ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 20-6/020
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянувши у відкритому ЗАТ “П”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 19.06.2003
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі № 20-6/020
господарського суду м. Севастополя
за позовом Прокурора м. Севастополя в
інтересах держави в особі
Севастопольського міського центру
зайнятості
до ЗАТ “П”
про стягнення 13287,90 грн.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2002 року прокурор м. Севастополя звернувся до
господарського суду м. Севастополя з позовом в інтересах держави
в особі Севастопольського міського центру зайнятості до ЗАТ “П”
про стягнення 13287,90 грн., з яких 12616,93 грн. основний борг
по сплаті внесків до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття, 670,97
грн. – пеня. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що відповідач
станом на 08.08.2002 має заборгованість у сумі 12616,93 грн. по
сплаті цих внесків до вказаного вище Фонду за період з
01.10.2001 по 01.07.2002, яку зобов’язаний сплатити, а також
пеню у сумі 670,97 грн.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 16.05.2003 позов
задоволено. Стягнуто з ЗАТ “П” на користь Севастопольського
міського центру зайнятості 13287,90 грн., з яких 12616.93 грн.
основний борг, 670,97 грн. – пеня.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 19.06.2003 рішення господарського суду м. Севастополя від
16.05.2003 у справі № 20-6/020 залишено без змін. Постанова
мотивована тим, що внесок на обов’язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття не входить в систему
оподаткування і не є одним з видів зборів, а тому недоїмка у
сумі 12616,93 грн. і пеня за період з 01.10.2001 по 01.07.2002
підлягають стягненню з відповідача, не зважаючи на його статус
як платника фіксованого сільськогосподарського податку.
У своїй касаційній скарзі ЗАТ “П” просить постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.06.2003 скасувати, в задоволенні позову відмовити. Скаржник
вважає, що згідно з ст. 1 Закону України “Про фіксований
сільськогосподарський податок” ( 320-14 ) (320-14)
він не повинен прямо
сплачувати внески до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття, оскільки
з 6 грудня2000 року він є платником фіксованого сільгоспподатку
і всі види зборів, які вказані в ст. 4 Основ законодавства
України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування,
він сплачував у складі фіксованого сільгоспподатку.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Севастопольським
апеляційним господарським судом норм процесуального і
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ЗАТ “П” як
роботодавець 26.04.2001 за № 1/2616 зареєстровано як платник
страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування України на випадок безробіття у
Севастопольському міському центрі зайнятості. Одночасно
товариство є сільськогосподарським товариством і з 06.12.2000
зареєстровано як платник фіксованого сільськогосподарського
податку.
08.08.2002 Севастопольським міським центром зайнятості проведена
перевірка закритого акціонерного товариства “П” щодо
правильності нарахування, своєчасності та повноти перерахованих
страхових внесків на загальнообов’язкове державне страхування на
випадок безробіття до Фонду загальнообов’язкового державного
соціального страхування на випадок безробіття за період з
01.10.2001 по 01.07.2002.
За результатами перевірки виявлена заборгованість за
вищевказаний період по платежах до Фонду загальнообов’язкового
державного страхування на випадок безробіття у сумі 12616,93
грн., що знайшло відображення в акті перевірки № 110 від
08.08.2002.
Нормативні документи, що визначають порядок сплати єдиного
податку, внесків до фондів загальнообов'язкового державного
страхування -
прийняті відповідно до ст.ст. 4, 6 Основ законодавства України
про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Верховною Радою України 11.01.2001 року прийнятий Закон України
"Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового
державного соціального страхування" ( 2213-14 ) (2213-14)
. До набрання
чинності цього Закону діяв Закон України "Про збір на
обов'язкове соціального страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
. Згідно з
абзацом першим п. 5 ст. 6 Закону України "Про розмір внесків на
деякі види загальнообов'язкового державного соціального
страхування" визнано таким, що втратив чинність Закон України
"Про збір на обов'язкове соціального страхування" ( 400/97-ВР ) (400/97-ВР)
.
Отже, норми Закону України "Про фіксований сільськогосподарський
податок" ( 320-14 ) (320-14)
в частині включення збору на обов'язкове
соціальне страхування в єдиний податок не діють.
Крім того, Закон України "Про фіксований сільськогосподарський
податок" ( 320-14 ) (320-14)
не передбачав перерахування коштів від
сплати внеску на соціальне страхування на випадок безробіття.
Отже, з набуттям чинності Закону України"Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування на випадок безробіття"
( 1533-14 ) (1533-14)
всі роботодавці (підприємства, установи,
організації та фізичні особи, які використовують найману працю)
повинні сплачувати внески до відповідних цільових страхових
фондів за найманих працівників у порядку і розмірах
передбачених цим Законом.
Обов'язковість сплати страхових внесків на випадок безробіття
для роботодавців встановлено п/п 2 п. 2 ст. 35 Закону України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття" ( 1533-14 ) (1533-14)
, відповідальність за
несвоєчасність та неповноту сплати страхових внесків передбачено
ст. 38 цього Закону.
Відповідач не виконував покладенні на нього вказаним Законом
обов’язки по сплаті страхових внесків, а тому зобов’язаний нести
передбачену відповідальність по сплаті недоїмки та пені.
Таким чином, названі вище закони та інші нормативно-правові акти
визначили, що суб’єкти підприємницької діяльності, які
використовують найману працю, повинні сплачувати страхові
відрахування до Фонду загальнообов'язкового соціального
страхування України на випадок безробіття в установлених
розмірах незалежно від того, яку систему оподаткування вони
обрали.
Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття не входять в систему оподаткування і не є
одним із видів збору.
Судом першої та апеляційної інстанцій правомірно доведено той
факт, що відповідач має здійснювати відрахування на державне
соціальне страхування на випадок безробіття, незважаючи на його
статус як платника фіксованого сільськогосподарського податку, у
зв'язку з чим встановлено як доведений позивачем факт недоїмки
відповідача по платежам до Фонду на зазначену у позовній заяві
суму.
За таких обставин колегія суддів вважає, що внески до цього
фонду мають сплачуватися суб’єктами відповідно до законодавства
про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття на загальних підставах.
На підставі вищенаведеного судова колегія приходить до висновку,
що господарським судом м. Севастополя та Севастопольським
апеляційним господарським судом у повному обсязі встановлені
обставини справи та надана вірна юридична оцінка, а тому не
вбачається підстав для їх зміни чи скасування.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1
ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “П” на
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.06.2003 у справі № 20-6/020 господарського суду м.
Севастополя залишити без задоволення.
2.Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 19.06.2003 у справі № 20-6/020 залишити без змін.