ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2004 справа N 11/241
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому АКБ "ІКБ"
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.10.2003
у справі № 11/241
господарського суду м. Києва
за позовом АКБ "ІКБ"
до ДПІ у Оболонському районі м. Києва,
третя особа Головне управління НБУ по м. Києву
і Київської області
про стягнення 949 417, 90 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
третя особа: присутній
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.08.2003 у справі
№ 11/241, залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 15.10.2003 у задоволенні позову відмовлено
з мотивів відсутності підстав для притягнення ДПІ у Оболонському
районі м. Києва до цивільної відповідальності. У касаційній скарзі
АКБ "ІКБ" просить скасувати постанову Київського апеляційного
господарського суду від 15.10.2003, рішення господарського суду м.
Києва від 08.08.2003 у справі № 11/241 та прийняти нове рішення
про задоволення позову, посилаючись на порушення господарським
судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 381, 440 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та
третьої особи, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими
судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
платіжним дорученням № 115-121 від 29.06.2000 Спільним
УкраїнськоБолгарським підприємством у вигляді ТОВ "ДЛ" на
розрахунковий рахунок 2600331186101, що був відкритий у АКБ "ІКБ"
та належав ПП "П", було перераховано грошові кошти у розмірі 700
000 грн. 29.06.2000 за заявою ПП "П" вказаний рахунок був закритий
банком, у зв'язку з чим позивач, керуючись Постановою
Національного Банку України "Про заходи щодо реалізації Програми
реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного
банку України і комерційних банків України" ( v0493500-97 ) (v0493500-97)
від
21.11.1997 № 388, зарахував грошові кошти на рахунок № 3720 "Суми
до з'ясування".
ДПА у м. Києві розпорядженням № 000587 від 29.06.2000 призупинила
операції на рахунку № 2600331186101, що належав ПП "П", а
розпорядженнями № 000591 від 30.06.2000 та № 000639 від 05.07.2000
призупинила всі операції на кореспондентському рахунку №
32005174201 АКБ "ІКБ" в ОПЕРУ НБУ по м. Києву та Київській
області. 12.07.2000 ДПА у м. Києві прийняла розпорядження про
відновлення операцій на рахунках, але постановою старшого слідчого
СППМ ДПА у м. Києві К-ої П.В. від 10.07.2000 р. на грошові кошти в
сумі 3 924 662, 03 грн., що належали ПП "П", було накладено арешт.
14.07.2000 меморіальним ордером № 1 грошові кошти ПП "П" в сумі 3
924 662, 03 грн. були переведені на рахунок № 1207
"Накопичувальний рахунок АКБ "ІКБ" у Головному управлінні по м.
Києву і Київській області Національного Банку України.
В подальшому Головним управлінням по м. Києву і Київській області
НБУ на підставі інкасових доручень відповідача № 633/1 від
13.07.2000, № 634/1 від 13.07.2000, № 635/1 від 13.07.2000 та
повідомлення слідчого про необхідність списання коштів до бюджету
кошти з вказаного накопичувального рахунку були перераховані до
Державного бюджету України, що підтверджено копіями вищезазначених
інкасових доручень та копією листа Управління по l. Києву і
Київській області НБУ України № 11-010/396 від 26.07.2000 .
Рішенням арбітражного суду м. Києва у справі № 18/297 від
26.09.2000 з АКБ "ІКБ" стягнуто на користь Спільного
УкраїнськоБолгарського підприємства у вигляді ТОВ "ДЛ" грошові
кошти в сумі 700 000 грн. Вказане рішення мотивоване тим, що
обставин накладення арешту на спірну суму не встановлено, а
позивач є належним власником цієї суми, яка і підлягає поверненню
позивачу. Постановою Вищого господарського суду України від
26.03.2002 у справі № 18/297 вказане рішення суду від 26.09.2000
залишено без змін. Факт виконання вищезазначеного рішення суду
підтверджується даними Постанови відділу Державної виконавчої
служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві
№ 923/4 від 12.07.2002.
Позивач, сплативши кошти на користь Спільного
УкраїнськоБолгарського підприємства у вигляді ТОВ "ДЛ" за наказом
Вищого господарського суду України у справі № 18/297, вважає, що
він зазнав матеріальної шкоди за дії, які не виконував (оскільки
не здійснював ніяких дій по виконанню інкасових доручень ДПІ у
Оболонському районі м. Києва № 633/1, № 634/1, № 635/1 від
13.07.2000) у зв'язку з чим і звернувся до господарського суду з
позовом про відшкодування шкоди.
Відмовляючи в позові, господарські суди попередніх інстанцій
виходили з того, що позивач не довів ті обставини, на які він
посилається в підтвердження своїх вимог (заподіяння йому шкоди
внаслідок неправомірних дій відповідача).
Однак, вищезазначені висновки судів не можна вважати такими, що
ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на наступне.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, не дали належну оцінку всім доказам у справі.
Так, господарськими судами попередніх інстанцій не надано оцінки
доводам позивача про те, що належним власником спірної суми (700
000 грн.) є Спільне Українсько-Болгарського підприємство у вигляді
ТОВ "ДЛ" (що, зокрема, підтверджено і рішенням арбітражного суду
м. Києва від 26.09.2000 та постановою Вищого господарського суду
України від 26.03.2002 у справі № 18/297), у зв'язку чим
стягненням зазначених коштів до державного бюджету відповідач
порушив норми матеріального права, а саме: ст. 381 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 49 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
від 07.02.1991 № 697-ХІІ.
Крім того, господарськими судами не досліджено обставин накладання
арешту на спірну суму, правомірність дій відповідача і третьої
особи по зарахуванню спірної суми до бюджету, не надано будь -
якої оцінки доводам позивача про те, що він не здійснював ніяких
дій по виконанню інкасових доручень відповідача (які були виконано
3-ою особою).
Також, господарськими судами першої та апеляційної інстанції не
взято уваги доводи позивача щодо необхідності надання правової
оцінки самим інкасовим дорученням відповідача, згідно з якими з
кореспондентського рахунку позивача грошові кошти, що належать
Спільному Українсько-Болгарському підприємству у вигляді ТОВ "ДЛ",
було перераховано додержавного бюджету як кошти ПП "П".
Оскільки інкасовими дорученнями № 633/1, № 634/1, № 635/1 від
13.07.2000 відповідач списав грошові кошти до Державного Бюджету
України на рахунок відділу Державного казначейства Мінського
району м. Києва (одержувач коштів), йдеться про повернення коштів
з Державного бюджету України, отже спір стосується прав та
обов'язків Державного казначейства України, яке відповідно до п. 4
Положення про Державне казначейство, затвердженого Постановою
Кабінету Міністрів України від 31.07.1995 № 590 ( 590-95-п ) (590-95-п)
,
здійснює управління наявними коштами державного бюджету, у тому
числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів
та позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за
рахунок коштів державного бюджету.
З огляду на викладене відповідний орган Державного казначейства
України повинен бути залучений господарським судом до участі у
справі як відповідач у порядку, передбаченому ст. 24
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку
підставою для скасування рішення місцевого або постанови
апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв
рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які
не були залучені до участі в справі.
Вищенаведене свідчить про те, що судом зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи, неправильно застосовані
норми матеріального та процесуального права.
Допущені господарськими судами як першої, так і апеляційної
інстанцій вищезазначені порушення норм процесуального права та
неправильне застосування у зв'язку з цим норм матеріального права
є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і
направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу АКБ "ІКБ" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.10.2003 та рішення господарського суду м. Києва від 08.08.2003
у справі № 11/241 скасувати, а справу направити на новий розгляд
до господарського суду м. Києва.