ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2004 Справа N 9/129
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому - Кіровоградської міжрайонної
судовому засіданні касаційні державної податкової інспекції;
скарги: - Дочірнього підприємства "С"
відкритого акціонерного товариства
"К"
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18.11.2003
у справі № 9/129
господарського суду Кіровоградської області
за позовом Дочірнього підприємства "С"
відкритого акціонерного товариства
"К"
до відповідачів: 1) Кіровоградської міжрайонної
державної податкової інспекції;
2) Відділення державного
казначейства у Кіровоградському
районі
про стягнення бюджетної заборгованості
та процентів в сумі 57 626, 78
грн.,
за участю представників від:
позивача не з'явились
відповідача не з'явились
ВАТ "К" звернулось з позовом господарського суду про зобов'язання
відповідача на протязі семи банківських днів перерахувати на р/р
26007000538001 в АКБ "Надра" МФО 323624 суму 57 286, 14 грн. (41
694, 80 грн. - основного боргу; 3 089, 75 грн. - штраф у розмірі
120 відсотків ставки НБУ; 1 041, 80 грн. - пеня в розмірі 3%
річних; 11 459, 79 грн. - понесених збитків).
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 07.07.2003
за власною ініціативою господарський суд залучив до участі у
справі в якості іншого відповідача - Відділення державного
казначейства у Кіровоградському районі.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
03.09.2003 позов задоволено частково: стягнуто з Державного
бюджету України на користь ДП "С" ВАТ "К" 44 998, 40 грн.
бюджетної заборгованості, у т. ч. 41 694, 80 грн. - податку на
додану вартість та 3 303, 60 грн. - нарахованих процентів. В іншій
частині позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18.11.2003 рішення господарського суду Кіровоградської області від
03.09.2003 у справі № 9/129 змінено, викладено абзац другий його
резолютивної частини в наступній редакції: "стягнути з Державного
бюджету України на користь ДП "С" ВАТ "К" 44 998, 40 грн.
бюджетної заборгованості, в тому числі: 41 694, 80 грн. - податку
на додану вартість за квітень 2002 року". В решті рішення залишено
без змін.
Звертаючись з касаційною скаргою, ДП "С" ВАТ "К" просить скасувати
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду, а
рішення господарського суду Кіровоградської області - залишити без
змін, оскільки вважає, що приймаючи судове рішення апеляційний
господарський суд безпідставно позбавив підприємство позивача
права на одержання нарахованих процентів за несвоєчасність сплати
бюджетної заборгованості, чим порушив норми матеріального та
процесуального права з мотивів викладених у касаційній скарзі.
Разом з цим, Кіровоградська МДПІ, звертаючись з касаційною
скаргою, просить прийняти касаційну скаргу на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2003
у справі № 9/129, а також на рішення господарського суду
Кіровоградської області від 03.09.2003 з одночасним оспорюванням
виконавчого документа та виконання рішення № 9/129 в порядку
виконавчого провадження, в частині задоволених позовних вимог, у
зв'язку з чим скасувати вказані рішення в частині задоволення
позовних вимог, та прийняти нове рішення про відмову в задоволені
позову, в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на
допущені судовими інстанціями порушення норм матеріального та
процесуального права, мотивація яких викладено в касаційній
скарзі.
Проаналізувавши матеріали справи та касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування місцевим та апеляційним господарським
судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
Як слідує з матеріалів справи та встановлених обставин, позивачем
заявлені позовні вимоги про зобов'язання повернення йому з
Державного бюджету України бюджетної заборгованості по ПДВ та
процентів у розмірі 57 626 грн. 14 коп..
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на декларації з
податку на додану вартість за квітень 2002 р.
Відповідно до підпункту 7.7.1 статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що підлягають
сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як
різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у
зв'язку з будь-яких проданих товарів (робіт, послуг) протягом
звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.
