ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2004 Справа N 2-15/2142-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого,
Є. Чернова,
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача А. Солодков
- відповідача
розглянув
касаційну скаргу Республіканського комітету із захисту прав
споживачів Автономної Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду
у справі № 2-15/2141-2003
за позовом ПП А.Копьева
до Республіканського комітету із захисту прав
споживачів Автономної Республіки Крим
про визнанням недійсною постанови відповідача,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя
Т.Дадинська) позов задоволено частково, визнано недійсною
постанову відповідача про застосування санкцій за реалізацію
автомобіля “Hundai Sonata” на суму 70115 грн. без відповідного
сертифікату, оскільки автомобіль знаходився у позивача на
зберіганні. В іншій частині позову відмовлено, оскільки інший
товар безпідставно реалізований без сертифікатів, що підпадає
під відповідальність, встановлену ст. 23 Закону України “Про
захист прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
, відсутність необхідної
доступної інформації на товари відповідачем не доведена, що не
дає підстав для застосування ст. 18 Закону України “Про захист
прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.11.2003 (судді: В.Лисенко, Л.Заплава, Т.Видашенко)
рішення суду по цій справі змінено, визнано недійсним
застосування санкцій до позивача на суму 118471,24 грн., з
відповідача стягнуто 245,50 грн. судових витрат, оскільки
позивач по зазначеній відповідачем адресі підприємницькою
діяльністю не займається, відповідач не наділений повноваженнями
по вилученню документів позивача, не доведено факт реалізації
товару без відповідних сертифікатів, факт відсутності
достовірної інформації на певні товари.
Республіканський комітет по захисту прав споживачів просить
постанову та рішення суду по цій справі скасувати, у позові
відмовити, так як право вилучення документів передбачено ст. 5
Закону України “Про захист прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
.
Представник позивача проти касаційної скарги заперечує, так як
вимоги скаржника не є обґрунтованими.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом неправильно застосований ст. 5 Закону України “Про захист
прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
, що передбачає право “вилучати
неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про
порушення прав споживачів”.
Вилучені при перевірці торгового об'єкта СПД Копйова О.О.
документи свідчать про порушення прав споживачів, що відображено
в акті перевірки дотримання законодавства про захист прав
№ 000509 від 25.07.- 1.08.2002 р.
Право вилучення документів, які свідчать про порушення прав
споживачів передбачено Положенням від 14.09.2000 р. № 559, на
яке посилається судова колегія в абз. 9 сторінки 4 оскаржуваної
постанови. Пункт 3 Положення про порядок вилучення неякісних
товарів, документів і інших предметів, що свідчать про порушення
прав споживачів ( 26/95-ВР ) (26/95-ВР)
, затвердженого постановою Верховної
Ради України від 25.01.1995 р. № 26/95-ВР передбачає вилучення
документів, що свідчать про порушення прав споживачів
(товарно-транспортних накладних, документів, що засвідчують
якість, сертифікатів відповідності, технічних паспортів,
цўнникўв, ярликів, калькуляційних і технологічних карт і т.і.),
як правило, в оригіналі чи копіях, засвідчених у встановленому
порядку.
Таким чином, висновок суду про відсутність у державних органів з
захисту прав споживачів права вилучення документів у суб'єктів
підприємницької діяльності, що перевіряються, не відповідає
нормам матеріального права.
Не доведена незаконність зазначених нормативних актів.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ХПК України обставини справи, що
відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
відповідними засобами доказування, не можуть підтверджуватися
іншими засобами доказування.
При наявності в матеріалах справи довідки-повідомлення № 78 про
відсутність по пр. Перемоги, 211-а магазину (а.с. 66) і
схематичного плану розміщення магазину по вул. Глінки, 66,
розташованого в правому нижньому куті дозволу (а.с. 86),
цінників (а.с. 37), акта контрольної перевірки правильності
розрахунків за реалізовані товари № 000678 від 25.07.2003 р.
