ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2004 Справа N 33/570
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Печерському районі м. Києва
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 20.11.2003
у справі № 33/570
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "К"
до Державної податкової інспекції у
Печерському районі м. Києва
про визнання недійсним розпорядження,
за участю представників від:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2003 позов
задоволено: визнано недійсним розпорядження ДПІ у Печерському
районі м. Києва про визнання змін у визначену платником суму
податку на додану вартість № 80/26-16 від 04.11.2002; визнано
недійсним розпорядження ДПІ у Печерському районі м. Києва про
внесення змін у визначену платником суму податку на додану
вартість № 82/26-16 від 04.11.2002.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
20.11.2003 рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без
задоволення.
Оскаржуючи судові акти, податкова інспекція просить скасувати
рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2003 та постанову
Київського апеляційного господарського суду та ухвалити нове
рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "К" з
мотивів того, що при прийнятті рішення та постанови по справі,
судом порушено норми матеріального права, а саме: пп. 8.2.1. ст. 8
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
та невірно застосовано пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пп. 5.1
ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін,
розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на
підставі акту перевірки підприємства з питань правильності
нарахування та своєчасності сплати до бюджету сум податку на
додану вартість за липень, серпень та вересень 2002 р. складено
акт № 160 від 01.11.2002.
На підставі даного акту перевірки відповідач прийняв розпорядження
№ 80/26016 від 04.11.2002 про внесення змін у визначену платником
суму податку на додану вартість за результатами попередньої
перевірки попередньої декларації по податку на додану вартість,
яким позивачу зменшено податковий кредит у сумі 163 940, 00 грн.;
розпорядженням № 81/26-16 від 04.11.2002, яким позивачу зменшено
податковий кредит у сумі 83 330, 00 грн.; розпорядженням 82/26-16
від 04.11.2002, яким позивачу зменшено податковий кредит у сумі
186 565, 00 грн..
Як слідує з матеріалів справи 24.07.2002 позивач уклав з ТОВ "РС"
договір № 4/1 купівлі-продажу нежилих будівель. Сторони договору
04.11.2002 уклали додаткову угоду до даного договору, відповідно
до п. 4.1 ст. 4 якої передача будівель покупцю (позивачу)
здійснюґться продавцем (ТОВ "РС") на протязі 60 банківських днів з
моменту укладення договору.
Право власності на будівлі переходить від продавця до покупця з
моменту підписання акту прийому-передачі будівель, отже станом на
14.08.2003 позивач набув право власності на будівлі за адресою м.
Київ та розрахувався за вказані будівлі.
Зменшення суми, яка була задекларована позивачем до відшкодування,
відбулося у зв'язку з тим, що позивач включив до складу
податкового кредиту суми податку на додану вартість по
незавершеному будівництву, тобто основним фондам, які не приймають
участі в господарській діяльності підприємства в звітному
податковому періоді.
Відповідно до пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі
змінами і доповненнями) податковий кредит періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням)
основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу
податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків
введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав
платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного
періоду.
Відповідно до пп. 8.2.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.1994 № 334/94- ВР
(зі змінами і доповненнями) основні фонди - це матеріальні
цінності, що використовуються у господарській діяльності платника
податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з
дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та
вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або
моральним зносом.
В силу приписів п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
таке визначення основних фондів
поширюється і на сферу правовідносин, що виникають у зв'язку із
сплатою податку на додану вартість.
Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні
засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
27.04.2000 № 92 ( z0288-00 ) (z0288-00)
, визначено, що основні засоби - це
матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання
їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг
здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних
і соціальне - культурних функцій, очікуваний строк корисного
використання (експлуатації) яких більше одного року.
Пунктом 22 цього ж Положення (стандарту) ( z0288-00 ) (z0288-00)
закріплено,
що об'єктом амортизації є вартість основних засобів (крім вартості
землі і незавершених капітальних інвестицій).
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків
бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і
господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої
наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291
( z0892-99 ) (z0892-99)
, інформація про наявність та рух об'єктів, які
віднесені до складу основних засобів, обліковується й
узагальнюґться на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби".
Синтетичний рахунок 15 "Капітальні інвестиції" призначений для
обліку витрат на придбання або створення матеріальних і
нематеріальних активів.
За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
податкова звітність
ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Оскільки, приписами пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
амортизація основних
фондів чи нематеріальних активів передбачена як необхідна умова
для включення до податкового кредиту сум податку на додану
вартість, сплачених (нарахованих) платником у зв'язку з їх
придбанням, податковий кредит може складатися із сум податку на
додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням
основних фондів, вартість яких у бухгалтерському обліку платника
відтворена на синтетичному рахунку 10 "Основні засоби".
Наведене підтверджується і змістом приписів пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
згідно з якими придбання і спорудження основних фондів мають
однакове правове значення для платника стосовно підстав для
включення до податкового кредиту пов'язаних з ними витрат по
сплаті податку на додану вартість. В розумінні цього пункту,
придбання основних фондів може стосуватися певного об'єкту, що
відповідає ознакам таких фондів.
Обов'язок господарського суду оцінювати докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом, покладений на господарський суд ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення
спору.
Місцевий та апеляційний господарські суди при прийняті
оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог не
дослідили та не встановили яким чином відтворені в бухгалтерському
обліку платника податків спірні об'єкти незавершеного будівництва,
тобто неповно з'ясували всі обставини, які мають значення для цієї
справи.
Вищенаведене свідчить про те, що місцевим та апеляційним
господарськими судами зроблено висновки при неповно встановлених
обставинах справи. Оскільки передбачені процесуальним
законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не
дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на
новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому
розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і
повно перевірити всі обставини справи, доводи, на яких ґрунтуються
вимоги та заперечення сторін і в залежності від встановлених
обставин вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському
районі м. Києва від 19.12.2003 за № 11840/9/10- 008/2 задовольнити
частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.11.2003 та рішення господарського суду м. Києва від
17.09.2003 скасувати, а справу № 33/570 передати на новий розгляд
до господарського суду м. Києва.