ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.02.2004 Справа N 5/1775-11/151
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від 08.10.2003 р.
у справі № Х1
господарського суду Н-ської області
за позовомдо Підприємця А.А.А.
до ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська
про визнання недійсним податкового рішення
в судовому засіданні взяли участь:
позивач: присутній,
представник позивача: присутній.
ВСТАНОВИВ:
ПП А.А.А. звернувся до господарського суду Н-ської області з
позовом до ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська про визнання недійсним
рішення ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 0002401700/17-2 від
25.10.2002 р.
Рішенням господарського суду Н-ської області від 10-17.07.2003р.
(суддя Б.Б.Б.) позов задоволено. Рішення ДПІ у Ч-ському районі м.
Н-ська № 0002401700/17-2 від 25.10.2002р. визнано недійсним.
Стягнуто з ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська на користь приватного
підприємця А.А.А. 203 грн. (де 85 грн. державне мито, та 118 грн.
вартість інформаційно-технічного забезпечення судового процесу).
Рішення мотивоване тим, що згідно з абз. 1 ч. l п. 6 Указу
Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
№ 727/98 від
03.07.1998р. в редакції Указу Президента № 746/99 ( 746/99 ) (746/99)
від
28.06.1999р., - суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний
податок, не є платником податку на додану вартість. Окрім цього
два роки, що передували липню 2001 року, позивач не вів
господарської діяльності, його доходи згідно декларацій про доходи
за 1999-200о рр. складали суму меншу за 3600 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян, а тому станом на липень 2001 р. він
згідно п. 2.1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
перестав бути платником ПДВ.
ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська, не погодившись з рішенням суду,
звернулась до Н-ського апеляційного господарського суду з
апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду
Н-ської області від 10-17.10.2003р. скасувати, посилаючись на
порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
08.10.2003р. (судді: В.В.В. - головуючий, Г.Г.Г., Д.Д.Д.) рішення
господарського суду Н-ської області від 10-17.07.2003 р. у справі
№ Х1 скасовано. Позов задоволено. Податкове повідомлення-рішення
ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська № 0002401700/0/19029/17-2 від
25.10.2002 року визнано недійсним, з тих же підстав.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська просить постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від 08.10.2003р.
скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального
права. В позові ПП А.А.А. відмовити.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді Е.Е.Е., розглянувши
наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права
дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення
касаційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ у Ч-ському районі
м. Н-ська було проведено тематичну перевірку приватного підприємця
А.А.А. з питань дотримання порядку нарахування та сплати ПДВ за
період з 01.07.2001р. по 01.09.2002р., за результатом якої
складено акт № 17-2/2105/458 від 24.10.2002р.
В акті зазначено, що ПП А.А.А. за період, що перевірявся, будучи
платником ПДВ, декларував нульові значення податкового
зобов'язання та податкового кредиту.
На підставі акту перевірки ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська було
прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.10.2003р. №
0002401700/0/19029/17-2, відповідно до якого підприємцю А.А.А.
визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на
додану вартість на загальну суму 85605 грн., у тому числі основний
платіж 68 765 грн., штрафні санкції 16 840 грн.
В липні 2001 р. позивачем подано заяву про перехід на спрощену
систему оподаткування обліку та звітності в редакції додатку №1 до
наказу ДПА України № ХХ9 від ХХ.10.1999 р., виключення з реєстру
платників ПДВ, на підставі чого ним було отримано Свідоцтво про
сплату єдиного податку № ХХХ4 від ХХ.07.2001 р.
У відповідності до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платником ПДВ є особа, яка згідно з
цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до
бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить
(пересилає) товари на митну територію України.
Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, платником ПДВ є
особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт,
послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти
календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян.
Відповідачем не спростовано, що позивач за останні 12 календарних
місяців, що передували липню 2001р., тобто з моменту переходу
позивача на спрощену систему оподаткування, не проводив
підприємницької діяльності і відповідно мав доходи менші 3600
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, необхідних для
визнання його платником ПДВ згідно з вимогами ст. 2 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що підтверджується
деклараціями про доходи підприємця А.А.А. за 1999 - 2000 р.р.
В складі єдиного податку здійснюється сплата і ПДВ, а неповернення
свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для
його донарахування.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 6 Указу Президента України "Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
№727/98 від 03.07.1998р в редакції
Указу Президента України №746/99 ( 746/99 ) (746/99)
від 28.06.1999р., який
прийнятий на підставі п. 4 Перехідних положень Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і має силу закону суб'єкт малого підприємництва,
який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану
вартість.
Посилання відповідача на абз. 1 ст. 4 Указу Президента України
"Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
№ 727/98 від 03.07.1998р. в
редакції Указу Президента України № 746/99 ( 746/99 ) (746/99)
від
28.06.1999р., та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про
роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727"
( 507-2000-п ) (507-2000-п)
від 16.03.2000р. № 507, в обґрунтування можливості
одночасного застосування платниками податків спрощеної і окремих
елементів загальної системи оподаткування, зокрема ПДВ, є
неправомірним.
Стаття 4 Указу Президента України "Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого
підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
№ 727/98 від 03.07.1998р. в редакції
Указу Президента України № 746/99 ( 746/99 ) (746/99)
від 28.06.l999p.
передбачає право вибору суб'єктом господарювання однієї з двох
систем оподаткування - загальної або спрощеної.
Таким чином, станом на 01.07.2001р. Свідоцтво платника ПДВ
позивача підлягало анулюванню, а відповідач - виключенню з реєстру
платників ПДВ з двох передбачених законом підстав - у
відповідності із ст. 2, абз. 1 п. 9.6 ст. 9 Закону України" Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, та абз. l ч. l ст. 6
Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" ( 727/98 ) (727/98)
№
727/98 від 03.07.1998 р. в редакції Указу Президента № 746/99
( 746/99 ) (746/99)
від 28.06.1999р.
Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №507
від 16.03.2000р. "Про роз'яснення Указу Президента України від
03.07.1998р. № 727" ( 507-2000-п ) (507-2000-п)
та Положення про реєстр
платників податку на додану вартість ( z0208-00 ) (z0208-00)
, затвердженого
Наказом ДПА України №79 від 01.03.2000р., як підставу визнання
позивача платником ПДВ, апеляційним господарським судом вірно
визнано необґрунтованим.
На підставі вищезазначеного судова колегія вважає, що постанова
Н-ського апеляційного господарського суду від 08.10.2003р.
відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підстави її
скасування відсутні.
З урахуванням наведеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська на постанову
Н-ського апеляційного господарського суду від 08.10.2003р. у
справі № Х1 залишити без задоволення.
Постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
08.10.2003р. у справі № Х1 залишити без змін.