ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2004 Cправа N 5/1892-25/433
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Уліцького А.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали ДПІ у Залізничному районі м. Львова
касаційної скарги
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 27.08.2003
у справі Львівської області
господарського суду
за позовом ДПІ у Залізничному районі м. Львова
до 1. ПП “Західцкрторг”
2. ТОВ “Лагрост”
про визнання недійсним договору
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились
- відповідача: не з’явились
П О С Т А Н О В И В:
У листопаді 2003 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова
звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору між
ПП “Західцкрторг” та ТОВ “Лагрост”, як такий, що укладений з
метою суперечною інтересам держави і суспільства.
Рішенням господарського суду Львівської області від 16.01.2003
року в позові податковій інспекції відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.08.2003 рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з ухваленими рішеннями податкова інспекція
подала касаційну скаргу в якій просить скасувати дані рішення та
прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог податкова інспекція посилається на
те, що судами неправильно застосовані норми матеріального права,
що призвело до ухвалення незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і
розмірах, встановлених законом.
Статтями 2; 4; 9 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
передбачений обов’язок платників податків, яким
зокрема, є і суб’єкт підприємницької діяльності, сплачувати
податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів у
порядку та на умовах, що визначаються Законами України про
оподаткування.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України
“Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.1978 р. № 3 при розгляді справ про
визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК судам слід мати
на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з
метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,
тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До
них, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування.
Судом не дано належної правової оцінки меті учасників
господарської угоди, з врахуванням таких обставин в їх
сукупності як відсутність достовірних доказів поставки
Товариством з обмеженою відповідальністю “Лагрост” Приватному
підприємству “Західукрторг” товарів, вказаних в податкових
накладних, що були виписані Відповідачем-2, не сплата жодних
податків, відсутність звітів про фінансово-господарську
діяльність.
Судом належним чином не перевірено, чи протирічила в даному
випадку діяльність ТзОВ “Лагограст”, одному з основних принципів
існуючого ладу – сплачувати податки та збори, тобто інтересам
держави та суспільства.
Всупереч статтям 34, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суди першої та
апеляційної інстанції не ґрунтували свої рішення на допустимих
доказах поставок, в сукупності доказів та, виходячи з їх
всебічної і повної перевірки. Зокрема, згідно з підпунктом 7.2.3
пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна є звітним податковим
документом і одночасно розрахунковим документом.
Таким чином, податкові накладні як документами податкового
обліку не можуть підтверджувати поставки товарів Відповідачем-2
Відповідачу-1.
Судами не витребувано та не перевірено документів первинного
обліку, в тому числі Журнал реєстрації довіреностей на одержання
товарно-матеріальних цінностей Відповідача-1, товарні накладні
згідно з пункту 3 оспорюваного Договору № ДГ-0000022 від
01.03.2002 р., розрахункові документи про оплату вказаних
товарів Відповідачем-1, рахунки-фактури.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, судові рішення першої та апеляційної
інстанції підлягають скасування, а справа направленню на новий
розгляд.
При новому розгляді необхідно врахувати зазначені недоліки,
повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи,
дати їм належну юридичну оцінку та постановити законне рішення.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.08.2003 та рішення господарського суду Львівської області від
16.01.2003 у справі № 5/1892-25/433 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Львівської області.