ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2004 Справа N 13/302
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у Володимирецької об'єднаної державної
відкритому судовому податкової інспекції Рівненської області
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 01.10.2003 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 12
господарського суду Рівненської області
за позовом Державного підприємства "НК "Е" в особі
відособленого підрозділу Рівненська
атомна електрична станція
до Володимирецької об'єднаної державної
податкової інспекції Рівненської області
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній,
від відповідача: присутній,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.08.2002
року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 01.10.2003 року, по справі № 12 позов
задоволене; податкове повідомлення № 00000402301/0 від 08 серпня
2002 року Володимирецької ОДПІ визнане недійсним з моменту його
прийняття; стягнуте з відповідача на користь позивача судові
витрати в сумі 203 грн.
Відповідач Володимирецька об'єднана державна податкова інспекція
Рівненської області звернулась з касаційною скаргою на постанову
Львівського апеляційного господарського суду , яку просила
скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити,
посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального
права, а саме ст. 9 Закону України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
від 05.04.2001 року № 2374-ІІІ, п. 1 ст. 1 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і
валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
, ст. 1 Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
; та
порушення норм процесуального права - ст. 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач не скористався процесуальним правом на надіслання відзиву
на касаційну скаргу.
Заслухавши пояснення представників відповідача, які підтримали
доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу
представників позивача, перевіривши матеріали справи та
проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що за
результатами перевірки ВП ДП НАЕК "Е" Рівненської АЕС на предмет
дотримання вимог податкового та валютного законодавства (акт від
30 липня 2002 року) Володимирецькою ОДПІ прийнято податкове
повідомлення № 0000402301/0 від 08.08.2002 року, яким визначено
позивачу податкове зобов'язання у вигляді пені в сумі 5515856грн.
за порушення ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
У зв'язку з кризовим положенням по розрахунках державного
підприємства НАЕК "Е" ВП РАЕС по контракту № 22380/96 від
19.07.1996 р., яким передбачене виготовлення Подільським
машинобудівним заводом (Росія) двох парогенераторів ПВГ-1000У, в
частині фінансування обсягів виконаних робіт сторони заключили
угоду № 01-10/2001 від 01.10.2001р., якою передбачили відмову в
частково проведеному фінансуванні виготовлення парогенератора
ПВГ1000У № 4 на загальну суму 2589607,22 долари США. Зобов'язання
по поверненню вказаної суми виникає з моменту підписання угоди,
тобто з 01.10.2001року. Розрахунки між сторонами на суму 208862,82
долари США проводяться в порядку взаєморозрахунку за поставлені
комплектуючи для ПГ-1000У № 3 згідно договору № 22380 від
19.07.1996 року, а на суму 2380744,40 доларів США проводяться в
порядку, який не протирічить чинному законодавству сторін угоди.
Для забезпечення зобов'язання по договору № 01-10/2001 від
01.10.2001 року до договору № 22380/96 від 19.07.1996 року ВП РАЕС
та фірма "ВТ" (Сінгапур) підписали договір поруки № VT37RS01,
відповідно до якого у випадку несплати суми боргу до 15.10.2001
року поручитель здійснить на користь кредитора в термін до
31.10.2001 року передачу простих векселів, емітованих Спільною
Українсько-Російською фірмою "І" (Україна) на загальну суму
2380744,40 доларів США. В зв'язку з невиконанням Подільським
машинобудівним заводом умов угоди до 15.10.2001 р. фірма "ВТ"
(Поручитель) передала ВП РАЕС 22 прості векселі, якими в той же
день ВП РАЕС розрахувався з кредиторами за фактично поставлені
товарно-матеріальні цінності. Такими кредиторами є російське
підприємство "С", якому переданий 21 вексель, та фірма "І", якій
переданий 1 вексель. Такий розрахунок передбачений додатковою
угодою до контракту № 747 від 30.12.1998 року, укладеною
29.12.2001 року між ВП РАЕСта ТОВ "СК", а передача векселів Фірмі
"І" була здійснена у відповідності до гарантійного листа цього
підприємства, датованого 13.10.2001 року.
Суд першої інстанції дав правильну оцінку взаєморозрахунку між
позивачем та Подільським машинобудівним заводом на суму 208862,82
доларів США за поставлені комплектуючи згідно договору № 22380 від
19.07.96 року як такому, що не є заліком, оскільки поставка
комплектуючих до ПГВ № 3 була передбачена цим же договором, тому
зарахування взаємних однорідних вимог за ст. 217 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
не було.
Правовідносини сторін за угодою № 01-10/2001 від 01.10.2001 р.
