ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2004                                     Справа N 8/334-03

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши  у відкритому засіданні в м. Києві касаційну  скаргу

ЗАТ    “Фірма   “Р”   на   ухвалу   Житомирського   апеляційного

господарського суду від 10.11.2003р. у справі за позовом ДП  ТЕК

“І” до ЗАТ “Фірма “Р” 

про   стягнення сум

Заслухавши   пояснення  представників  відповідача,  перевіривши

матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, суд

                       У С Т А Н О В И В:

У  вересні  2003р.  ДП ТЕК “І” пред’явило у господарському  суді

позов  до  ЗАТ  “Фірма  “Р” та просило  стягнути  22000,00  грн.

заборгованості,  посилаючись  на  неналежне  виконання  договору

№ 04-2002 від 27.12.2002р.

Ухвалою  господарського суду Вінницької області від 30.09.2003р.

було порушено провадження у справі і прийнято заяву до розгляду.

ЗАТ  “Фірма  “Р”,  не  погоджуючись  з  вказаною  ухвалою  суду,

звернулось до Житомирського апеляційного господарського  суду  з

апеляційною скаргою.

Ухвалою  Житомирського  апеляційного  господарського  суду   від

10.11.2003р.  ЗАТ “Фірма “Р” відмовлено у прийнятті  апеляційної

скарги.

У  касаційній  скарзі відповідач просить скасувати ухвалу  суду,

повернути позовну заяву ДП ТЕК “І” без розгляду, посилаючись  на

порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, ухвалою Житомирського апеляційного

господарського  суду  від  10.11.2003р.  ЗАТ  “Фірма  “Р”   було

відмовлено  у  прийнятті  апеляційної скарги,  за  обставин,  що

ухвала   судді  господарського  суду  Вінницької   області   від

30.09.2003р. не підлягає оскарженню.

За   приписом  ст.  129  Конституції  України  ( 254к/96-ВР   ) (254к/96-ВР)
        

встановлено  основні  засади  судочинства,  до  якого  віднесено

забезпечення  апеляційного  та  касаційного  оскарження  рішення

суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена  конституційна  нора  конкретизована  законодавцем   в

статті  12 Закону України “Про судоустрій України” ( 3018-14  ) (3018-14)
        ,

згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках

і  порядку, передбачених процесуальним законом, мають  право  на

апеляцўйне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже,   реалізація  конституційного  права  на   апеляційне   та

касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться

в залежність від положень процесуального закону.

Тобто  ГПК  повинен містити імперативні норми  про  те,  в  яких

випадках  учасник  судового процесу має право  оскаржити  ухвалу

суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно  до  ч.  1  ст. 106 ГПК України ( 1798-12  ) (1798-12)
          ухвали

місцевого   господарського  суду   можуть   бути   оскаржені   в

апеляційному  порядку у випадках, передбачених цим  Кодексом  та

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника  або

визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
        .

Диспозиція  статті  64  ГПК України ( 1798-12  ) (1798-12)
          не  передбачає

оскарження ухвали судді щодо порушення провадження у справі.

Виходячи з цього, суд апеляційної інстанції мав підстави ухвалою

від   10.11.2003р.  відмовити  ЗАТ  “Фірма   “Р”   у   прийнятті

апеляційної скарги.

Доводи  касаційної скарги не спростовують висновків суду  другої

інстанції.

З  огляду  наведеного та керуючись ст.ст. 111-5,  111-7,  111-9,

111-11 - 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд

України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну  скаргу  ЗАТ “Фірма “Р” залишити  без  задоволення,  а

ухвалу   Житомирського  апеляційного  господарського  суду   від

10.11.2003р. без змін.