(а.с. 33), товарного чека СПД Копйова О. О. (а.с. 34),
гарантійного талона СПД Копйова О.О., (а.с. 35), накладної № НП
- 0000046 від 19.07.2002 р. (а.с. 38-40), інших документів, у т.
ч. акта № 000509 від 25.07.- 01.08.2002 р., висновок судової
колегії про нездійснення СПД Копйовим О. О. торгової діяльності
по вул. Глінки, 66, м. Сімферополь, а також відсутності підстав
для проведення перевірки за зазначеною адресою є помилковим та
передчасним.
Акт від 26.07.2002 р. і вірогідність його змісту не
досліджувалися ні в господарському суді Автономної Республіки
Крим, ні в Севастопольському апеляційному господарському суді,
що свідчить про неповноту встановлення обставин справи.
Висновок суду про необхідність здійснення угоди купівлі продажу
для застосування штрафу по абзацу 4 ч. 1 ст. 23 Закону не
відповідає змісту зазначеного абзацу ст. 23 Закону України “Про
захист прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
є безпідставним.
Штраф відповідно до абзацу 4 ч. І ст. 23 Закону України “Про
захист прав споживачів” ( 1023-12 ) (1023-12)
обчислюється не від вартості
реалізованого товару, а від вартості отриманої для реалізації
партії товару.
В порушення частини 1 ст. 4-7, ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судова колегія винесла постанову в справі без
розгляду доводів, що знаходяться в матеріалах справи, що
призвело до помилкових висновків.
Зокрема, незважаючи на те, що товар, перерахований у п.п. 85-105
таблиці акта № 000509 не підлягає сертифікації, не зазначений у
Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в
Україні ( z0782-02 ) (z0782-02)
, затвердженому наказом Держстандарту
України від 30.08.2002 р. № 498, судова колегія погодилась з
висновком господарського суду Автономної Республіки Крим про
сертифікацію зазначеного товару, що на думку судової колегії, є
підтвердженням якості і безпеки. При цьому, ні в акті, ні в
постанові відповідача не згадується про відсутність Інформації
про сертифікацію товару, зазначеного в пунктах 85-105 таблиці
акта № 000509. Відсутні сертифікати відповідності на товар,
зазначений у пунктах 85-105 і в матеріалах справи:
- при наявності в акті № 000509 і постанові № 814 від
17.09.2002р. розшифровки відсутньої інформації, а саме: про
якість і безпеку, датах виготовлення, найменування товару,
найменування й адресу виготовлювача, найменування й адресу
підприємства, що виконує ремонт і гарантійне обслуговування,
апеляційна інстанція дійшла до помилкового висновку про
відсутність розшифровки необхідної, доступної, достовірної і
своєчасної інформації, що відображено у постанові;
- в порушення абз. 2 ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, п. 39
Порядку заняття торговою діяльністю і Правил торгового
обслуговування населення, затверджених постановою КМ України від
8.02.1995 р. № 108, судова колегія поширила дію сертифіката
відповідності ВА № 148357, зареєстрованого в Реєстрі системи
сертифікації Укрсепро від 12.06.2001 р. ИА. 10850013836 -01 про
сертифікацію вітчизняних акумуляторних батарей “Иста”
( z0474-00 ) (z0474-00)
, виготовлених у м. Дніпропетровську на імпортні
акумуляторні батареї “Баннер”, виготовлені в Австрії.
Отже, судами першої та апеляційної інстанції не додержані норми
матеріального і процесуального права, які встановлюють правила
доказування, розподілу обов’язків доказування, належності й
припустимості доказів, порядку збирання, надання і дослідження
доказів, неповно встановлені обставини справи.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Республіканського комітету з захисту прав
споживачів задовольнити частково.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.11.2003 у справі № 2-15/2142-2003 та рішення суду у цій
справі скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд в іншому складі суддів до
господарського суду Автономної Республіки Крим.