ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 27/87
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
за участю представників :
позивача - присутні,
відповідача - присутні,
Генеральної прокуратури України - не з'явився,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська
на постанову від 01.09.2003
Н-ського апеляційного господарського суду
у справі № Х7
за позовом українсько - ізраїльського підприємства з
іноземними інвестиціями у формі ТОВ "ХХХ"
(далі - ТОВ "ХХХ")
до ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська
про визнання недійсними податкових повідомлень
- рішень від 01.11.2002
№ 0004092301/0/1269-23-1-14354581/11368,
№ 0004102301/0/1270-23-1-14354581/11369,
№ 0004102301/0/1271-23-1-14354581/11370,
встановив:
Рішенням господарського суду Н-ської області від 03.06.03 (судді:
А.А.А., Б.Б.Б., В.В.В.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі
у зв'язку з необгрунтованістю оспорюваних рішень.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від 01.09.03
(судді: Г.Г.Г., Д.Д.Д., Е.Е.Е.) зазначене рішення залишено без
змін з тих же підстав.
ДПІ у Ч-ському районі м. Н-ська у поданій касаційній скарзі
просить рішення та постанову скасувати повністю і припинити
провадження у справі, оскільки вважає, що платник податку
(позивач), маючи право розпоряджатися своїм майном, міг відносити
до валових витрат витрати по придбанню тільки таких товарів, які
набуваються платником податку для використання у власній
господарській діяльності, тобто з метою одержання доходу, але
здійснення в той самий день угод з купівлі та продажу
паливно-мастильних матеріалів (надалі - ПММ) і одержання
від'ємного господарського (фінансового) результату у вигляді
збитків, є підтвердження того, що підприємство не мало наміру
використовувати його у власній господарській діяльності.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій і
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін
дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають
залишенню без змін, а касаційна скарга відповідача - відхиленню з
наступних підстав.
На спірні податкові правовідносини та безпосередньо пов'язані з
ними цивільні правовідносини купівлі-продажу товарів і формування
цін суб'єктами підприємницької діяльності, які склалися стосовно
віднесення позивачем як платником податку до складу валових витрат
товариства витрат на придбання ПММ, використаних ним у власній
господарській діяльності шляхом їх подальшої реалізації іншим
суб'єктам господарювання, а також віднесення сплачених в ціні
відчужених товарів сум ПДВ до податкового кредиту, поширюється дія
п.п. 1.21, 1.32 ст. 1, п.п. 5.1, 5.10 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, п. 7.4.1 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
ч. 2 п. 1 ст. 21, п. 1 ст. 23 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, що враховано судом при прийнятті оскаржуваних
рішення та постанови.
Внаслідок проведеної відповідачем комплексної перевірки з питань
дотримання позивачем податкового законодавства за період з
01.07.01 по 30.06.02 виявлено порушення останнім п. 1.32 ст. 1, п.
5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, які полягали в заниженні
податкових зобов'язань по податку на прибуток в сумі 11851920 грн.
та по податку на додану вартість в сумі 8032268 грн. шляхом
віднесення товариством витрат по придбанню нафтопродуктів у АТЗТ
"YYY", які не були в подальшому використані у власній
господарській діяльності, до складу валових витрат покупця за 2 і
3 квартал 2001р. та 1 квартал 2002р., а також шляхом віднесення
товариством до складу податкового кредиту ПДВ при придбанні ПММ,
вартість яких не відноситься до складу валових витрат в сумі
15852841,26 грн., в результаті цього донараховано позивачу
11851920 грн. податку на прибуток, 1645800 грн. штрафних санкцій
по цьому податку, 8032268 грн. податку на додану вартість та
2008067 грн. штрафних санкцій по цьому податку, про що складено
акт від 24.10.2002 № 433/23-1-24/1006ДСК.
На підставі цього акта 01.11.02 відповідачем були прийняті
оспорювані повідомлення-рішення про стягнення зазначених сум
податків.
Як встановлено судом першої інстанції, у серпні 2001 року ТОВ
"ХХХ" були отримані паливно-мастильні матеріали від АТЗТ "YYY" на
загальну суму 20509000 і від ТОВ "ZZZ" на суму 118561000 грн.
Зазначені нафтопродукти на виконання договору № 004/01-У від
01.02.2001 року були реалізовані ТОВ "QQQ" за 118561083 грн.
Витрати по придбанню ПММ за виключенням ПДВ були віднесені до
складу валових витрат 2 кварталу 2001 року у сумі 11771000 грн., 3
кварталі 2001 року у сумі 127299000 грн. Отже ТОВ "ХХХ" придбало
нафтопродукти за 124070000 грн.., а реалізувало за 90116360 грн. і
отримало від'ємне значення в сумі 33953640 грн. У 1 кварталі 2002
року ТОВ "ХХХ" були отримані ПММ від тих же постачальників на суму
154357200 грн., а реалізовано за 109046633,7 грн. і отримано
від'ємне значення у сумі 45310566,30 грн.
