ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 9/87
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ЗАТ “АП”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 30.09.2003
Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі № 9/87
за позовом Дніпропетровського міжрайонного
природоохоронного прокурора в
інтересах держави в особі
Дніпропетровської міськради
до ЗАТ “АП” та
ТОВ “СО”
про зобов’язання відповідачів припинити господарську діяльність
по експлуатації АЗС-33 по вул. Коцюбинського, 1 в м.
Дніпропетровську
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 22.04.2003 господарського суду Дніпропетровської
області позов задоволено – на підставі ст. 7 Закону України “Про
місцеве самоврядування”, ст. 18 Закону України “Про основи
містобудування” ( 2780-12 ) (2780-12)
, п.п. 5, 6 ст. 4 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
та ст.ст. 5, 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язано відповідачів припинити господарську діяльність,
пов’язану з експлуатацією АЗС-33 по вул. Коцюбинського, 1 в
м. Дніпропетровську, з посиланням на відсутність введення
(прийняття) АЗС в експлуатацію у встановленому порядку шляхом
затвердження позивачем акту державної технічної комісії та
існування нормативної заборони на експлуатацію такого об’єкту.
Постановою від 30.09.2003 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ТОВ “АП” у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про залишення позову
без розгляду, посилаючись на те, що предметом даного спору є
порушення будівельних норм і правил (невведення об’єкта в
експлуатацію), а спеціально уповноваженими державними органами
виконавчої влади з питань містобудування і архітектури згідно зі
ст. 2 Закону України “Про відповідальність підприємств, їх
об’єднань, установ та організацій за правопорушення в сфері
містобудування” ( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
є інспекції державного
архітектурно-будівельного контролю, які мають право
встановлювати і вимагати усунення порушень будівельних правил і
норм.
Окрім того, в порушення ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом апеляційної інстанції не
враховано, що в постанові Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.07.2002 по справі № А10/65 також
зазначено про можливість експлуатації спірної АЗС за умови
виконання всіх запобіжних заходів, визначених у висновку судової
будівельно-технічної експертизи № 620 від 19.07.2001, а на
виконання ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 24.06.2003 у справі № 9/87 ЗАТ “АП” надало суду докази
на підтвердження виправлення порушень проектних рішень та норм
ДБН і виконання робіт з попередження аварії при експлуатації
АЗС-33, що належить на праві власності ЗАТ “АП”.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального і процесуального права та заслухавши
пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а
оскаржувані рішення та постанова – скасуванню з ухваленням
нового рішення про відмову в позові з наступних підстав.
На спірні правовідносини відповідальності, які виникли внаслідок
порушення відповідачами законодавства про містобудування шляхом
невведення в експлуатацію у встановленому порядку належної ЗАТ
“АП” на праві власності АЗС-33 по вул. Коцюбинського, 1 в
м. Дніпропетровську, поширюється дія ч. 2 ст. 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ч. 3 ст. 18, ст. 25 Закону України “Про
основи містобудування” ( 2780-12 ) (2780-12)
та ст.ст. 1, 2 Закону України
“Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та
організацій за правопорушення у сфері містобудування”
( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
, чим спростовуються помилкові посилання суду в
обгрунтування своїх висновків на п.п. 38, 42 ст. 26 Закону
України “Про місцеве самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, ч.
7 ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, п.п. 5, 6 ст. 4
Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
та ст.ст. 5, 6 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, які не стосуються спірних відносин. Адже,
виникнення даного спору обумовлене порушенням першим
відповідачем законодавства в сфері містобудування, але аж ніяк
не порушенням власником (ЗАТ “АП”) зобов’язань соціального та
екологічного характеру, передбачених п. 5 ст. 4 Закону України
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, а тому судом при прийнятті
оскаржуваних рішення та постанови безпідставно ототожнено
зазначені порушення. В зв’язку з цим помилковими визнаються
висновки суду першої інстанції про потенційну небезпечність
об’єкту (АЗС), експлуатація якого загрожує навколишньому
природному середовищу та життю людей, які мають характер
припущень, оскільки з матеріалів справи не вбачається доказів на
підтвердження цих обставин. Окрім того, експлуатація будь-якої
автозаправної станції є потенційно небезпечною та може
загрожувати навколишньому природному середовищу та життю чи
здоров’ю людей, оскільки такі об’єкти є джерелом підвищеної
небезпеки.
Водночас помилковими вважаються посилання суду першої інстанції
на ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
як на підставу для задоволення
позову у даній справі, оскільки припинення господарської
діяльності юридичної особи не відноситься до переліку способів
судового захисту цивільних прав, закріпленого зазначеною
статтею, і таке припинення не слід ототожнювати з припиненням
правовідношення.
Вчинене ЗАТ "АП" правопорушення у сфері містобудування полягає
виключно у невведенні АЗС-33 в експлуатацію у встановленому
порядку (шляхом затвердження акта державної приймальної
технічної комісії), що встановлено рішенням від 01.04.2003
господарського суду Дніпропетровської області та постановою від
11.07.2002 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у
справі № А10/65, якими визнано недійсним рішення
Дніпропетровської міськради № 1792 від 29.09.1998 "Про
затвердження акту державної технічної комісії про готовність
закінченого будівництвом об'єкта -АЗС по вул. Коцюбинського, 1".
