ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.02.2004 Справа N 2-15/5629-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ДПІ у м. Сімферополі
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 15.09.2003 року Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 21
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Підприємства "Д"
до ДПІ у м. Сімферополі
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача не з'явились
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.05.-06.05.2003 року, залишеним без змін постановою
Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2003
року по справі № 21 позовні вимоги задоволене частково, податкове
повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі за № 000626303/0 від
04.09.2002р. визнане недійсними; в іншій частині провадження по
справі припинене; з ДПІ у м. Сімферополі на користь підприємства
"Д" стягнуте 85 грн. держмита та 118 грн. - витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати
ухвалені по справі судові акти та в позові відмовити, посилаючись
на порушення норм матеріального права, а саме пунктів. 1, 4, 13
ст. 3, пунктів 1, 2 ст. 17 та ст. 22 Закону України "Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а також норм
процесуального права : справа не розглянута по суті, судом не
досліджені всі обставини справи.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в
засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до частини 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
доказів господарським судом повинна ґрунтуватись на всебічному,
повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин
справи.
Попередні судові інстанції, задовольнивши позов в частині визнання
недійсними спірного податкового повідомлення-рішення, виходили з
того, що суми штрафних санкцій за порушення вимог Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
кваліфіковані в них відповідачем як податкові зобов'язання, у
зв'язку з чим в спірному податковому повідомленні-рішенні
міститься зазначення стосовно того, що в разі несплати зазначених
сум у встановлений строк будуть прийняті заходи з продажу активів
підприємства. Оскільки штрафні санкції за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
до податкових зобов'язань не відносяться, відповідачем невірно
було направлене на адресу позивача спірне податкове
повідомлення-рішення.
Колегія суддів не заперечує, що в спірному податковому
поівдомленню-рішенні про нарахування позивачу штрафних санкцій за
порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, останні визначені як суми податкових
зобов'язань, що суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 ст. 1
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, ст. ст. 13, 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
.
Відповідно до п.1.5 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
положення цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
поширюються лише на штрафні санкції, які справляються з платника
податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування,
визначених відповідними законами.
Оскільки штрафні санкції застосовані до позивача не за порушення
правил оподаткування, у відповідача не було законних підстав для
визначення їх як податкового зобов'язання з поширенням на них
вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
щодо граничного строку сплати та положень щодо
наслідків несплати.
Однак, попередні судові інстанції встановивши, що податкові органи
не мають право визначати штрафні санкції за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
як податкове зобов'язання, не звернули уваги на те, що вказана
обставина не є підставою для визнання недійсними оспорюваних
рішень в цілому, оскільки судами не було з'ясовано чи мали місця
порушення викладені в актах перевірок (непроведення розрахункової
операції на повну суму покупки через РРО, невідповідність суми
готівкових грошових коштів на місці проведення розрахунків сумі
грошових коштів, зазначеній в денному звіті, реалізація товарів за
відсутності цінника та інші) та чи правомірно Державна податкова
інспекція у м. Феодосії прийняла рішення про стягнення з
Підприємства "Д" штрафних санкцій за порушення вимог Закону
України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом
норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі від 10.10.2003 року
№ 8746/9/10 на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 15.09.2003 року справі № 21 задовольнити
частково.
Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.05.-06.05.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 15.09.2003 року у справі № 21 - скасувати.
Справу № 21 направити до Господарського суду Автономної Республіки
Крим на новий розгляд.