ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2004 Справа N 7/462
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну хімічного казенного об‘єднання ім.
скаргу Г.І. П-ого
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 07.10.2003
року
у справі за позовом хімічного казенного об‘єднання ім.
Г.І. П-ого
до 1) П-ої виправної колонії № 24
2) підприємства П-ої виправної
колонії
про стягнення 1 228 668,53 грн.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2001 р. Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І.П-ого
звернулось до суду з позовом про стягнення з П-ої виправної
колонії Луганської області № 24 заборгованості за надані
комунальні послуги згідно договорів №№ 24,25, 26, 27 від
1.01.1996р., №№ 24, 25, 26, 27 від 1.01.1997 р., №№ 24,25, 26,
27 від 1.01.1998 р. у розмірі 1228668,грн. де 838928,01 грн.
борг, а 389740,52 грн. складають втрати від знецінення коштів
внаслідок інфляції.
У січні 2002 р. позивач зменшив суму на відшкодування втрат
внаслідок інфляції до 214451,11 грн.
За клопотанням позивача, ухвалою господарського суду Луганської
області від 29.01.2002 р. до участі у справі у якості другого
відповідача залучено підприємство П-ої виправної колонії № 24.
Заявою від 05.03.2002 р. позивач просив задовольнити позов і
стягнути спірну суму з підприємства П-ої виправної колонії № 24.
Заявами від 18.03.2002 р., від 5.04.2002 р. та від 9.04.2002 р.
позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з П-ої
виправної колонії № 24 - 553428,64 грн., а з підприємства П-ої
виправної колонії 357835,71 грн. боргу та 129536,51 грн. витрат
від знецінення коштів.
Рішенням господарського суду Луганської області від 15.05.2002
року залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 07.10.2003 р. позов задоволено частково.
З П-ої виправної колонії № 24 на користь позивача стягнуто
24237,6 грн. боргу та 9040,65 грн. у відшкодування втрат від
знецінення коштів.
У позові до підприємства П-ої виправної колонії № 24 відмовлено.
У касаційній скарзі позивач посилається на неправильну правову
оцінку судом обставинам справи і просить постановлені по справі
судові рішення скасувати, а позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, судова
колегія вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню,
виходячи з наступного.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що розмір
відповідальності кожного з відповідачів можна розмежувати,
виходячи зі змісту представлених позивачем договорів.
Так договори за №№ 24, 25, 26, 27 від 1.01.1996 року, які
передбачають надання комунальних послуг у 1996 році укладені з
П-ою виправною колонією № 24.
З урахуванням, що оплата повинна здійснюватись щомісячно а
термўн дії договорів до 31.12.1996 року строк позовної давності
по вимогам про стягнення заборгованості за цими договорами
сплинув 31.12.1999 року.
Перевіряючи причини пропуску строку позовної давності по цих
вимогах суд прийшов до правильного висновку про відсутність
поважних причин пропуску строку позовної давності і обґрунтовано
відмовив у задоволенні позову у цій частині, оскільки зі змісту
відповіді на претензію та виконавчого напису, на які послався
відповідач в обґрунтування своїх вимог не вбачається, що вони
вчинені на виконання договорів, які є предметом даного спору.
Щодо заборгованості за перший квартал 1999 року по договорах
№ 13 та № 13-а від 18.12.1998 р. та 21.12.1998 р. відповідно, то
позов задоволено обґрунтовано.
Заборгованість підприємства П-ої виправної колонії № 24,
створеного у 1995 році, визначається укладеними ним договорами
№№ 24, 25, 26, 27 від 1.01.1997 р. та №№ 24, 25, 26, 27 від
1.01.1998 р. у сумі 352095,30 грн.
Відмовляючи у стягненні цієї суми місцевий господарський суд
послався на відсутність вимоги щодо сплати боргу.
Проте зазначені висновки не ґрунтуються на матеріалах справи.
За умовами договорів оплата наданих послуг повинна була
здійснюватись попередньо, а остаточний розрахунок не пізніше
трьох днів з часу пред'явлення платіжної вимоги.
Наведене вище зобов'язувало підприємство завершити розрахунки не
пізніше закінчення строку дії договорів, і у всякому випадку при
пред'явленні вимог про це, зокрема, шляхом пред'явлення цього
позову, а тому висновки суду про відсутність у позивача права
вимоги безпідставні, а відмова у позові незаконна.
З огляду на наведене, та враховуючи, що обставини справи
встановлені з достатньою повнотою, судова колегія вважає
можливим не передавати справу у цій частині на новий розгляд, а
постановити рішення про задоволення позову і стягнути з
підприємства на користь позивача 352095,30 грн.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Луганської області від 15.05.2002
р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від
7.10.2003 р. у частині відмови у позові до підприємства П-ої
виправної колонії № 24 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з підприємства П-ої виправної колонії № 24
(ідентифікаційний код 08680371) на користь Хімічного казенного
об'єднання ім. Г.І. П-ого 352095,30 грн. боргу 1367,22 грн. на
відшкодування витрат по оплаті мита та 67 грн. на відшкодування
витрат на інформаційне забезпечення процесу.
У решті рішення господарського суду Луганської області від
15.05.2002 р., постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 7.10.2003 р. залишити без змін.
Господарському суду Луганської області видати наказ.