Зважаючи на це касаційна інстанція визнає помилковим задоволення
судом першої інстанції позовних вимог про припинення
господарської діяльності відповідачів щодо експлуатації належної
ЗАТ "АП" АЗС-33 по вул. Коцюбинського, 1 в м.
Дніпропетровську з наступних підстав.
У відповідності з ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади (в т.ч. органи судової влади) зобов'язані
дўти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 6 ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
діяльність власника може бути обмежено чи припинено у випадках і
в порядку, встановлених законодавчими актами України.
Відповідно до абзацу 3 статті 11 Закону України "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
діяльність підприємця припиняється на
підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством
України.
Отже, норми ст. 6 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та
ст. 11 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
мають
відсилочний характер, тобто чітко вказують на допустимість
припинення господарської діяльності власника на підставі рішення
суду у вичерпно встановлених законом випадках.
Натомість відповідальність за такі вчинені відповідачами
правопорушення у сфері містобудування як експлуатація і
використання будівель і споруд АЗС-33 після закінчення
будівництва без прийняття їх державною приймальною (технічною)
комісією встановлено спеціальним законодавчим актом, а саме
абзацем 10 ст. 1 Закону України "Про відповідальність
підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за
правопорушення у сфері містобудування" ( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
. Причому
зазначеним законом, який прийнято на виконання ст. 25 Закону
України "Про основи містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
встановлено
відповідальність виключно у вигляді штрафу за конкретні види
правопорушень у сфері містобудування, до переліку яких входить
також і здійснювана відповідачами експлуатація закінченого
будівництвом об'єкту (спірної АЗС) без прийняття його державною
приймальною комісією.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про відповідальність
підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за
правопорушення у сфері містобудування" ( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
органами,
уповноваженими розглядати справи про правопорушення у сфері
містобудування, та накладати штрафи, визначено інспекції
державного архітектурно-будівельного контролю. Разом з тим,
колегія враховує, що відповідно до ст. 19 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
припинення діяльності
відповідачів як господарських товариств має відбуватися шляхом
їх реорганізації чи ліквідації за рішенням вищого органу
товариства чи на підставі рішення суду у разі систематичного або
грубого порушення ним законодавства.
Проте, в даному випадку такі передумови відсутні, оскільки з
матеріалів справи не вбачається скасування державної реєстрації
відповідачів як юридичних осіб у встановленому порядку.
Водночас, судом першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам
ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
залишено поза увагою встановлені постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 11.07.2002 у справі №
А10/65 фактичні обставини можливості експлуатації спірної АЗС за
умови виконання всіх заходів щодо попередження аварій,
визначених у висновку судової будівельно-технічної експертизи №
620 від 19.07.2001.
В зв'язку з цим на виконання ухвали Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 24.06.2003 у справі № 9/87
ЗАТ "АП" надало до суду докази на підтвердження усунення
порушень проектних рішень та норм (ДБН) і виконання відповідних
запобіжних робіт на АЗС, які судом не відхилено та не
спростовано.
Таким чином, наявне передчасне та безпідставне припинення
господарської діяльності ЗАТ "АП" щодо експлуатації належної
йому АЗС-33 породжує порушення прав товариства як власника,
передбачених частинами 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, зокрема, щодо використання свого майна
для здійснення господарської та іншої не забороненої законом
діяльності, в т.ч. шляхом його передачі за плату у користування
іншій особі (ТОВ "СО").
Враховуючи наведене, касаційна інстанція вважає, що
відповідачами при експлуатації АЗС-33 в м. Дніпропетровську не
порушувалися права та охоронювані законом інтереси
територіальної громади м. Дніпропетровська
та її представницького органу - Дніпропетровської міськради
(позивача у даній справі), які могли б бути достатньою підставою
для припинення господарської діяльності відповідачів щодо
експлуатації спірної АЗС, а тому застосування судом такого виду
юридичної відповідальності до суб'єктів підприємницької
діяльності за вчинене ними правопорушення в сфері містобудування
є неправомірним у зв'язку з чітким встановленням законодавцем
відповідальності за таке правопорушення виключно у вигляді
штрафу (грошового стягнення).
З огляду на те, що підставою для прийняття рішення від
22.04.2003 та постанови від 30.09.2003 стало помилкове
застосування судами першої та апеляційної інстанцій ст. 26
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
,
ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 18
Закону України "Про основи містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
, ст.ст.
5, 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та водночас незастосування судами ч.
2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та ст.ст. 1, 2
Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань,
установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування"
( 208/94-ВР ) (208/94-ВР)
, колегія дійшла висновку про наявність достатніх
підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з прийняттям
нового рішення про відмову в позові.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2
ст. 111-9, ч. І ст. 111-10, Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ "АП" задовольнити.
Рішення від 22.04.2003 господарського суду Дніпропетровської
області та постанову від 30.09.2003 Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № 9/87 скасувати.
В позові відмовити.
Накази від 21.10.2003 господарського суду Дніпропетровської
області, видані на виконання скасованих рішення та постанови у
даній справі, вважати нечинними.