У даній справі підставою позову є порушення передбаченого законом
права підприємства на отримання з державного бюджету України
надмірно плаченого ПДВ протягом 30 календарних днів з дня подання
розрахунку. Відповідно до частини 5 пункту 7.7.3 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за даної
обставини платник податку має право у будьякий момент після
виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом
про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно
сплаченого податку.
Господарський суд першої та апеляційної інстанцій зробили висновок
про те, що вимоги позивача про повернення податку на додану
вартість мотивовані відповідно до підпункту 7.7.3 п. 7.7 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є
правомірними.
В судових актах щодо правомірності відшкодування податку та
розміру відшкодування наведено детальне обґрунтування.
Проте, одним із доводів касаційної скарги є той аргумент, що
позивачу відмовлено в стягненні нарахованих процентів.
Так, місцевий господарський суд, задовольняючи вимоги в частині
стягнення процентів мотивував рішення тим, що відповідно до
підпункту 7.7.3 п.7.7. ст.7 приписів Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми не відшкодовані платнику
податку та протягом визначеного в цьому пункті строку вважаються
бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості
нараховуються проценти на рівні 120 процентів від облікової ставки
Національного банку України, встановленої на момент їх виникнення,
протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку
має право у будь-який момент після виникнення бюджетної
заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з
бюджету.
Апеляційний господарський суд, відмовивши підприємству в стягненні
нарахованих процентів, керувався Порядком відшкодування податку на
додану вартість, затвердженого наказом ДПА України та Головного
управління Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72
( z0263-97 ) (z0263-97)
зі змінами та доповненнями від 21.05.2001, а не
самим Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР
), де чітко зазначено в пп. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7, що на суму
бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120
процентів від облікової ставки НБУ, встановлених на момент її
виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Встановивши бюджетну заборгованість, суд першої інстанції
обґрунтовано, з урахуванням сум сплаченого податку у спірний
період, застосував порядок відшкодування з бюджету податку на
додану вартість, оскільки такий порядок встановлено вищенаведеними
нормами Закону при виникненні у звітному періоді від'ємного
значення суми.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що твердження
відповідача не є підставою для відмови у задоволенні вимог
позивача щодо сплати відсотків, оскільки Закон не пов'язує їх
виплату з причинами виникнення заборгованості.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційним судом
допущено порушення норм матеріального права, а отже, постанова
суду в цій частині не відповідає вимогам Закону.
Господарським судом першої та апеляційної інстанцій на підставі
ретельної юридичної оцінки та інших наявних у справі доказів
відмовлено позивачу в стягненні збитків та 3% річних з яким
погоджується позивач.
Колегія суддів відхиляє порушені податковою інспекцією питання
щодо порушень місцевим та апеляційним судом норм матеріального
права, оскільки ці посилання є по суті запереченнями щодо оцінки
судами доказів по справі, а згідно імперативних вимог ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази та додатково
перевіряти наявні у справі докази.
Водночас не заслуговують на увагу посилання відповідача на
порушення судами Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
, оскільки позов поданий не про оспорення виконавчого
документу та виконання рішення суду, а про стягнення бюджетної
заборгованості.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про
правомірність застосування місцевим господарським судом до спірних
правовідносин норм чинного законодавства та відсутністю будь-яких
підстав вважати, що судом помилково застосовані норми
матеріального і процесуального права, а отже, постанова
апеляційного господарського суду в частині відмови в стягненні
відсотків підлягає скасуванню та залишенню без змін рішення
господарського суду.
На підставі викладеного керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "С" ВАТ "К" від
17.12.2003 № 65 задовольнити, а касаційну скаргу Кіровоградської
міжрайонної державної податкової інспекції від 18.12.2003
№ 7180/10-0 - залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 18.11.2003 в частині відмови у стягнення процентів,
нарахованих на суму бюджетної заборгованості скасувати, а рішення
господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2003 -
залишити в цій частині без змін. В іншій частині постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2003
у справі № 9/129 залишити без змін.
3. Видачу наказу доручити господарському суду Кіровоградської
області відповідно до ст. 116 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.