ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2004 Cправа N 22/209
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Уліцького А.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали Управління Пенсійного фонду України в
касаційної скарги Шахтарському районі Донецької області
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 21.01.2003
у справі Донецької області
господарського суду
за позовом Управління Пенсійного фонду України в
Шахтарському районі Донецької області
до відділення виконавчої дирекції Фонду
соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Шахтарському районі
Донецької області
про стягнення 56 666,35 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились
- відповідача: не з’явились
В С Т А Н О В И В:
У травні 2002 Управління Пенсійного фонду України в Шахтарському
районі Донецької області звернулось до суду з позовом про
стягнення з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Шахтарському районі Донецької області
регрес них вимог з виплати пенсії у сумі 56 666,35 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.05.2002
позов задоволено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
21.01.2003 рішення місцевого господарського суду скасовано. В
позові відмовлено.
Не погоджуючись з винесеною постановою Управління Пенсійного
фонду України в Шахтарському районі Донецької області подало
касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело
до ухвалення незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судом першої інстанції та
апеляційним господарським судом норм матеріального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Шахтарського районного управління пенсійного фонду України
підлягає задоволенню.
При вирішенні спору судами як першої так і апеляційної інстанції
помилково не було застосовано ст. 24 Закону України “Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності” ( 1105-14 ) (1105-14)
згідно абзацу 2
пункту 5 якої виплати застрахованим особам здійснюються тим
органом до якого звернулася застрахована особа. При цьому,
страховик, до якого звернувся застрахований, має право
звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального
страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Скасовуючи рішення господарського суду, судом апеляційної
інстанції було не правильно застосовано ст. 7 Закону України
“Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності” ( 2272-14 ) (2272-14)
( 2272-14 ) (2272-14)
.
Постанова обґрунтована тим, що відповідач не має обов’язку
відшкодовувати витрати по виплаті пенсій Шахтарському районному
управлінню пенсійного фонду України у м. Шахтарськ.
З таким висновком погодитись не можна через те, що в ст. 7
Закону України “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності” ( 2272-14 ) (2272-14)
йде мова про відносини, які можуть
виникнути між застрахованою особою та Фондом соціального
страхування на стадії звернення вказаної особи за отриманням
страхових виплат.
Ця норма не регулює взаємовідносин, які можуть виникнути між
Управліннями Пенсійного фонду України та відповідними органами
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань на стадії
взаєморозрахунків.
Такого роду відносини частково врегульовані абзацом другим ч. 2
статті 7 цього ж закону ( 2272-14 ) (2272-14)
, в якому зазначається, що
кошти застрахованою особою можуть отримуватись від свого
роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального
страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому
страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і
Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов
помилкового висновку про відсутність зобов’язань Фонду перед
іншими страховиками, що суперечить перехідному етапу введення в
дію Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності” ( 1105-14 ) (1105-14)
,
зокрема, ст. .24 цього Закону та абз.2 п. 2 ст. 7 Закону України
“Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання” ( 2272-14 ) (2272-14)
. Будь-яких підстав відхилення доказів
наданих позивачем в частині відшкодування виплат, апеляційний
суд не навів, що суперечить приписам ст. 4-3, 4-7, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судом першої інстанції встановлено, що на протязі.12.2001
–.03.2002 Шахтарським районним управлінням Пенсійного фонду
України сплачено потерпілим 56 666,35 грн. пенсій по
інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або
професійного захворювання та пенсій у зв’язку з втратою
годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на
виробництві або професійного захворювання. Дана сума не
заперечується відповідачем.
За таких обставин, зважаючи на викладене, судова колегія вважає
за необхідне постанову апеляційного суду скасувати, а рішення
господарського суду залишити без змін.
В той же час, посилання суду першої інстанції на норму ст. 460
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
необхідно виключити, як безпідставне.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6 ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
21.01.2003 у справі № 22/209 скасувати, а рішення Господарського
суду Донецької області від 28.05.2002 з даної справи залишити
без змін.
Доручити господарському суду видати накази згідно ст. 122 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.