ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 23/384
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Дочірнього підприємства Ірландської
фірми “П”
на рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2003р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.12.2003р.
у справі № 23/384
за позовом Дочірнього підприємства Ірландської фірми “П”
до Державної акціонерної компанії “Х”
про стягнення 3 624 607,90 грн.,
У судовому засіданні 03.02.2004р. оголошувалася перерва до
10.02.2004р. у порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2003р.
Зокрема, скаржник вказує на те, що грошові розрахунки між
підприємствами повинні підтверджуватися певними засобами
доказування і не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Таким підтвердженням боргу відповідача, на його
думку, є ухвала Арбітражного суду міста Києва від 28.01.1999р. у
справі № 18/102.
Порушення судами двох інстанцій ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
скаржник вбачає в тому, що ними не розглянуто позов в частині
стягнення відсотків і втрат від інфляції за прострочення
виконання боржником грошового зобов’язання.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, заслухавши представників сторін,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального та процесуального права при
ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу
такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що між позивачем та
відповідачем був укладений договір фінансової оренди № 10020 від
24.02.1997 р. з додатковою угодою від 15.10.1997 р., який
передбачав надання послуг позивачем відповідачу, вартість яких
не була своєчасно оплачена відповідачем.
Ухвалою Арбітражного суду м. Києва від 28.01.1999р. у справі
№ 18/102 (а.с.51) позивача визнано кредитором відповідача і
підтверджено борг у розмірі 4392347,06 грн., що виник, як
зазначено у цій ухвалі, на підставі договору фінансової оренди
від 24.02.1997р. № 10020 та додаткової угоди від 15.10.1997р.
Але з моменту припинення провадження у справі про банкрутство
ДАК “Х” (08.06.2001р. а.с.117), як стверджує позивач, відповідач
не погасив цей борг.
Позивачем 03.02.2003р. на адресу відповідача була направлена
претензія № 88 з вимогою погасити суму боргу за договором
фінансової оренди № 10020 від 24.02.1997р. у розмірі 3624609,90
грн., у тому числі основного боргу – 2462369,50 грн. з
нарахуванням річних та інфляції в порядку ст. 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
у сумі 221613,25 грн.
Відповідач 19.02.2003р. у відповіді на вказану претензію
відхилив її, але визнав борг у розмірі 12788,36 грн., пославшись
на двосторонні акти взаєморозрахунків, складені сторонами після
прийняття ухвали суду у справі № 18/102 про визнання кредитором
(28.01.1999р. а.с.51), а саме 18.11.1999р., 13.06.2000р.,
23.06.2000р.
Судами двох інстанцій встановлено і підтверджується матеріалами
справи, що під час провадження справи про банкрутство ДАК “Х”,
сторони врегульовували заборгованість за договором фінансової
оренди № 10020 від 24.02.1997р., підтверджену ухвалою суду від
28.01.1999р. у розмірі 4392347,06 грн. Зокрема, актом звірки
взаєморозрахунків від 18.11.1999р. сторони визнали, що
заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним договором
складає 1687015,77 грн. (а.с.49-50), а не 4392347,06 грн., яка в
подальшому поступово зменшилась (була погашена відповідачем) до
12788,36 грн., про що сторони складали і підписували відповідні
акти (а.с.52,53), достовірність яких зокрема, скаржником не
оспорюється. У зазначеному першому акті звірки взаєморозрахунків
сторони посилались на акти приймання-передачі робіт та на
видаткові накладні за 1997-1998 р.р. За наступними актами звірки
взаєморозрахунків (від 13.06.2000р., 23.06.2000р.)
заборгованість за договором погашалася векселями.
Такі дії сторін свідчать про їх згоду на припинення грошового
зобов’язання за договором фінансової оренди, як шляхом
виконання, так і шляхом взаємної домовленості про залишкову суму
боргу, яку було зменшено з суми, підтвердженої ухвалою суду від
28.01.1999р., до суми зазначеної у акті звірки взаєморозрахунків
від 18.11.1999р.
Посилання скаржника на те, що факт заборгованості відповідача
встановлений ухвалою Арбітражного суду м. Києва від 28.01.1999р.
у справі № 18/102, а тому не підлягає доведенню у даній справі,
колегія суддів відхиляє і з огляду на постанову Арбітражного
суду міста Києва від 08.06.2001р. № 04-1/11-1-18/102 (а.с.117),
якою провадження у справі про банкротство припинено, а отже всі
судові акти ухвалені у вказаній справі, у тому числі вказана
ухвала суду від 28.01.1999р., втратили чинність і не спричиняють
ніяких правових наслідків.
Ухвала суду, на яку посилається позивач, як на підставу даного
позову, є предметом дослідження у даній справі лише з огляду на
встановлення початку перебігу строку позовної давності за
договором фінансової оренди № 10020 від 24.02.1997р. Даний позов
про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним договором
повинен грунтуватися не лише на ухвалі суду від 28.01.1999р., на
яку посилається позивач у своїй позовній заяві, а й на інших
доказах, зокрема, на угоді, актах виконаних робіт, а також інших
доказах, що підтверджують позов.
Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, та з’ясувавши всі
обставини справи в їх сукупності, судами двох інстанцій
встановлено, що заборгованість, яка утворилась за договором
фінансової оренди, сторони врегульовували, оформляючи її актами
звірок взаєморозрахунків, які підписували обидві сторони. Згідно
підписаного 23.06.2000р. сторонами акта звірки (а.с.53), який є
певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін за цим
актом, і яким, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської
і кредиторської заборгованості, заборгованість відповідача за
договором № 10020 від 24.02.1997р. складає 12788,36 грн., яку
останній і визнав у відповіді на претензію (а.с.81).
Твердження скаржника про те, що відповідач не перераховував таку
суму коштів, яка привела до зменшення суми грошового
зобов’язання до 12788,36 грн., спростовується змістом підписаних
ним актів звірок взаєморозрахунків, а саме 18.11.1999р.,
13.06.2000р., 23.06.2000р. Згідно останнього акта позивач визнав
існування боргу відповідача за договором фінансової оренди саме
у сумі 12788,36 грн.
Інші заперечення скаржника відносно вказаної заборгованості,
колегія суддів відхиляє з огляду на вимоги ст. 33 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка встановлює обов’язок кожної сторони доводити ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками
судового процесу.
Разом з тим, під час розгляду даного спору по суті заявлених
вимог позивач не довів існування заборгованості відповідача у
заявленій в позовній заяві сумі, крім 12788,36 грн., що
встановлено судами двох інстанцій та підтверджується матеріалами
справи.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду
першої та апеляційної інстанцій про те, що залишилася не
погашеною відповідачем заборгованість за договором фінансової
оренди № 10020 від 24.02.1997 р. лише у сумі 12788,36 грн.
Посилання скаржника на порушення судами ст. 214 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Актом
звірки взаєморозрахунків від 23.06.2000р. строк погашення
заборгованості у сумі 12788,36 грн. сторонами не був визначений,
тому, в силу ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, право вимагати
виконання зобов’язання у позивача виникло з часу отримання ним
відповіді відповідача на претензію від 19.02.2003р. Оскільки
позивачем не було надано доказів коли саме він отримав цю
відповідь, а позовна заява надійшла до суду першої інстанції
16.04.2003р., то суди підставно не застосували приписи ст. 214
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за неможливістю визначення часу, з якого
настало прострочення виконання грошового зобов’язання у сумі
12788,36 грн.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Ірландської фірми “П”
залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста
Києва від 23.09.2003р. та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 02.12.2003р. у справі № 23/384 - без
змін.