ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 33/321
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача В. Димитрієв
- відповідача О. Кліванська
розглянув
касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду
у справі № 33/321
за позовом ТОВ “Оптекс-Центр”
до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.07.2003 (суддя
А.Лосєв) позов задоволено, спірне повідомлення-рішення в частині
донарахування податку на прибуток, застосування штрафних санкцій
визнано недійсним.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.11.2003 (судді Г.Фролова, Б.Львов, В.Шипко) рішення суду по
цій справі залишено без змін, оскільки грошові надходження
обтяжені зобов’язанням щодо їх повернення, поворотна фінансова
допомога не повинна включатися до складу валового доходу, так як
за своєю суттю не є доходом, у платника відсутні підстави для
збільшення валових витрат на суму запозичених коштів, які
повертаються кредитору.
ДПІ у Солом’янському районі м. Києва просить постанову та
рішення суду у цій справі скасувати, у позові відмовити, так як
рішення суду суперечить п. 7.9 ст. 7 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга
підлягає чинному законодавству з таких підстав.
ДПІ у Солом'янському районі м. Києва була здійснена перевірка
дотримання вимог податкового законодавства ТОВ “Оптех-Центр”, В
результаті проведеної перевірки встановлено, що ТОВ
“Оптек-Центр” отримало протягом І, II, III, IV кварталів 2000р.
та І, II, ІІІ, IV кварталів 2001р. безпроцентну поворотну
фінансову допомогу на суму 289 240,00 грн.
При повернені тимчасової фінансової допомоги підприємство
відповідні суми до валових витрат не включало.
Відповідно до пп. 1.11.1 п. 1.11. ст. 1 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
фінансовий
кредит - це кошти, які надаються банком–резидентом або
нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа, згідно із
законом країни перебування нерезидента або резидента і
нерезидента, які мають статус небанківських фінансових установ,
згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або
фізичній особі на визначений строк для цільового використання та
під процент. Правила надання кредитів встановлюються
Національним банком України (стосовно небанківських фінансових
організацій) відповідно до законодавства.
Таким чином, кошти, що на даються іншими особами, ніж тими, що
кваліфіковані, як банківська установа, або мають статус
небанківських фінансових установ, фінансовими кредитами не
вважаються.
Проте, надання одним підприємством (позикодавцем), яке не має
статусу кредитної установи, іншому (позичальнику) коштів у
позику відповідає чинному законодавству і можливо у разі
дотримання цими підприємствами вимог глави 32 “Позика”
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно із статтею 374 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
за
договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій
стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління)
гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник
зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або
кількість речей того ж роду і якості. При цьому договір позики
вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Враховуючи, що відповідно до цього типу договорів кошти або
майно передаються від одного суб’єкта правовідносин іншому, а
після закінчення строку дії договору піддягають поверненню, то
зазначені договори мають наслідком виникнення боргових
зобов’язань, операції з якими з метою оподаткування відносяться
до операцій особливого виду, а саме операцій з борговими
вимогами та зобов’язаннями, оподаткування яких регулюється
пунктом 7.9. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
№ 283/97-ВР від 22.05.97 р. Таким
чином, всі особливості податкового обліку прибутку підприємств
за такими зобов’язаннями передбачаються виключно цим пунктом.
Відображення в податковому обліку коштів, наданих у позику,
здійснюється відповідно до абзаців другого і третього підпункту
7.9.1 пункту 7.9 статті 7 цього Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, а саме не
включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню
кошти або майно, залучені платником податку, зокрема у зв'язку з
отриманням платником податку фінансових кредитів від інших
осіб-кредиторів, а також поверненням основної суми фінансових
кредитів, наданих платником податку іншим особам-дебіторам, а
також залученням платником податку коштів або майна в довірче
управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом
випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, або на інші строкові
чи довірчі рахунки, у тому числі шляхом емісії (випуску)
облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів, а також
поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого
управління, а також основної суми депозиту (вкладу), у тому
числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних)
сертифікатів або з інших строкових чи довірчих рахунків,
відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у
тому числі шляхом погашення облігацій, векселів чи інвестиційних
сертифікатів.
Оскільки підпунктом 7.9.1. не передбачено не включення до складу
валових доходів підприємства–позичальника коштів, залучених у
позику, то такі кошти включаються до валового доходу згідно із
п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, а саме підпунктом
4.1.6 як доход від позареалізаційних операцій.
Касаційна інстанція констатує щодо неповноти встановлення
обставин справи, зокрема, позика надавалась ТОВ “Оптекс-Центр”
громадянами В.Гладких згідно договору № 080701, С.Кононець
згідно договору № 080302 та іншими фізичними особами, при цьому
судом не встановлено чи встановлювався розмір процентів на рівні
облікової ставки НБУ.
Судами не розмежовано договір фінансового кредиту та позики, які
надаються банками та іншими особами, та мають різну правову
природу, виходячи з суб’єктів, які їх надають.
Зазначене унеможливило правильне визначення предмету спору та
призвело до неправильної кваліфікації правовідносин, які
склалися.
Вищий господарський суд України звертає увагу на неповноту
встановлених обставин справи, які мають бути встановлені при
новому розгляді справи.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду у
справі № 33/321 від 13.11.2003 та рішення суду від 22.07.2003
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Києва у іншому складі суддів.