ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2004 Справа N 14/316
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ТОВ “НВП “НВО “І”
скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 25.09.2003
року
у справі за позовом Української державної інноваційної
компанії в особі Луганського
регіонального відділення
Української державної інноваційної
компанії
до ТОВ “НВП “НВО “І”
про стягнення 735 891 грн.
В С Т А Н О В И В:
У червні 2003 року Українська державна інноваційна компанія в
особі Луганського регіонального відділення звернулась до суду з
позовом до ТОВ Науково-виробниче підприємство “НВО “І” про
стягнення 650 тис. грн. заборгованості по договору від
25.07.1995, № 161, 40950 грн. на відшкодування втрат від
знецінення коштів та 44941 грн. пені.
Рішенням господарського суду Луганської області від 08.07.2003,
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 25.09.2003 позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач посилається на неправильну
правову оцінку судом обставин справи, зокрема безпідставність
поновлення строку позовної давності, припинення раніше прийнятим
судовим рішенням провадження по справі у частині вимог про
стягнення боргу і просить рішення суду першої інстанції та
постанову апеляційного суду скасувати, а у задоволенні позову
відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача,
перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги судова
колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з
наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 25.07.1995 між Державним
інноваційним фондом, правонаступником якого є позивач, та
відповідачем по справі укладено договір № 161 за умовами якого
останньому було надано 650 тис. грн. на термін до 25.01.1997.
Додатковими угодами до договору від 26.02.1997 та від 25.12.1997
строк повернення коштів продовжено до.07.1998 р.
Але в обумовлений договором термін відповідач кошти не повернув
і рішенням господарського суду Луганської області від 03.09.2001
з відповідача було стягнуто відсотки, втрати від знецінення
коштів та пеня за порушення термінів платежів.
Зі змісту цього рішення також вбачається, що відповідач визнав
претензію позивача на суму 650 тис. грн., яка була пред’явлена
до виконання до установи банку.
23.04.2001 платіжна вимога № 6 від 13.04.2001 повернена позивачу
без виконання.
Постановою державного виконавця державної виконавчої служби
Северодонецького управління юстиції від 14.06.2002 позивачу
відмовлено у відкритті виконавчого провадження по визнаній
відповідачем претензії.
Визнану суму відповідач не повернув і на час розгляду даного
спору, а тому з урахуванням зазначених вище обставин, які
свідчать про визнання боргу і поважність причин пропуску строку
позовної давності суд першої інстанції і апеляційний суд прийшли
до правильного висновку про обгрунтованість заявлених вимог про
стягнення боргу і правомірно задовольнили позов.
Не ставлять під сумнів законність судових рішень і посилання
відповідача про припинення рішенням господарського суду
Луганської області від 03.09.2001 провадження по справі щодо
вимог про стягнення 650 тис. грн., оскільки на теперішній час
позов заявлено виходячи з відмінних від попередніх обставин
справи і правових підстав позову.
За таких обставин, коли висновки суду грунтуються на матеріалах
справи і доводами касаційної скарги не спростовуються підстави
для скасування постановлених по справі судових рішень судова
колегія не вбачає.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2003 – без
змін.