ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
10.02.2004                                         Справа N 9/87
 
    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
розглянувши у відкритому     ЗАТ “АП”
судовому засіданні
касаційну скаргу
 
на постанову                 від 30.09.2003
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
 
у справі                     № 9/87
за позовом                   Дніпропетровського міжрайонного
                             природоохоронного прокурора в
                             інтересах держави в особі
                             Дніпропетровської міськради
до                           ЗАТ “АП” та
                             ТОВ “СО”
 
про   зобов’язання відповідачів припинити господарську діяльність 
по експлуатації АЗС-33 по вул. Коцюбинського, 1 в м. 
Дніпропетровську
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
Рішенням  від  22.04.2003 господарського суду  Дніпропетровської
області позов задоволено – на підставі ст. 7 Закону України “Про
місцеве  самоврядування”,  ст. 18  Закону  України  “Про  основи
містобудування” ( 2780-12 ) (2780-12)
        , п.п. 5, 6 ст. 4 Закону України “Про
власність”  ( 697-12 ) (697-12)
         та ст.ст. 5, 6 ЦК  України  ( 435-15  ) (435-15)
        
зобов’язано   відповідачів  припинити  господарську  діяльність,
пов’язану  з  експлуатацією АЗС-33 по вул.  Коцюбинського,  1  в
м.   Дніпропетровську,  з  посиланням  на  відсутність  введення
(прийняття)  АЗС в експлуатацію у встановленому  порядку  шляхом
затвердження  позивачем  акту  державної  технічної  комісії  та
існування нормативної заборони на експлуатацію такого об’єкту.
 
Постановою   від   30.09.2003  Дніпропетровського   апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
 
ТОВ  “АП”  у  поданій  касаційній  скарзі  просить  рішення   та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про залишення  позову
без  розгляду,  посилаючись на те, що предметом даного  спору  є
порушення  будівельних  норм  і  правил  (невведення  об’єкта  в
експлуатацію),  а спеціально уповноваженими державними  органами
виконавчої влади з питань містобудування і архітектури згідно зі
ст.  2  Закону  України  “Про відповідальність  підприємств,  їх
об’єднань,  установ  та  організацій за правопорушення  в  сфері
містобудування”   ( 208/94-ВР   ) (208/94-ВР)
           є   інспекції   державного
архітектурно-будівельного    контролю,    які    мають     право
встановлювати і вимагати усунення порушень будівельних правил  і
норм.
 
Окрім  того,  в  порушення ст. 43 Господарського  процесуального
кодексу  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
         судом  апеляційної  інстанції  не
враховано,   що  в  постанові  Дніпропетровського   апеляційного
господарського  суду  від 11.07.2002 по справі  №  А10/65  також
зазначено  про  можливість експлуатації  спірної  АЗС  за  умови
виконання всіх запобіжних заходів, визначених у висновку судової
будівельно-технічної  експертизи №  620  від  19.07.2001,  а  на
виконання  ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського
суду  від 24.06.2003 у справі № 9/87 ЗАТ “АП” надало суду докази
на  підтвердження виправлення порушень проектних рішень та  норм
ДБН і виконання робіт з попередження аварії   при   експлуатації 
АЗС-33, що належить на праві власності ЗАТ “АП”.
 
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм   матеріального  і  процесуального  права   та   заслухавши
пояснення  присутніх  у засіданні представників  сторін,  дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а
оскаржувані  рішення  та  постанова –  скасуванню  з  ухваленням
нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.
 
