ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 15/207-03-5152
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ЗАТ “Е”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 04.11.2003
Одеського апеляційного господарського
суду
у справі № 15/207-03-5152
за позовом ЗАТ “Е”
до компанії “ОЦ”
про стягнення 199500,23 грн. витрат на капітальний ремонт
будівлі торгового центру
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 08.09.2003 господарського суду Одеської області у
позові відмовлено у зв’язку з необгрунтованістю позовних вимог.
Постановою від 04.11.2003 рішення залишено без змін з тих же
підстав.
ЗАТ “Е” у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову
скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову,
посилаючись на неправильне застосування судом ст.ст. 431-433 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки позивач був орендарем 13/25
частини цілісного майнового комплексу – двоповерхової будівлі
торговельного центру по вул.Фонтанська дорога 17/19 в м. Одесі,
а відповідач – орендарем 12/25 частини будівлі, при цьому
сторони по справі сумісно орендували одні і ті ж приміщення
підвалу, першого і другого поверху будівлі торгового центру.
Скаржник також вказує на те, що окрім нежилих приміщень, якими
користуються сторони для здійснення підприємницької діяльності,
до складу будівлі торговельного центру як цілісного майнового
комплексу входять в тому числі допоміжні приміщення, призначені
для забезпечення експлуатації будівлі (вестибюль, підвал, інші
технічні приміщення), і конструктивні елементи будівлі, які
забезпечують його цілісність (несучі стіни, міжповерхові
перекриття, судові клітки, дах тощо) та є невід’ємними частинами
будь-якої будівлі, а тому вони (останні елементи) не можуть
знаходитися у виключному користуванні позивача чи відповідача.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет повноти їх встановлення та
правильності юридичної оцінки судами першої і апеляційної
інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення та постанова
– скасуванню з ухваленням нового рішення про передачу справи на
новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
На спірні правовідносини, пов’язані з відшкодуванням витрат
позивача, понесених в рамках виконання договору про сумісну
діяльність, поширюється дія ст.ст. 430, 431, 432 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, що не враховано судом першої та апеляційної
інстанцій.
Позовні вимоги про відшкодування витрат, понесених ЗАТ “Е” у
зв’язку з капітальним ремонтом зруйнованого даху двоповерхової
будівлі по вул.Фонтанська дорога, 17/19 в м. Одесі, яка є
цілісним майновим комплексом, грунтуються на невиконанні
відповідачем як учасником сумісної діяльності умов п. 3.2.4
генерального договору про співробітництво і спільну експлуатацію
нежилого приміщення від 16.09.98, яким передбачено обов’язок
компанії (відповідача) нести витрати і брати участь у проведенні
ремонту приміщень і фасаду будівлі торговельного центру, а також
здійснювати поточний і аварійний ремонти інженерно-технічних
комунікацій в орендованій частині торговельного центру.
Водночас підставою для відмови в позові судом помилково вказано
невизначеність в генеральному договорі від 16.09.98 порядку
покриття спільних витрат сторін і неузгодженість питань
проведення та фінансування позивачем капітального ремонту даху
спільно використовуваної будівлі торговельного центру з
відповідачем як з контрагентом за цим договором.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, генеральним
договором від 16.09.98 не передбачено порядок формування
спільного майна, а предметом цього договору є співробітництво
сторін зі спільного користування і експлуатації приміщень
двоповерхової будівлі торговельного центру, причому обидві
сторони займають частково приміщення першого і другого поверхів
та підвалу в пропорційному співвідношенні: ЗАТ “Е” – 52,13%, ТОВ
“Компанія “ОРТЦ” (відповідач) – 47,87%. При цьому судом не
надано належної оцінки наявному у справі акту від 05.01.2002
заміру фактично займаної площі АТЗТ “Е” і ТОВ “ОРТЦ” в цілісному
майновому комплексі, розташованому за адресою: м. Одеса,
Фонтанська дорога,17/19 (а.с.20, т.2), внаслідок чого при
прийнятті первісного рішення суд передчасно дійшов висновку про
обов’язок відповідача згідно п. 3.2.4 генерального договору від
16.09.98 здійснювати лише поточний ремонт займаних приміщень
першого поверху та фасаду будинку.
Разом з тим, судом залишено поза увагою ті обставини, що
пунктами 3.2.4 та 3.3.3 генерального договору від 16.09.98 на
сторони у даній справі покладено однакові зобов’язання нести
витрати і брати участь в проведенні ремонту приміщень і фасаду
будинку, без зазначення видів такого ремонту (поточний чи
капітальний тощо).
Причому, надалі в цих пунктах договору сторонами окремим
реченням врегульовано, що в орендованій кожним з учасників
частині торговельного центру відповідний учасник зобов’язаний
здійснювати поточний і аварійний ремонти інженерно-технічних
комунікацій, а не займаних приміщень. Таким чином не
виключається наявність підстав вважати, що будь-який ремонт
безпосередньо приміщень та фасаду будинку здійснюється сторонами
спільно, тобто передбачено спільні витрати сторін з цього
приводу.
Водночас касаційна інстанція позбавлена можливості перевірити
юридичну оцінку судом першої та апеляційної інстанцій пункту 4.2
генерального договору від 16.09.98 у зв’язку з фактичною
відсутністю залучення до справи сторінки 3 цього договору та
наявністю лише першої, другої та четвертої сторінки (а.с. 9, 10,
т.1) згаданої цивільної угоди. З огляду на це вміщені в
оскаржуваних рішенні та постанові посилання суду на встановлення
в п. 4.2 договору порядку покриття непередбачених витрат і
збитків, пов’язаних з експлуатацією приміщень, за рахунок кожної
сторони пропорційно займаної нею площі, мають характер
припущень. Зазначені обставини підлягають достовірному
з’ясуванню при новому розгляді справи шляхом витребування від
сторін повного тексту генерального договору від 16.09.98,
оскільки мають істотне значення для встановлення обгрунтованості
позовних вимог. Адже, будівельна аварія, яка відбулася
02.06.2001,є об’єктивною подією, незалежною від сторін, а тому
витрати на її усунення можна вважати непередбачуваними.