урегульовані ст. 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, та є новацією - угодою
про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж
самими сторонами. Нове зобов'язання полягало, як правильно
встановив суд, в зобов'язанні контрагента позивача за цією угодою
частково провести взаєморозрахунок по поставці комплектуючих за
угодою, що фактично припиняється, а частково повернути суму (яка є
авансуванням зменшеним на суму зарахування) в порядку, що не
суперечить діючому законодавству сторін угоди. Таким чином,
новація зобов'язувала контрагента позивача виконати зобов'язання
щодо повернення суми 2380744,40 доларів США в певні строки, але
конкретних умов порядку повернення суми даною угодою не було
встановлено.
Як зазначалось вище, судами також встановлено, що з метою
забезпечення зобов'язання на суму 2380744,40 доларів США, яке
передбачене вищезазначеною угодою, позивач та фірма "ВТ"
(Сінгапур) підписали 03.10.2001 року договір поруки, яким
передбачено, що поручитель, фірма "ВТ" (Сінгапур), зобов'язується
солідарно з Подільським машинобудівним заводом відповідати за
виконання останнім зобов'язань по поверненню суми 2380744,40
доларів США. При цьому, якщо боржник , Подільський машинобудівний
завод до 15.10.2001 року борг не погасить, то фірма "ВТ" до
31.12.2001 року передасть прості векселі, емітовані резидентом
України Спільною Українсько-Російською фірмою "І".
Відповідно до ст.9 Закону України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як
переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для
розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами
(контрактами) відповідно до валютного законодавства України. Умови
проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом. із
застосуванням векселів обов'язково відображаються у відповідному
зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом
векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між
резидентами за таким векселем здійснюються відповідно до валютного
законодавства України.
Як встановлено судами до 15.10.2001 року Подільський
машинобудівний завод борг не погасив, тому фірма "ВТ", виконуючи
свої зобов'язання поручителя, 30.10.2001 року передала 22 прості
векселі, емітовані СУРФ "І", РАЕС на загальну суму 2380744,40
доларів США. РАЕС в той же день передала в розрахунок за раніше
поставлені ТМЦ 21 вексель ТОВ "СК" і 1 вексель СУРФ "І".
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів у
іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені
в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг),
прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або
іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг,
експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного
терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку
України.
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах
відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90
календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або
виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт,
послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії
Національного банку України (ч. 1 ст. 2 вищезазначеного Закону
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
).
Враховуючи встановлені судами обставини та наведені норми права,
на думку колегії суддів, попередні судові інстанції дійшли
обґрунтованого висновку про те, що фактично борг нерезидента перед
позивачем тривав до 90 календарних днів, а тому порушення
позивачем ст.ст.1, 2 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не вбачається. Як
встановлено судами векселі були передані за попереднім узгодженням
в розрахунок за грошовим зобов'язанням по договору новації, яке в
такий спосіб було припинене, а тому не передбачалось
безпосереднього зарахування коштів на валютний рахунок позивача.
З огляду на наведене, колегія суддів не бере до уваги доводи
касаційної скарги про те, що контракт № 01-10/2001 від 01.10.2001
року передбачав повернення частини фінансування грошовими коштами,
та що розрахунок векселями за цим контрактом не передбачався.
В касаційній скарзі відповідач вважає, що суд неправильно дав
оцінку переданим в погашення заборгованості векселям як валютним
цінностям, вважаючи, що в даному випадку векселі виступили в
якості товару.
З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.
Уніфікованим законом про переказні та прості векселі,
запровадженим Женевською конвенцією, підписаною 07.06.1930, (ст.
ст. 11-10, 77) встановлений порядок передачі векселів шляхом
індосаменту, що визначає за векселем якість інструмента
вексельного обороту. Водночас чинне законодавство України не
забороняє торгівлю векселями, як цінними паперами, що регулюється
нормами цивільного права. У таких випадках вексель вибуває з
вексельного обороту і набуває статусу боргового документа (ст. 216
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), який може бути предметом цивільноправової
угоди.
Спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, Законом України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
та Цивільним кодексом ( 435-15 ) (435-15)
не
забороняється припинення зобов'язання шляхом повернення векселями
суми авансування за зовнішньоекономічними договорами, в якій би
якості в господарській операції вони не виступали - як засіб
платежу (розрахунковий документ) чи як товар (фондова цінність),
оскільки діюче законодавство України дозволяє виконання
зобов'язання за зовнішньоекономічними договорами не тільки у
грошовій формі, а й іншим способом, в тому числі і шляхом поставки
товару.
Як видно зі змісту Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, предметом його
регулювання є лише випадки застосування грошової форми розрахунків
у відносинах, що виникають між резидентами та нерезидентами у
зовнішньоекономічній діяльності.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновок, що припинення
дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та
нерезидентом шляхом передачі векселів (як цінних паперів, або як
товару) не суперечить чинному законодавству України.
Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстав для
скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів Вищого господарського суду України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Володимирецької об'єднаної державної податкової
інспекції Рівненської області № 2971/10-06 від 15.10.2003 року на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
01.10.2003 року у справі № 12 залишити без задоволення, а
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
01.10.2003 року у справі № 12 - без змін.