ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 15/181
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства
“В” на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 30.09.2003р.
у справі № 15/181 господарського суду Рівненської області
за позовом Колективного підприємства “Фірма “Н”
до відповідача Закритого акціонерного товариства “В”
про стягнення 33 702,6грн.
за участю представників:
КП “Фірма “Н”
ЗАТ “В”
в с т а н о в и л а :
Колективне підприємство “Фірма “Н” звернулося до господарського
суду Рівненської області з позовом та просила стягнути з
Закритого акціонерного товариства “В” 33 702,60грн.
заборгованості за договором від 04.12.2000р., у т.ч. 30
891,47грн. основної заборгованості та 2 811,13грн. пені. В
обгрунтування заявлених вимог, позивач посилався на те, що
відповідач не виконав взятих на себе за умовами укладеного
договору зобов’язань щодо сплати коштів за виконані роботи
(а.с.2-3).
Відповідач у справі – ЗАТ “В” у відзиві на позов заявлені вимоги
відхилив, вказуючи на те, що, оскільки позивач не одержав
дозволу на виконання робіт, не усунув недоліки у проектно-
кошторисній документації та виконаних будівельно-монтажних
роботах, він був змушений залучити для виправлення встановлених
недоліків інших осіб (а.с.33).
Рішенням господарського суду Рівненської області від
29.05.2003р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення
суду з відповідача на користь позивача стягнуто 30 891,47грн.
основного боргу, 2 177,20грн. пені; в частині стягнення пені у
розмірі 633,93грн. – відмовлено (а.с.81-83).
Прийняте рішення в частині задоволення заявлених вимог
мотивовано тим, що:
- відповідач не виконав у встановлений договором строк
зобов’язання щодо сплати коштів за виконані позивачем роботи;
- відповідач не звертався до суду з позовом у зв’язку з
недоліками виконаних робіт.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення частини пені у
сумі 633,93грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивач
допустив арифметичну помилку при її обчисленні та не прийняв до
уваги максимальний розмір пені, який обмежений подвійною
обліковою ставкою НБУ.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
30.09.2003р. рішення господарського суду Рівненської області від
29.05.2003р. залишено без з мін (а.с.106).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ЗАТ “В”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить прийняті у справі судові акти скасувати, а
справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом норм матеріального та процесуального права. Так, ЗАТ “В”
зазначає, що судами :
- в порушення вимог ст. 41 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відмовлено
у проведенні експертизи;
- безпідставно не застосовані Правила визначення вартості
будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених наказом Державного
комітету будівництва, архітектури та житлової політики України
від 27.08.2000 року О 174, при визначенні ціни робіт;
- не правильно застосовані норми Типових регіональних правил
забудови, які затверджені наказом Державного комітету
будівництва, архітектури та житлової політики України від
10.12.2001р. № 219 до взаємовідносин сторін, що виникли у період
з 04.12.2000р. до 30.07.2001р.;
- не застосовано ст. 335 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка підлягала
застосуванню, та невірно застосовано ст. 345 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(в чинній на момент виникнення
зобов’язань редакції), цивільні права і обов'язки виникають з
підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення
зобов’язань.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між
сторонами у справі укладено договір від 04.12.2000р., за умовами
якого відповідач у справі – ЗАТ “В” доручило, а позивач – КП
“Фірма “Н” взяло на себе зобов’язання за винагороду виконати
проектно-вишукувальні та будівельні роботи у строк, обумовлений
договором. За своєю правовою природою зазначений договір є
договором підряду, у зв’язку з чим суди правомірно застосовували
до спірних відносин норми, що регулюють підрядні відносини.
Так, в силу ст. 332 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за договором підряду
підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за
завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник
зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
При вирішення спору у цій справі по суті заявлених вимог, суд
першої інстанції встановив, що позивачем передані, а
відповідачем прийняті, без заперечень щодо якості, будівельні
роботи, виконані у січні, лютому, березні та квітні 2001р.
Вартість даних робіт, за погодженням між сторонами (шляхом
підписання розрахунків договірної ціни), визначена у сумі
74 868грн.
При цьому, посилання скаржника на те, на що вартість робіт
повинна була визначатись з урахуванням Правил визначення
вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000) ( v0174241-00 ) (v0174241-00)
,
затверджених наказом Державного комітету будівництва,
архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 року N
174, безпідставні.
Зазначені Правила ( v0174241-00 ) (v0174241-00)
вірно не застосовані судами до
спірних правовідносин, оскільки будівельні норми, встановлені
ними, носять обов'язковий характер лише при визначенні вартості
будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням
бюджетних коштів або коштів підприємств, установ і організацій
державної власності. При цьому, по будовах (об'єктах),
будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел
фінансування, ці норми носять рекомендаційний характер, і їх
застосування обумовлюється контрактом.
Судами не встановлено, що при укладенні договору сторони дійшли
згоди щодо застосування цих норм при визначенні вартості робіт.
Так, в силу п. 2 договору, вартість робіт визначається згідно
договірної ціни. Оскільки вартість робіт, проведених у січні-
квітні 2001р., узгоджена сторонами шляхом підписання розрахунків
договірної ціни, суди при визначенні вартості даних робіт
правомірно виходили із договірної ціни і обгрунтовано відмовили
у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи для
встановлення, зокрема, правильності визначення вартості
будівельних робіт.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновку щодо виникнення
у відповідача обов’язку сплатити грошові кошти у сумі 6 602грн.
за виконані у липні 2001р. будівельні роботи, суд першої
інстанції дійшов без з’ясування дійсних правовідносин сторін.
Так, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, господарський суд
Рівненської області встановив, що за умовами договору сторонами
погоджено, що акт виконаних робіт вважається підписаним
замовником – ЗАТ “В”, якщо останній не висловить у письмовій
формі своїх зауважень чи претензій до підрядника – КП “Фірма “Н”
(п. 5 договору). Оскільки відповідач не підписав протягом
встановленого строку такий акт та не висловив претензій до
виконаних позивачем у липні 2001р. будівельних робіт, суд
виходив з того, що такі роботи прийняті і підлягають оплаті
відповідачем.
При цьому, суд не з’ясував чи досягнуто згоди сторонами щодо
ціни таких робіт (виконаних у липні 2001р.) у відповідності з п.
2 договору до початку виконання таких робіт.
Між тим, відповідно до ст. 334 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, на виконання
робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис.
Поряд з цим подальше узгодження такої вартості (після закінчення
таких робіт) є досягненням згоди щодо ціни таких робіт.
З’ясування питання узгодження сторонами ціни робіт має суттєве
значення для вирішення спору, оскільки вартість робіт є однією з
істотних умов договору підряду.
Крім того, судом не досліджено питання досягнення між сторонами
домовленості щодо обсягу та виду робіт, які виконувались у липні
2001р., а також виконання належним чином позивачем взятих на
себе зобов’язань щодо розробки проектно-кошторисної
документації.
Однак, відповідно до ст.ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору, а при відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи
судом першої інстанції, є порушення вимог: ст. 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення приймаються за
результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої
інстанції, які не усунуті у подальшому судом апеляційної
інстанції, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в
зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана
правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений
відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо
прав і обов’язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до
неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті
судом касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “В”
задовольнити.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
30.09.2003р. та рішення господарського суду Рівненської області
від 29.05.2003р. скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Рівненської області.