На спірні правовідносини відповідальності, які виникли внаслідок
порушення  відповідачами законодавства про містобудування  шляхом
невведення  в експлуатацію у встановленому порядку належної  ЗАТ
“АП”  на  праві  власності  АЗС-33 по вул.  Коцюбинського,  1  в
м.  Дніпропетровську, поширюється дія ч. 2  ст.  19  Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , ч. 3 ст. 18, ст. 25 Закону України  “Про
основи містобудування” ( 2780-12 ) (2780-12)
         та ст.ст. 1, 2 Закону України
“Про  відповідальність  підприємств, їх  об’єднань,  установ  та
організацій    за   правопорушення   у   сфері   містобудування” 
( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
        , чим спростовуються помилкові посилання   суду   в
обгрунтування  своїх  висновків на п.п. 38,  42  ст.  26  Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
        , ч.
7  ст.  41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        , п.п. 5, 6  ст.  4
Закону  України  “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
         та ст.ст.  5,  6  ЦК
України  ( 435-15 ) (435-15)
        , які не стосуються спірних відносин.  Адже,
виникнення    даного   спору   обумовлене   порушенням    першим
відповідачем законодавства в сфері містобудування, але  аж  ніяк
не  порушенням  власником (ЗАТ “АП”) зобов’язань соціального  та
екологічного  характеру, передбачених п. 5 ст. 4 Закону  України
“Про   власність”  ( 697-12  ) (697-12)
        ,  а  тому  судом  при  прийнятті
оскаржуваних   рішення  та  постанови  безпідставно   ототожнено
зазначені  порушення.  В  зв’язку з цим  помилковими  визнаються
висновки  суду  першої  інстанції про  потенційну  небезпечність
об’єкту   (АЗС),   експлуатація  якого  загрожує   навколишньому
природному  середовищу  та  життю  людей,  які  мають   характер
припущень, оскільки з матеріалів справи не вбачається доказів на
підтвердження  цих обставин. Окрім того, експлуатація  будь-якої
автозаправної   станції  є  потенційно   небезпечною   та   може
загрожувати  навколишньому природному  середовищу  та  життю  чи
здоров’ю  людей,  оскільки такі об’єкти  є  джерелом  підвищеної
небезпеки.
 
Водночас  помилковими вважаються посилання суду першої інстанції
на  ст.  6  ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         як на підставу для задоволення
позову   у   даній  справі,  оскільки  припинення  господарської
діяльності  юридичної особи не відноситься до переліку  способів
судового   захисту   цивільних  прав,  закріпленого   зазначеною
статтею,  і  таке припинення не слід ототожнювати з  припиненням
правовідношення.
 
Вчинене  ЗАТ "АП" правопорушення у сфері містобудування  полягає
виключно  у  невведенні  АЗС-33 в експлуатацію  у  встановленому
порядку   (шляхом   затвердження  акта   державної   приймальної
технічної  комісії),  що  встановлено  рішенням  від  01.04.2003
господарського суду Дніпропетровської області та постановою  від
11.07.2002 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у
справі               №  А10/65, якими визнано недійсним  рішення
Дніпропетровської   міськради  №  1792   від   29.09.1998   "Про
затвердження  акту  державної технічної комісії  про  готовність
закінченого будівництвом об'єкта -АЗС по вул. Коцюбинського, 1".
 
Зважаючи на це касаційна інстанція визнає помилковим задоволення
судом   першої   інстанції   позовних   вимог   про   припинення
господарської діяльності відповідачів щодо експлуатації належної
ЗАТ  "АП"               АЗС-33  по вул. Коцюбинського,  1  в  м.
Дніпропетровську з наступних підстав.
 
У відповідності з ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
        
органи державної влади (в т.ч. органи судової влади) зобов'язані
дўти  лише  на  підставі, в межах повноважень та  у  спосіб,  що
передбачені Конституцією та законами України.
 
Згідно  з  ч. 6 ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12  ) (697-12)
        
діяльність власника може бути обмежено чи припинено у випадках і
в порядку, встановлених законодавчими актами України.
 
Відповідно   до   абзацу  3  статті  11  Закону   України   "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
         діяльність підприємця припиняється на
підставі  рішення  суду у випадках, передбачених  законодавством
України.
 
Отже, норми ст. 6 Закону України "Про власність" ( 697-12  ) (697-12)
          та
ст.  11  Закону  України "Про підприємництво" ( 698-12  ) (698-12)
          мають
відсилочний  характер,  тобто  чітко  вказують  на  допустимість
припинення господарської діяльності власника на підставі рішення
суду у вичерпно встановлених законом випадках.
 
Натомість   відповідальність  за  такі   вчинені   відповідачами
правопорушення   у  сфері  містобудування  як   експлуатація   і
використання   будівель   і  споруд  АЗС-33   після   закінчення
будівництва  без прийняття їх державною приймальною  (технічною)
комісією  встановлено  спеціальним законодавчим  актом,  а  саме
абзацем   10   ст.   1   Закону  України  "Про  відповідальність
підприємств,   їх   об'єднань,   установ   та   організацій   за
правопорушення  у сфері містобудування" ( 208/94-ВР  ) (208/94-ВР)
        .  Причому
зазначеним  законом, який прийнято на виконання  ст.  25  Закону
України  "Про  основи  містобудування" ( 2780-12  ) (2780-12)
          встановлено
відповідальність  виключно у вигляді штрафу  за  конкретні  види
правопорушень у сфері містобудування, до переліку  яких  входить
також   і  здійснювана  відповідачами  експлуатація  закінченого
будівництвом об'єкту (спірної АЗС) без прийняття його  державною
приймальною комісією.
 