Натомість передчасною визнається відмова судом в позові з
мотивів непогодження позивачем з відповідачем питань проведення
та фінансування капітального ремонту даху (стелі) будівлі
торговельного центру, який обвалився 02.06.2001 внаслідок
аварії, оскільки в разі підтвердження наведених вище обставин
(п. 4.2 договору) таке погодження не є обов’язковим та не
впливає на покриття понесених позивачем непередбачених витрат за
рахунок обох учасників сумісної діяльності пропорційно займаної
площі приміщень торговельного центру.
При цьому колегія погоджується з твердженнями скаржника про те,
що об’єктом спільного користування та експлуатації сторін за
генеральними договорами від 16.09.98 та від 01.11.2002 є
цілісний майновий комплекс виставково-торговельного центру –
двоповерхова будівля по вул. Фонтанська дорога, 17/19 в
м. Одесі, до складу якої входять займані сторонами відокремлені
та суміжні приміщення першого, другого поверхів та підвалу, а
також допоміжні технічні приміщення (загалом внутрішня частина
будівлі), і конструктивні елементи будівлі (фундамент, несучі
стіни, дах тощо), які забезпечують її цілісність, а тому згідно
зі ст. 131 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є невід’ємними складовими
частинами будь-якої будівлі.
З матеріалів справи не вбачається перебування в окремому
користуванні позивача та відповідача індивідуально визначених
приміщень замість цілісного майнового комплексу будівлі, чим
спростовуються висновки суду апеляційної інстанції про чіткий
розподіл приміщень другого та першого поверхів будівлі
відповідно між ЗАТ “Е” та Компанією “ОРТЦ”.
Водночас касаційна інстанція відхиляє посилання суду апеляційної
інстанції щодо наявності у відповідача статусу орендаря та
співволодільця займаних приміщень цілісного майнового комплексу
торговельного центру по вул. Фонтанська дорога, 17/19 в
м. Одесі, які суперечать умовам договору оренди цього майнового
комплексу від 16.09.98 та встановленим судом першої інстанції
фактичним обставинам передачі зазначеного майна за цим договором
виключно ЗАТ “Е”, а не відразу позивачу і відповідачу у спільне
орендне користування.
За таких обставин в розрізі існування договору оренди від
16.09.98 суду першої інстанції при новому розгляді справи слід
надати належну правову оцінку пунктам 1.1 та 1.2 генеральних
договорів від 16.09.98 та від 01.11.2002, що передбачають
спільне користування сторонами (зокрема, відповідачем) нежилими
приміщеннями торговельного центру, на предмет наявності у цих
договорах ознак удаваної угоди, укладеної з метою приховати
договір суборенди. Адже, з матеріалів справи та умов генеральних
договорів від 16.09.98 та від 01.11.2002 не вбачається
покладення на відповідача як суборендаря обов’язку сплачувати
орендну плату позивачу, як того вимагає ч. 3 ст. 22 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Зважаючи на придбання позивачем своєї частки цілісного майнового
комплексу у квітні 2002р. в процесі приватизації не виключається
наявність підстав вважати, що відповідач стосовно займаних ним
примўщень площею 1392 кв.м (а.с.14, т.1) на даний час
залишається нелегітимним користувачем об’єкта комунальної
власності м. Одеси без укладення відповідних договорів оренди чи
суборенди з власником чи уповноваженим ним органом та без сплати
відповідних платежів до місцевого бюджету.
Окрім того, судом не досліджувалося питання отримання позивачем
як орендарем цілісного майнового комплексу згоди орендодавця на
передачу нежилих приміщень в суборенду відповідачу в порядку,
передбаченому п. 6.2 договору оренди від 16.09.98.
Наведені процесуальні порушення, які обумовлені неповним
з’ясуванням судом умов договору оренди від 16.09.98 та
генеральних договорів від 16.09.98 та від 01.11.2002, є
достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішення та
постанови.
З огляду на те, що визначальним для вирішення питання про
обгрунтованість позовних вимог у даній справі є з’ясування
правової природи відносин щодо фактичного користування
відповідачем приміщеннями торговельного центру загальною площею
1392 кв.м (орендні чи інші договірні), слід витребувати від
сторін при новому розгляді спору додаткові докази щодо наявності
чи відсутності у відповідача статусу орендаря або суборендаря
стосовно зазначених приміщень (платіжні документи на сплату
орендної плати, рішення власника про надання приміщень в оренду,
дозвіл орендодавця на їх суборенду тощо), надати їм належну
правову оцінку та, як наслідок, встановити наявність або ж
відсутність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат
на капітальний ремонт даху будівлі торговельного центру в
пропорційному розмірі до займаної відповідачем площі приміщень.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог
ч. 2 ст. 111-7 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені в рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в
зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для
достовірного з’ясування цих обставин, які мають істотне значення
для правильного вирішення спору та їх подальшого врахування в
сукупності з фактичними обставинами, встановленими судом першої
інстанції.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
п. 3 ст. 111-9, п. 3 ч. 2 ст. 111-10, ст.ст. 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “Е” задовольнити частково.
Рішення від 08.09.2003 господарського суду Одеської області та
постанову від 04.11.2003 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 15/207-03-5152 скасувати з передачею справи на
новий розгляд до господарського суду Одеської області.