ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 37/62
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Марганецької ОДПІ
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 28.11.2003 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі 37/62
за позовом Марганецької ОДПІ
до ВАТ “МГЗК”
про та АТЗТ “ФК “Д” визнання недійсним договору поставки
від 29.12.2001 № 856,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 25.09.2003 господарського суду Херсонської області
в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваної угоди
вимогам ст. 41, 151, 245 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
і
ч. 2 п. 1 ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
та недоведеністю наявності у договору поставки від
29.12.2001 № 856 ознак мнимої угоди.
Постановою від 28.11.2003 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
Марганецька ОДПІ у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати повністю і прийняти нове рішення про
задоволення позову, оскільки вважає, що судом не повністю
встановлені обставини справи з тих мотивів, що жоден з
контрагентів не вчинив дій стосовно виконання оспорюваної угоди,
чим на думку скаржника підтверджується відсутність у сторін мети
на виконання договору.
Окрім того, позивач посилається на порушення судом апеляційної
інстанції вимог ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яке нібито полягає у витребуванні
судом ухвалою від 04.11.2003 у відповідачів журналів реєстрації
вхідної і вихідної кореспонденції та приєднання їх до матеріалів
справи.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом першої і апеляційної
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та
постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга
позивача – відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру
створити юридичні наслідки (мнима угода).
29.12.2001 між ВАТ “МГЗК” (покупець) та АТЗТ “ФК “Д” (поставщик)
укладено договір поставки № 856, згідно умов якого останній
зобов'язувався передати покупцю продукцію загальною вартістю
39500000 грн. в строк, визначений у специфікації (31.12.2002),
яка є невід'ємною частиною договору, а покупець (замовник)
зобов'язувався прийняти продукцію і розрахуватися шляхом
передоплати на рахунок поставщика в строк до 31.12.2002.
Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на
встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків,
а згідно з ч. 2 п. 1 ст. 21 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
підприємства вільні у виборі предмета
договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов
господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству
України.
Статтею 245 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено,
що за договором поставки поставщик зобов'язується передати
покупцеві продукцію у строк, який не збігається з моментом
укладення договору.
Тобто, законодавством не вимагається обов'язкова наявність
об'єкту поставки у поставщика на момент укладення договору
поставки, а тому його відсутність у власності поставщика на
момент підписання договору не може вказувати на недійсність
такої угоди.
Враховуючи зазначені вимоги цивільного законодавства судом
першої інстанції правомірно відхилено надані позивачем в якості
доказів акт зустрічної перевірки від 08.07.03 та лист другого
відповідача від 20.06.2003 № 65 з огляду на достовірне
встановлення судом фактів вчинення сторонами за оспорюваним
договором декількох юридично значимих дій (оплата вартості
предмета поставки, пропозиція поставщика щодо зміни ціни товару,
тощо), які переконливо свідчать про намір створити певні
юридичні наслідки, та спрямованих на часткове виконання умов
договору поставки від 29.12.2001 № 856.
Водночас судами першої та апеляційної інстанцій на підставі
ретельної правової оцінки умов договору поставки від 29.12.2001
№ 856,платіжних документів відповідачів (а.с. 46, 48), листів
відповідачів від 09.12.2002 № 34/676 (а.с. 35) та від 16.12.2002
№ 85/1 (а.с. 36), листування АТЗТ “ФК “Д” з ВАТ “П” (а.с. 52-53)
та витребуваних апеляційним судом витягів з книг вхідної та
вихідної кореспонденції відповідачів з достовірністю встановлено
відповідність оспорюваної угоди вимогам чинного законодавства та
недоведеність позивачем наявності у цієї угоди ознак мнимої
угоди.
Разом з тим касаційна інстанція визнає помилковими твердження
позивача про порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 1
ст. 101 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом витребування від відповідачів журналів
реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції в якості
додаткових доказів, оскільки визначений зазначеною нормою
порядок стосується лише випадків подання додаткових доказів
сторонами, а згідно з ч. 2 ст. 99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в
апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої
інстанції, в тому числі правом витребування необхідних для
вирішення спору доказів згідно з ч. 1 ст. 38 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що і було
процесуально оформлено ухвалою суду від 04.11.2003.
Викладені у касаційній скарзі заперечення позивача по суті
зводяться до посилань на невиконання поставщиком (другим
відповідачем) зобов'язань за договором поставки № 856, які не
мають значення для справи та не породжують недійсності цього
договору з огляду на встановлені судами першої і апеляційної
інстанцій та не спростовані скаржником обставини взаємної
відмови сторін (відповідачів) від договору до настання кінцевого
терміну його виконання (31.12.2002) та обумовленого цим
фактичного дострокового розірвання договору за згодою сторін з
моменту повернення поставщиком покупцю за платіжним дорученням
від 27.12.2002 № 1153 грошових коштів, які були раніше
перераховані покупцем за платіжним дорученням від 29.12.2001
№ 1792 в порядку передоплати. Окрім того, невиконання однією з
сторін договірних зобов'язань може бути підставою для
дострокового розірвання договору в судовому порядку за позовом
заінтересованої сторони, права якої порушено, але аж ніяк не
підставою для визнання її недійсною.
Судом апеляційної інстанції також цілком правомірно відхилено
доводи позивача щодо відсутності розгляду судом питання
податкових наслідків невиконання угоди, які ґрунтуються на
помилковому ототожнені податкових наслідків, які виникають з
податкових зобов'язань платника податку, та юридичних наслідків,
які виникають з договірних зобов'язань господарюючих суб'єктів
(ст. 41 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
).
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом першої та апеляційної інстанцій до спірних
договірних правовідносин норм чинного законодавства та
відсутність будь-яких підстав вважати, що судом помилково
застосовано матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 2 п. 1 ст. 21 Закону
України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
та ст.ст. 111-5,
111-7-111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 25.09.2003 господарського суду Дніпропетровської
області та постанову від 28.11.2003 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № 37/62 залишити без
змін, а касаційну скаргу Марганецької ОДПІ – без задоволення.