Згідно   зі   ст.   2   Закону  України  "Про   відповідальність
підприємств,   їх   об'єднань,   установ   та   організацій   за
правопорушення у сфері містобудування" ( 208/94-ВР  ) (208/94-ВР)
          органами,
уповноваженими  розглядати  справи про  правопорушення  у  сфері
містобудування,   та   накладати  штрафи,  визначено   інспекції
державного  архітектурно-будівельного  контролю.  Разом  з  тим,
колегія  враховує, що відповідно до ст. 19 Закону  України  "Про
господарські  товариства"  ( 1576-12  ) (1576-12)
          припинення  діяльності
відповідачів  як господарських товариств має відбуватися  шляхом
їх   реорганізації  чи  ліквідації  за  рішенням  вищого  органу
товариства чи на підставі рішення суду у разі систематичного або
грубого порушення ним законодавства.
 
Проте,  в  даному випадку такі передумови відсутні,  оскільки  з
матеріалів  справи не вбачається скасування державної реєстрації
відповідачів як юридичних осіб у встановленому порядку.
 
Водночас, судом першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам
ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        
залишено  поза  увагою встановлені постановою Дніпропетровського
апеляційного  господарського суду  від  11.07.2002  у  справі  №
А10/65 фактичні обставини можливості експлуатації спірної АЗС за
умови   виконання   всіх   заходів  щодо  попередження   аварій,
визначених у висновку судової будівельно-технічної експертизи  №
620 від 19.07.2001.
 
В   зв'язку   з   цим  на  виконання  ухвали  Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 24.06.2003 у справі №  9/87
ЗАТ  "АП"  надало  до  суду  докази  на  підтвердження  усунення
порушень  проектних рішень та норм (ДБН) і виконання відповідних
запобіжних  робіт  на  АЗС,  які  судом  не  відхилено   та   не
спростовано.
 
Таким   чином,  наявне  передчасне  та  безпідставне  припинення
господарської  діяльності  ЗАТ "АП" щодо  експлуатації  належної
йому  АЗС-33  породжує  порушення прав товариства  як  власника,
передбачених  частинами  1  та  2  ст.  4  Закону  України  "Про
власність"  ( 697-12 ) (697-12)
        , зокрема, щодо використання  свого  майна
для  здійснення  господарської та іншої не  забороненої  законом
діяльності,  в т.ч. шляхом його передачі за плату у користування
іншій особі (ТОВ "СО").
 
Враховуючи    наведене,   касаційна   інстанція    вважає,    що
відповідачами  при експлуатації АЗС-33 в м. Дніпропетровську  не
порушувалися    права    та   охоронювані    законом    інтереси
територіальної  громади                      м. Дніпропетровська
та  її  представницького  органу -  Дніпропетровської  міськради
(позивача у даній справі), які могли б бути достатньою підставою
для   припинення  господарської  діяльності  відповідачів   щодо
експлуатації спірної АЗС, а тому застосування судом такого  виду
юридичної    відповідальності   до   суб'єктів   підприємницької
діяльності за вчинене ними правопорушення в сфері містобудування
є  неправомірним  у зв'язку з чітким встановленням  законодавцем
відповідальності  за  таке  правопорушення  виключно  у  вигляді
штрафу (грошового стягнення).
 
З   огляду  на  те,  що  підставою  для  прийняття  рішення  від
22.04.2003   та   постанови  від  30.09.2003   стало   помилкове
застосування  судами  першої  та апеляційної  інстанцій  ст.  26
Закону  України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
        ,
ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
        , ст.  18
Закону  України "Про основи містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
        ,  ст.ст.
5,  6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
         та водночас незастосування судами ч.
2  ст.  19  Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
         та  ст.ст.  1,  2
Закону  України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань,
установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування"
( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
        , колегія дійшла висновку про наявність  достатніх
підстав  для скасування оскаржуваних судових рішень з прийняттям
нового рішення про відмову в позові.
 
Враховуючи  викладене та керуючись ст.ст.  111-5,  111-7,  п.  2
ст.  111-9,  ч.  І  ст.  111-10,  Господарського  процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Касаційну скаргу ЗАТ "АП" задовольнити.
 
Рішення  від  22.04.2003  господарського суду  Дніпропетровської
області   та   постанову   від   30.09.2003   Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № 9/87 скасувати.
 
В позові відмовити.
 
Накази  від  21.10.2003  господарського  суду  Дніпропетровської
області,  видані на виконання скасованих рішення та постанови  у
даній справі, вважати нечинними.