, хоча й після прийняття рішення судом першої
інстанції;
- законодавство, чинне на час розгляду даної справи судами нижчих
інстанцій, не передбачало обов'язку позивача доводити вину
відповідача у заподіянні шкоди; відповідно до частини другої
статті 440 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
той, хто заподіяв шкоду,
звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно
не з його вини: таким чином, закон виходив з презумпції вини
особи, яка заподіяла шкоду, і на цю особу покладався обов'язок
щодо доведення відсутності своєї вини. Отже, зазначаючи в
оскаржуваній постанові про недоведеність позивачем вини
відповідача, апеляційна інстанція припустилася неправильного
застосування правил статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
розподілу тягаря доказування між сторонами спору;
У резолютивній частині рішення господарського суду Донецької
області від 02.10.2002 зі справи № 4/599 не зазначається про
звернення стягнення з ПП Б.Б.Б. на користь ТОВ "XXX" саме на
грошові суми, належні названому підприємцю; до того ж в цій
частині рішення згадується про відсутність у боржника рахунків у
банківських установах. Отже, на виконання цього рішення стягнення
могло бути звернуто як на кошти, так і на інше майно, належне
боржникові, і відтак не було необхідності у зміні способу
виконання судового рішення, про яку зазначається в оскаржуваній
постанові апеляційної інстанції.
Відтак обидві судові інстанції у вирішенні спору припустилися
неправильного застосування норм матеріального і процесуального
права та не встановили усіх обставин, що входять до предмету
доказування в даній справі.
У новому розгляді справи суду першої інстанції слід встановити
зазначені в цій постанові обставини, а саме - щодо належності
майна, яке було предметом опису і арешту, повернення відділом ДВС
наказу господарського суду стягувачеві, розміру шкоди, надати цим
обставинам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до
закону. З метою визначення вартості описаного відділом ДВС майна
суд у разі необхідності вправі згідно із статтею 41 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
призначити відповідну судову експертизу.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Донецької області від 23.07.2003 p.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
12.11.2003 p. зі справи № 23/175 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької
області.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко