ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05.02.2004 Справа N 5/380-23/51
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському
районі м. Львова
на постанову від 16.09.2003р. Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 5/380-23/51 Господарського суду Львівської
області
за позовом Закритого акціонерного товариства “Зубр Лтд”
до Державної податкової інспекції у Личаківському
районі м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Шандра Т.М. (дов.№ 9 від 28.01.04р.)
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.05.2003р.
у справі № 5/380-23/51 (суддя Якімець Г.Г.), яке залишено без
змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від
16.09.2003р.(колегія суддів Галушко Н.А., Процик Т.С., Юрченко
Я.О.) позовні вимоги ЗАТ “Зубр Лтд”, м. Львів задоволено:
рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі
м. Львова № 0005912320/0 від 30.07.2002року та № 0005912320/1
від 16.01.2003 року визнано недійсними.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач орендував основні
засоби для виробництва, чим здійснив господарську операцію -
послуги оперативної оренди, яка згідно з п. 5.2.1 Закону “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відноситься до
складу валових витрат і згідно з п. 7.4.1 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивач має право
на податковий кредит.
ДПІ у Личаківському районі м. Львова звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати прийняті у справі судові рішення з підстав
неправильного застосування судом підпунктів 1.4, 2.2, 3.1,
7.4.1, 7.4.4, ч. 2 підпункту 4.3 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, підпунктів 1.18.1, 1.31 Закону
України ”Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Личаківському районі
м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення № 0005912320/0
від30.07.2002р. та № 0005912320/1 від 16.01.2003р., якими
визначено позивачу зобов'язання з податку на додану вартість в
сумі 124 681,00грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 31
170,00грн.
Вказані рішення прийняті відповідачем за результатами
комплексної перевірки, про що складено акт № 2357/23-2 від
30.07.2002р., в якому зазначено, що позивачем безпідставно
включено до податкового кредиту ПДВ, сплачене під час митного
оформлення основних засобів, які тимчасово ввозились на митну
територію України на суму 163 781,00грн.
ЗАТ “Зубр Лтд”,м. Львів згідно контрактів з фірмою “Хапрус” за
№ 7/Ех-98 від 29.12.1998пр., № 8/Ех-99 від 10.08.1999р., 9/Ех-00
від 10.05.2000р., 10/Ех-00 від 17.05.2000р., 11/Ех-00 від
07.08.2000р., 12/Ех-00 від 28.08.2000р. отримано на умовах
оренди та ввезено на митну територію України унікальне
будівельне обладнання для проведення ремонтно-будівельних робіт
згідно угоди № 03/98/110-ЮР-НОКС-01 від 24.04.1998р. Умовою
контрактів було повернення обладнання орендодавцеві після
закінчення термінів оренди. У митному відношенні обладнання було
оформлене як тимчасове ввезення.
ЗАТ “Зубр Лтд”, м. Львів надано Західній регіональній митниці
зобов'язання зворотного вивезення обладнання по закінченню
термінів договорів оренди. Під час митного оформлення позивачем
сплачено податок на додану вартість у розмірі 20% від вартості
обладнання.
Після закінчення термінів оренди позивач вивіз за межі митної
території України орендоване обладнання та повернув його
орендодавцеві.
Таким чином, як встановлено попередніми судовими інстанціями,
позивач орендував основні засоби для виробництва, чим здійснив
господарську операцію - послуги оперативної оренди, а сплатив
ПДВ з вартості ввезеного обладнання в розмірі 163 781,00грн.,
Позивач після вивозу обладнання за межі митної території України
відніс суми сплаченого ПДВ з вартості обладнання до податкового
кредиту.
Колегія суддів зазначає, що згідно підпункту 7.4.1. ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Визначаючи право позивача на включення до податкового кредиту
ПДВ, сплаченого з вартості ввезенних основних засобів,
господарським судом першої та апеляційної інстанцій не
досліджено належним чином обставини з яким пов’язується
застосування підпункту 7.4.1. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Апеляційний суд виходив лише з того, що позивач орендував
основні засоби виробництва, чим здійснив господарську операцію -
послуги оперативної оренди, вартість яких відноситься до валових
витрат, що надає позивачу право віднесення до податкового
кредиту сум ПДВ, сплачених у зв’язку з придбанням таких послуг.
Разом з цим, судом не оцінено ту обставину, що ПДВ позивачем
сплачено та віднесено до податкового кредиту не з вартості
одержаних послуг по оренді основних засобів, а з вартості
основних засобів.
При цьому, не взято до уваги, що підпункт 7.4.1. ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
пов’язує
віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у зв'язку з
придбанням основних фондів, що підлягають амортизації.
Необхідність дослідження вказаних обставин зумовлена посиланням
податкової інспекції на те, що в даному випадку йшлося про
оперативну оренду, що не передбачає передачі орендареві права
власності на основні фонди, і нараховувати на них амортизацію.
З огляду на викладене, судові рішення як такі, що постановлені з
порушенням частини 1 ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підлягають скасуванню, а справа –
передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському
районі м. Львова задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
16.09.2003р. та рішення Господарського суду Львівської області
від 30.05.2003р. у справі № 5/380-23/51 скасувати.
Справу № 5/380-23/51 направити на новий розгляд Господарського
суду Львівської області.