ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 22/324
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у ЗАТ “Українська акціонерна страхова
відкритому судовому компанія “А”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 29.09.2003
у справі № 22/324
за позовом ЗАТ “Українська акціонерна страхова
компанія “А”
до ДП “Київоблавтодор”
про стягнення 29561,36 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2003 року у
позові відмовлено у зв’язку з пропуском позивачем строку
позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
29.09.2003 року рішення місцевого господарського суду було
залишено без змін з тих же підстав.
ЗАТ “Українська акціонерна страхова компанія” “А” у поданій
касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 29.09.2003 року по справі
№ 22/324 та задовольнити позов.
Скаржник вважає, що при прийнятті постанови Київським
апеляційним господарський судом було неправильно застосовано
норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, за твердженням позивача апеляційним господарським судом
при прийнятті постанови неправильно застосовані ст. 79, 80
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та не враховано пропуск
акціонерним товариством строку позовної давності у даній справі
з поважних причин.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи,
встановлені судами попередніх інстанцій, на предмет правильності
їх юридичної оцінки, дійшла висновку, що постанова апеляційного
господарського суду підлягає залишенню без змін, а касаційна
скарга - відхиленню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач
на виконання вимог Закону України “Про джерела фінансування
дорожнього господарства України” ( 1562-12 ) (1562-12)
від 18.09.1991 р.
здійснював відрахування коштів на дорожні роботи у встановленому
порядку та розмірах.
В зв’язку з перерахунком суми страхових резервів згідно з
Положенням про порядок формування, розміщення і обліку страхових
резервів по видам страхування іншим, ніж страхування життя, у
позивача виникла переплата по збору на дорожні роботи на суму
29561,36 грн.
Звіт про нарахування коштів на дорожні роботи позивачем було
здано до ДПІ Печерського району м. Києва 31.01.2000.
ЗАТ “УАСК “А” листом № 93 від 31.01.2000 р., звернулось до
відповідача з проханням повернути переплату по збору на дорожні
роботи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.01.2000
р. позивачу стало відомо про наявність переплати, і тому саме з
цієї дати починається перебіг строку позовної давності.
Відповідно до ст. 71, 76 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено, становить три роки. Початок перебігу строку давності
слід рахувати з моменту, коли позивач дізнався або повинен був
дізнатися про порушення свого права.
Судами встановлено, що строк позовної давності по позовній
вимозі про повернення переплати в розмірі 29561,36 грн.
закінчився 31.01.2003 р., а з позовною заявою позивач звернувся
до господарського суду м. Києва 21.03.2003 р., тобто з пропуском
строку позовної давності.
Відповідно до приписів ст. 80 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
закінчення строку позовної давності до пред’явлення
позову є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи в
господарському суді м. Києва позивач звертався з клопотанням про
відновлення пропущеного строку позовної давності, яке було
відхилено судом.
Суди дійшли вірного висновку про те, що клопотання про
відновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню з
огляду на відсутність поважних причини пропуску цього строку та
недоведеність позивачем їх існування.
Згідно зі ст. 79 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
пред’явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває
перебіг строку позовної давності, а тому колегією не приймаються
до уваги доводи позивача про існування поважних причин
зазначеного строку, оскільки первісну позовну заяву, з якою
позивач звертався 31.01.2003 р., було повернуто без розгляду
ухвалою господарського суду м. Києва від 14.02.2003, яка не
оскаржувалась позивачем та не скасована у встановленому порядку.
Отже, позивачем строк позовної давності було пропущено виключно
у зв’язку з поверненням без розгляду первісної позовної заяви, а
з матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено
існування непереборних перешкод, які б позбавляли позивача
подати належно оформлену позовну заяву у встановленому порядку в
межах строку позовної давності. Водночас касаційна інстанція
враховує, що статтею 75 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено
обов’язковість застосування судом позовної давності незалежно
від заяв сторін.
Частиною першою ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено,
що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного касаційна інстанція вважає оскаржену
відповідачем постанову Київського апеляційного суду та рішення
господарського суду м. Києва такими, що прийняті в результаті
правильного застосування норм чинного законодавства, а тому
скарга не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-
8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.09.2003 у справі № 22/324 залишити без змін, а касаційну
скаргу ЗАТ “Українська акціонерна страхова компанія “А” - без
задоволення.