ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.02.2004 Справа N 19/106
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С.(головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Дочірнього підприємства "XXX"
Р-ського відкритого акціонерного товариства
"YYY"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 06.10.2003 року
у справі за позовом Акціонерного комерційного банку "SSS"
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"ZZZ"
3-я особа ДП "XXX" Р-ського відкритого акціонерного
товариства "YYY"
про звернення стягнення на майно,
УСТАНОВИВ :
У січні 2002 року позивач звернувся до господарського суду м.
Києва з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на
заставлене майно, посилаючись на те, що останній не належним чином
виконав зобов'язання за кредитним договором № 17 ю/2001/02-323/2-1
від 22.10.2001 року, щодо повернення кредитних коштів і сплати
відсотків, а в забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним
договором між сторонами було укладено договір застави від
10.12.2001 року № 02-373/1-1, за умовами якого відповідачем було
передано у заставу дизельне пальне, що знаходилось на зберіганні у
ПО "QQQ".
Під час нового розгляду справи у суді першої інстанції позивач
уточнив вимоги і просив звернути стягнення на заставлене майно, що
знаходиться на відповідальному зберіганні в ДП "XXX".
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.08.2003 року позов
задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача
заборгованість в сумі 2900000 грн., шляхом звернення стягнення на
заставлене майно за договором застави.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.10.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі третя особа вважає, що суд порушив та
неправильно застосував норми процесуального права, і тому просить
прийняті ним рішення скасувати та справу передати на новий розгляд
до суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що прийняті у справі
судові рішення відповідають законодавству, і тому просить залишити
їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
У судовому засіданні оголошувалась перерва на 04.02.2004 року.
Заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи,
дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши
матеріали справи і прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем і відповідачем
було укладено договір від 22.10.2001 року № 17 ю/2001/02-323/2-1
та Додаткову угоду до нього № 1/02-372/2-1 від 10.12.2001 року про
надання останньому кредиту у сумі 3300000 грн. з строком його
повернення до 22.01.2002 року. В забезпечення виконання
зобов'язання відповідачем за зазначеним договором між сторонами
було укладено договір застави від 10.12.2001 року № 02-373/1-1 за
умовами якого відповідач передав у заставу позивачу дизельне
пальне Л-02-62 у кількості 5981,880 тонн загальною вартістю
8250000 грн., яке знаходилося на зберіганні за адресою: Україна,
м. Н-ськ, вул. К-ського, 99, ЛПДС "Ч-ський" ПО "QQQ".
Відповідно до вимог ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки,
що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Проте, суд при новому розгляді справи зазначені вимоги норми
процесуального права не врахував та не в повному обсязі виконав
вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду
України від 02.07.2003 року, і зокрема, прийнявши рішення про
стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене
майно, не з'ясував, чи знаходилося зазначене майно на зберіганні у
третьої особи.
До того ж, суд, звернувши стягнення на заставлене майно за
договором застави, не з'ясував процесуальне становище третьої
особи, виходячи з її обов'язків за прийнятим судовим рішенням.
Разом з цим, висновки суду першої інстанції, викладені в його
резолютивній частині, не відповідають вимогам п.4.ч.1ст.84
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки, задовольнивши позов, суд не зазначив найменування майна
та його місцезнаходження.
При цьому суд стягнув грошові кошти шляхом звернення стягнення на
майно, не звернувши уваги на те, що вимоги були заявлені про
звернення стягнення на майно, і тим самим, вийшов за межі позову,
порушивши конституційний принцип диспозитивності сторін ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
На зазначені порушення законодавства не звернув уваги і
апеляційний суд.
У той же час, суду належало з'ясувати підстави перебування
заставленого майна на зберіганні у третьої особи та чи не мало
місця відчуження зазначеного майна з боку відповідача на час
виникнення спірних правовідносин.
Крім цього, суду слід було ретельніше перевірити доводи сторін і
третьої особи, що мають правове значення для вирішення спору та
навести правове обґрунтування їх прийняття чи відхилення
відповідно до вимог ст.ст. 84, 105 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і вирішити
спір відповідно до вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "XXX" Р-ського відкритого
акціонерного товариства "YYY" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.
2003 року та рішення господарського суду м.Києва від 18.08.2003
року скасувати і справу № 19/106 передати на новий розгляд до суду
першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук