ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2004 справа N А 27/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Жовтневому районі
відкритому м. Дніпропетровська
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.10.2003
у справі № А 27/14
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом ТОВ "ЗК"
до ДПІ у Жовтневому районі
м. Дніпропетровська
про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
19.08.2003 у справі № А 27/14, залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2003
позов задоволено: рішення ДПІ у Жовтневому районі м.
Дніпропетровська від 14.02.2001 № 1032/7/26-27 визнано недійсним з
мотивів недоведеності висновків акту перевірки і непідтвердження
останніх матеріалами справи і висновком судово-бухгалтерської
експертизи № 292 від 30.04.2003, наданим Дніпропетровським науково
- дослідним інститутом судових експертиз.
У касаційній скарзі ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська
просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 28.10.2003, рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 19.08.2003 у справі № А 27/14 та
прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити,
посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної
інстанції п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 22.05.1997
року № 283/97-ВР (зі змінами і доповненнями), п.п. 7.3.1 п. 7.3,
п.п. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і
доповненнями).
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого
представника в засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши
матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у
Жовтневому районі м. Дніпропетровська 14.02.2001 було прийнято
рішення № 1032/7/26-27 про застосування та стягнення фінансових
санкцій за порушення законодавства про оподаткування, яким
товариству з обмеженою відповідальністю "ЗК" були донараховані
податки та застосовані штрафні (фінансові) санкції, а саме:
податок на додану вартість у сумі 93877 грн., штраф по податку на
додану вартість - 93877 грн. та пеня по даному податку - 16790,74
грн.; податок на прибуток - 399000 грн., штраф по податку на
прибуток - 119700 грн. та пеня - 19773,1 грн.
Підставою для прийняття рішення став акт № 002615 від 05.02.2001
року про результати перевірки дотримання вимог податкового та
валютного законодавства України ТОВ "ЗК" за період 29.02.1995р. по
01.01.2001р. Проведеною перевіркою встановлено заниження податку
на прибуток у сумі 399 ти. грн. та податку на додану вартість у
сумі 93878 грн. внаслідок порушення позивачем норм Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що
висновки відповідача щодо порушення позивачем норм податкового
законодавства і заниження податку на прибуток і податку на додану
вартість у спірний період не підтверджені матеріалами справи, в
т.ч. висновком судово - бухгалтерської експертизи.
Однак, вищезазначені висновки господарських судів першої та
апеляційної інстанцій не можна вважати таким, що ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, не дали належну оцінку всім доказам у справі.
Так, господарські суди попередніх інстанцій, зробивши висновок про
неможливість подачі позивачем декларації з податку на прибуток за
ІV квартал 2000 р. і з податку на додану вартість за листопад-
грудень 2000 р. внаслідок вилучення частини документів до початку
проведення перевірки податковим органом (що вплинуло на результати
перевірки), не дослідили які саме документи було вилучено
податковим органом, яким чином це вплинуло на правильність
визначення податкових зобов'язань, чи надавалися в майбутньому ці
документи на дослідження до Дніпропетровського науково-дослідного
інституту судових експертиз; чи мав позивач можливість без
вилучених документів подати декларацію з податку на прибуток за ІV
квартал 2000 р. і декларацію з податку на додану вартість за
листопад-грудень 2000 р.
Крім того, слід зазначити, що в порушення вимог ст.ст. 42, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(згідно з якими висновок судового експерта для
господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським
судом за правилами ст. 43 цього кодексу) господарський суд,
пославшись на непідвердження висновків відповідача, викладених в
акті перевірки, матеріалами справи і висновком судово-
бухгалтерської експертизи, фактично лише обмежився викладенням
змісту висновку судово - бухгалтерської експертизи. Але слід
зазначити, що викладення судом змісту висновку судово-
бухгалтерської експертизи без оцінки його як доказу за правилами
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може вважатися встановленням
судом факту, на підтвердження якого надано цей доказ.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи, неправильно застосовані
норми матеріального права.
Допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції
вищезазначені порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою
для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення
справи на новий розгляд.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановленні судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська
задовольнити частково.
Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 28.10.2003, рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 19.08.2003 у справі № А 27/14, а справу направити на
новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.