ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2004 справа N 41/100а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у м. Маріуполі
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 23.10.2003
у справі № 41/100а
господарського суду Донецької області
за позовом ВАТ "МХ"
до ДПІ у м. Маріуполі
про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.05.2003 у
справі № 41/100а, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 23.10.2003 позов задоволено:
податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Маріуполі №0000541530/0
від 29.08.2002, № 0000541530/1 від 14.11.2002, № 0000541530/2 від
22.01.2003, № 0000541530/3 від 07.04.2003 визнано недійсними з
мотивів неправильного застосування відповідачем норм ст. 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 № 2181-ІІІ.
У касаційній скарзі ДПІ у м. Маріуполі просить скасувати постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2003 та
рішення господарського суду Донецької області від 30.05.2003 у
справі № 41/100а та прийняти нове рішення, посилаючись на
неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції
норм ст. 1, 4, 5, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,
перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
19.03.2002р. позивач подав до податкового органу повідомлення про
результати розрахунку авансового внеску податку на прибуток за
лютий 2002 р. у сумі 1 446 000 грн. та звернувся до ДПІ у м.
Маріуполі з листом про спрямування залишку бюджетного
відшкодування по податку на додану вартість за жовтень 2001 р. та
частку відшкодування за листопад 2001 р. в рахунок авансового
внеску по податку на прибуток за лютий 2002 р. у сумі 1 446 000
грн.
Як встановлено у судовому засіданні, відшкодування податку на
додану вартість в рахунок авансового внеску з податку на прибуток
на підставі листа позивача відбулося 16.04.2002 казначейським
платіжним дорученням № 570/1546.
29.08.2002 ДПІ у м. Маріуполі прийняла податкове
повідомлення-рішення № 0000541530/0, на підставі якого застосувала
до підприємства-позивача штрафні санкції у сумі 141 399, 87 грн.
за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового
зобов'язання на 18 календарних днів у розмірі 10 % від суми 1 413
998, 72 грн. на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 7 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
За результатами апеляційного оскарження, вищезазначене податкове
повідомлення - рішення залишено без змін.
У зв'язку з апеляційним розглядом скарг, ДПІ у м. Маріуполі
ophimrn нові податкові повідомлення-рішення; № 0000541530/1 від
14.11.2002, № 0000541530/2 від 22.01.2003, № 0000541530/3 від
07.04.2003 з тих же підстав та в тій же сумі, що й податкове
повідомлення-рішення № 0000541530/0 від 29.08.2002, з
встановленням нового строку сплати штрафної санкції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно та повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
безпідставного застосування до позивача штрафних санкцій згідно з
п.п. 17.1.7 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з огляду на наступне.
Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено
відповідальність платників податків у вигляді сплати штрафу за
несплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом
граничних строків, визначених цим Законом.
Порядок узгодження сум податкових зобов'язань визначено ст. 5
вищезазначеного Закону. Під самостійним узгодженням податкового
зобов'язання слід розуміти подання платником податку до
податкового органу податкової декларації з визначеним у ній
самостійно податковим зобов'язанням. Податкове зобов'язання,
самостійно визначене платником податків у податковій декларації,
вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Згідно п.1.11 ст.1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податкова декларація, розрахунок
(далі - податкова декларація) - документ, що подається платником
податків до контролюючого органу у строки та за формою,
встановленими законодавством, на підставі якого здійснюється
нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).
Для податку на прибуток підприємств податковим періодом є звітний
квартал згідно з п. 11.1 ст. 11 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 22.05.1997 № 283/97-ВР.
Відповідно до п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків
зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання,
зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти
календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1
статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
для подання податкової
декларації.
При цьому, самостійно узгодженим платником податку податковим
зобов'язанням може бути лише те податкове зобов'язання, яке
визначається ним у податковій декларації; статус податкової
декларації має лише той документ, який крім ознак, визначених п.
1.11 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, містить розрахунок податкового зобов'язання
за базовий податковий період.
Зазначене кореспондується з ч. 2 п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 вказаного
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
в якій зазначено, що для цілей п.п. 4.1.4 (який
визначає строки подання податкових декларацій за базовий
(податковий) звітний період) цього пункту під терміном "базовий
податковий період" слід розуміти податковий період, визначений
відповідним законом з питань оподаткування.
Таким чином, строк сплати самостійно узгодженого податкового
зобов'язання визначається чинним законодавством України, виходячи
зі строку подання податкової декларації, у якій визначається сума
такого податкового зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 п.п. 16.7 ст. 16 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997
№ 283/97-ВР розрахунки авансових внесків здійснюються платником
податку самостійно, без подання декларації на прибуток.
Податковому органу платник податку надсилає лише повідомлення про
результати розрахунку авансового внеску з податку на прибуток.
Законодавством не встановлена процедура узгодження платником
податків сум авансового внеску з податку на прибуток з податковими
органами.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що повідомлення про результати розрахунку авансового внеску з
податку на прибуток за лютий 2002 р. позивачем було подано
19.03.2002, а остаточне та повне погашення податкових зобов'язань
відбулося 16.04.2002. Отже, узгоджена сума податкового
зобов'язання з податку на прибуток за І квартал 2002 р., визначена
у відповідній податковій декларації, повинна бути сплачена до
20.05.2002, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові
підстави для застосування до позивача штрафних санкцій за
порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов'язання.
За таких обставин постанова Донецького апеляційного господарського
суду від 23.10.2003 у справі № 41/100а відповідає вимогам чинного
законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим
підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Маріуполі залишити без задоволення, а
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
23.10.2003 у справі № 41/100а - без змін.