ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2004 Справа N 19/99
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
суддів
розглянувши касаційну ДК “Г” НАК “Н”
скаргу
на рішення від 22.10.2003 господарського суду
Полтавської області
у справі № 19/99
господарського суду Полтавської області
за позовом Дочірньої компанії “Г” Національної
акціонерної компанії “НУ”
до Агрофірми “М”
про стягнення 6287,84 грн.
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В:
ДК “Г” НАК “Н”, який є правонаступником ДК “Торговий дім “Г”
звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом
до агрофірми “М” про стягнення 6287,84 грн. заборгованості за
простим векселем № 763312630520 від 25.08.99, у т.ч. 5250 грн. –
основної заборгованості та 1037,84 грн. відсотків.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.10.2003
в позові відмовлено. При цьому суд виходив з того, що відповідно
до ст. 34 Положення про переказний і простий вексель ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
,
затверджене Постановою ЦВК і РНК СССР від 07.08.37 за
№ 104/1341, що регулювало спірні правовідносини на час складання
векселя, вексель зі строком платежу “за пред’явленням” може бути
пред’явлений до платежу векселедержателем у будь-який час, однак
у межах року з моменту його емісії; до закінчення річного строку
векселі позивачем до оплати пред’явлені не були, а тому позивач
втратив право вимоги за ним.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить рішення скасувати як таке, що прийняте при неправильному
застосуванні норм матеріального права та задовольнити його
позовні вимоги, оскільки він не пропустив строків позовної
давності.
Відзив на касаційну скаргу на адресу Вищого господарського суду
України не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи застосування норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач у справі є
векселедержателем простого векселя № 763312630520 номіналом 5250
грн., емітованого відповідачем 25.08.99 зі строком платежу “за
пред’явленням”. Спірний вексель мав бути пред’явлений до платежу
не пізніше 25.08.2000р, як зазначив суд, але у вказаний термін
пред’явлений не був, протест по спірному векселю не вчинювався.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову
біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
, вексель – цінний папір, який засвідчує
безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після
настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
Згідно ст. 77 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
до простого векселя
застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних
векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих
документів, які стосуються: індосаменту ; терміну
платежу (ст. 33-37); позову у разі неакцепту або неплатежу (ст.
43-50); (52-54); давності (ст. 70-7).
Відповідно до ст. 53 Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
по закінченні
строків, встановлених для пред’явлення векселя строком за
пред’явленням, векселедержатель втрачає свої права проти
індосантів, проти векселедавця і проти інших зобов’язаних осіб,
за винятком акцептанта. Єдиною особою, зобов’язаною перед
векселедержателем, у такому випадку, залишається векселедавець
простого векселя, оскільки він зобов’язаний також, як і
акцептант за переказним векселем.
Зазначене підтверджується також частиною першою пункту 78
Положення ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, де передбачено, що векселедавець за
простим векселем зобов’язаний так само, як і акцептант за
переказним векселем. А відповідно до пункту 70 Положення (
v1341400-37 ), позовні вимоги, які випливають з переказного
векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох
років з дня строку платежу.
Отже, позови за векселями до акцептанта переказного чи
векселедавця простого векселя можуть бути заявлені на протязі
трьох років з дня платежу незалежно від протесту векселя та лише
до основного векселедавця, інших зобов’язаних осіб не
залишається, однак, судом зазначене залишено поза увагою.
Відтак, суд дійшов помилкового висновку про безпідставність
позову підприємства і неправомірно відмовив у його задоволенні,
а тому оскаржуване рішення господарського суду Полтавської
області від 22.10.2003 підлягає скасуванню як необґрунтоване та
незаконне, а справа – передачі на новий розгляд до місцевого
господарського суду.
З огляду на викладене слід зазначити, що в силу вимог ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти їх. Касаційна інстанція лише на підставі встановлених
фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального
права.
При новому розгляді справи господарському суду першої інстанції
необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та
перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, встановити дійсні права і обов’язки сторін, і в
залежності від встановленого правильно застосувати норми
матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та
прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДК “Г” НАК “Н” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від
22.10.2003 у справі № 19/99 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до місцевого господарського суду.