Водночас підставою для донарахування податку на прибуток і ПДВ та
застосування штрафних санкцій в акті перевірки по суті визначено
відсутність у позивача намірів використовувати придбані ПММ у
власній господарській діяльності з метою одержання доходу у
зв'язку з подальшим продажем цих ПММ іншим господарюючим суб'єктам
за ціною нижчою, ніж ціна придбання. тобто з отриманням від'ємного
фінансового результату (збитків). Проте, судами першої та
апеляційної інстанцій на підставі ретельної правової оцінки
наявних у справі угод купівлі-продажу ПММ та специфікацій до них
(а.с. 65-89), акта перевірки від 24.10.2002 та інших доказів по
справі з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано
обставини подальшого використання придбаних нафтопродуктів у
власній господарській діяльності шляхом їх продажу з метою
одержання доходу, а не прибутку, іншим господарюючим суб'єктам та
обумовлену цим наявність достатніх підстав для віднесення
позивачем витрат на придбання ПММ до складу валових витрат
незалежно від ціни подальшого продажу ПММ та фінансового
результату (позитивне чи від'ємне значення) здійснених ТОВ "ХХХ"
операцій купівлі-продажу нафтопродуктів.
Адже, відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 21 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємства вільні у виборі
предмета договору, визначенні зобов'язань, будь-яких інших умов
господарських правовідносин, що не суперечать законодавству
України, в т.ч. вправі на власний розсуд за взаємною згодою
встановлювати в договорі ціну об'єкта купівлі-продажу, оскільки
такі дії контрагентів не протирічать вимогам ст. 228 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 507-12 ) (507-12)
.
Враховуючи викладене, колегія відхиляє також твердження
відповідача про недоведеність існування намірів позивача
використовувати придбані ПММ у власній господарській діяльності з
метою одержання доходу, які є по суті посиланнями на недоведеність
встановлених судом обставин справи, оскільки згідно імперативних
вимог ч. 2 ст. 111 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у касаційній скарзі не
допускаються посилання на недоведеність обставин справи.
Відповідно до п. 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва та обігу
(далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт. послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Термін "господарська діяльність" встановлений в п. 1.32 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
згідно якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи,
направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або
нематеріальних формах, у разі, коли безпосередня участь такої
особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою.
Таким чином, законодавець вважає визначальною (обов'язковою)
ознакою господарської діяльності саме доход, а не прибуток
підприємства, чим спростовуються твердження скаржника про
зворотнє, які грунтуються на помилковому ототожненні термінів
"доход" та "прибуток" платника податку.
Згідно п. 1 ст. 23 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
підприємство реалізує свою продукцію, майно, за цінами
і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі,
а у випадках, передбачених законодавством України - за державними
цінами і тарифами. При цьому втручання у господарську діяльність
підприємств з боку державних органів не допускається (п. 1 ст. 27
цього Закону ( 887-12 ) (887-12)
).
ТОВ "ХХХ" було придбано ПММ і у відповідності до вимог п. 5.1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
включено витрати на їх придбання до складу валових
витрат. Закон не містить додаткових обмежень, пов'язаних з
коригуванням (зменшенням) валових витрат у разі продажу раніше
придбаних товарів за грошові кошти за ціною нижчою, ніж
купівельна. Тобто, включення до складу валових витрат
вищезазначених сум, за які придбавалися ПММ, є обгрунтованим.
Окрім того, такі дії позивача також відповідають Положенню
(стандарту) бухгалтерського обліку № 3 "Звіт про фінансові
результати" ( z0397-99 ) (z0397-99)
, затвердженому наказом Мінфіну України №
87 від 31.03.99. При цьому судом першої інстанції враховано, що
відповідно до п. 5.10 Закону України № 283/97 ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
встановлення додаткових обмежень щодо віднесення валових витрат
платника податку, окрім зазначених в законі, не дозволяється.
Отже, ТОВ "ХХХ" цілком правомірно віднесено до складу валових
витрат купівельну вартість ПММ, оскільки ним фактично понесено
зазначені витрати. Наявність збитків від господарської операції з
подальшого продажу ПММ не є підставою для виключення раніше
понесених витрат зі складу валових витрат.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається з сум податків, сплачених нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,
що підлягають амортизації. Оскільки ТОВ "ХХХ" правомірно було
віднесено до валових витрат суми на придбання ПММ, то віднесення
до складу податкового кредиту сум ПДВ, яке має похідний характер,
також є правомірним. До того ж в Законі України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відсутні будь-які обмеження, у
відповідності до яких необхідно було б коригувати податковий
кредит, якщо придбаний товар платником податку надалі продано за
ціною, нижчою, ніж купівельна.
З огляду на викладене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом першої та апеляційної інстанцій до спірних
податкових правовідносин норм чинного законодавства та відсутність
будь-яких підстав вважати, що судом помилково застосовано
матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Н-ської області від 03.06.03 та
постанову Н-ського апеляційного господарського суду від 01.09.03 у
справі № Х7 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної
податкової інспекції у Ч-ському районі м. Н-ська - без
задоволення.